Том 5 - Леся Українка

І вона римлянка?

X у с а (трохи нетерпляче)

Та певна річ!

М е л х о л а

Не розумію, Хусо, що мала б я робити з тими гістьми!

X у с а

Та що ж тут розуміти? — привітати, віддати їм належну шану, й годі.

М е л х о л а Хіба ти сам без мене не потрапиш?

X у с а

Коли б то Публій сам прибув, без жінки, то вже ж я б сам прийняв його. На лихо, я запросив його з жоною.

М е л х о л а

Нащо?

X у с а

Бо Публій сам не так мені потрібен, як горда Марція, його жона,— вона з родини цезаря і має велику силу там, у Палатині.

М е л х о л а

Де?

X у с а В Палатині.

М е л х о л а

Що воно за місто?

Ху с а

Та то не місто — цезарські палаты!

М е л х о л а

Далеко?

X у с а В Римі!

М е л х о л а

Та чого кричиш?

Я чую... Ну, якісь палати в Римі.

Так що мені до того?

Ху с а

(знизує плечима; нишком)

От нещастя!

(Голосно.)

Ну, бачиш, Марція...

М е л х о л а Хто?

X у с а

Тая гостя, що буде в нас сьогодні...

М е л х о л а

Та римлянка?

Ху са (ще голосніше)

Егеж, римлянка. Так вона про мене замовить слово цезареві може, коли я догоджу їй.

М е л х о л а

Догоджай.

Хуса кусав губи і одвертається від матері.

Мелхола (трохи лагідніше)

Коли вже я потрібна тій римлянці, то може на жіночу половину прийти до мене, я не бороню.

А тут мені сидіти не пристало.

X у с а

Матусю, се ж ніяк не випадає!

В римлян то звичай, що коли подружжя приходить вкупі, то й вітати треба обох укупі.

М е л х о л а

Ну, й вітай їх сам, чи нарізно, чи вкупі, як там хочеш...

X у с а

Матусю, та чи я ж тобі не син, що ти мені допомогти не хочеш?

Невже тобі так тяжко привітати моїх гостей? Я ж не прошу багато.

Ну, вийди їм назустріч, уклонися, промов до Марції якийсь привіт...

М е л х о л а

Та я ж по-їхньому не вмію.

X у с а

Байка!

Промов по-нашому, а я приставлю таку рабиню, що по-римськи вміє, вона твої слова перетовмачить.

Вже ж гості вибачать старій людині, що інших мов, крім рідної, не знає.

Я тільки про одно тебе прошу: при гостях не кажи на мене Хуса, зови мене Хузаном,— се по-римськи.

М е л х о л а (силкується встати, гнівно трясе головою)

А се ще що за новина — «Хузан»?

Твій батько звався Хусою, і сина

на честь йому я нарекла так само!

То ти свого зрікаєшся імення для римських заволок?!

X у с а

Матусю, слухай...

М е л х о л а

І слухати не хочу!.. Гей, рабині!

Рабині, гей!.. Куди ти їх послав?

(Плеще в долоні. Увіходять рабині, беруть її попід руки,

підводять.)

X у с а

Хай буде так, як хочеш. Мамо, слухай, ти тільки привітай, побудь хвилину тут з нами при столі...

Мелхола

Я маю їсти з невірними?! Ні, сину, я стара, щоб мала звичай батьківський ламати.

(До рабинь.)

Ведіть мене!

(Виходить з рабинями.)

X у с а От, кара божа з нею!

(Плеще в долоні.)

Увіходить управитель.

Поклич мені Сабіну.

Управитель іде.

За хвилину ввіходить С а б і н а, молода, гарна рабиия-самаритян-ка, убрана на грецько-римський лад, і мовчки спиняється в порога.

X у с а (до Сабіни)

От що, слухай...

Сьогодні в мене будуть гості з Рима, поважні і потрібнірозумієш?

С а б і н а

(хизуючись, з усмішкою)

Сабіна розуміє все, що треба, чого ж не треба, то не розуміє.

X у с а (трохи прояснів)

Отак і слід. То тих гостей я хочу вітати якнайкраще.

Сабіна

Буде Публій І Марція, жона його?

X у с а

Ти знаєш?

Сабіна Сабіна знає все.

X у с а

То, може, знає, що я хотів би Марції вгодити?

Сабіна (помалу, з притиском)

Сабіна знає все.

X у с а

(трохи сп’ятився від її тону)

Гаразд, гаразд!

Я хочу Марцію прийняти гідно, як то належить станові її і родові. У мепе паніматка стара вже і не може тим трудитись.

(Сабіна іронічно всміхається, Хуса вдає, що того не бачить.)

Тим часом не приходиться вітати матрону римську в домі без жіноцтва.

Ти розумієш?

С а б і н а

Так, я розумію: хоч, кажуть, муж є голова жоні, та голові без тіла трудна рада.

X у с а ( суворо)

Сьогодні я до жартів не охочий — завваж собі.

Сабіна з удаваною покорою схиляє голову.

Візьми найкраще вбрання, оте, що я привіз тобі з Сідона *, причепурись, бо Марцію вітати сьогодні маєш ти.

Сабіна

Твоя рабиня шляхетну гостю має привітати?

X у с а

Не потребуєм їй того казати, що ти рабиня. Назову тебе сестрою.

Сабіна

Публій дуже добре знає, що ти сестри не маєш.

X у с а

Ну, нехай своячкою чи кревною якою, сама там вигадай.

Сабіна

Якби жоною, було б для Марції найвідповідніш.

X у с а

Для Марції?

Сабіна дивиться на нього скоса з-під спущених вій.

Я раз казав, Сабіно,— доволі жартів!

С а б і н а (стиха, знов з притиском)

Може, се й не жарт.

X у с а

(шпарко, з бистрим поглядом на Сабіну)

Я не вдівець. І Публій теє знає...

С а б і н а

Що знає?

Хуса Що не ти мені жона...

С а б і н а

(сміливіше, впадаючи в річ)

Що так було? А доки має бути невірній жінці вірним чоловік?

Не знає наш закон розлучних листів?

Коли гостей так трудно одурити, то хай їх справжня друга жінка прийме.

Хуса

Сабіно, ти, здається, вже забула, що ти рабиня?

С а б і и а (з удаваним раболіпством)

Панові своєму рабиня дякує, що нагадав їй, хто він і хто вона. Тепер