Том 4 - Леся Українка

Така була поважна та Сабіна і зроду мала добру славу...

Аецій Панса

Ба!

а все ж пішла, он кажуть, в християни, як хоч, се ж для матрони неподоба.

Чи пак Сабіна та була матрона?

Кай Летіцій Авжеж, і з роду чесного.

Аецій Панса

Се дивно!

Я просто й здумати собі не можу, щоб то, наприклад, так моя дочка... перейняла жидівське марновірство...

Се був би сміх і глум! Та ні, се просто і бути не могло б.

Кай Летіцій

Не всі матрони дорівнюють Руфіновій дружині, Аецієвій доні.

Руфін Я чував

про християнок родом ще значніших і цнотою не гірших, і тому-то я звик не вірити лихим чуткам про тую секту.

Кай Летіцій

Друже, ми не знаєм, які та секта наставля тенета на неофітів; і того не знаєм, яка клятьба і присяга тих в’яже, що таємних містерій доступили і до нічних зібраннів учащають.

Ті люди робляться мов одержимі, тоді ні виховання, ні сумління — ніщо від злої змори не рятує: бери їх на тортури — перемовчать, до серця промовляй — воно мов камінь, загрожуй смертю — люди сі мов трупи, чи мов безсмертні — їм усе не страшно.

Чи й Муцій Сцевола був одержимий, ти як гадаєш?

Кай Летіцій

Той страждав за цноту, а сі за бузувірство. На тортурах засвідкував недавно раб один, що в християн підслухав під дверима він сам слова такії: «їжте тіло і пийте кров».

Аецій Панса жахається.

Та я й від християн чув поговори всякі про таких же упертих сектярів, що називались у них «єретиками», а проте тому ж таки Христові поклонялись.

Аецій Панса

О, коли так, се небезпечна секта, бо ми ж не знаєм, хто з них єретик, а хто сектяр звичайний. Чи не краще б усю ту секту враз з єретиками узять та й викоренить раз назавжди?

Кай Летіцій Закон карать повинен тільки вчинки.

Аецій Панса Так сам же ти казав — злочинна секта.

Кай Летіцій

Але ж не кожний, хто сектяр,— злочинець, він тільки легше може стать злочинцем, ніж несектяр.

Руфін

Для мене се непевно.

Бо се ж відомо, що тих всіх злочинів ніхто ще не посвідчив віри гідний, а з нас ніхто не бачив оком власним.

Коли б я був суддею, не впевнявся б на свідкування темного раба, на поклепи Кріспіна або Крусти.

Кай Летіцій

По щирості, то й сам я не люблю таких процесів. Завжди темне дно бував в них,— його й збагнути трудно, се хаос, лабіринт, а не процес.

Руфін

От бачиш!

Аецій Панса

Я вже щось не розумію... (Задумується і повагом п'є вино, не вслухаючись в роз~

мову.)

Кай Летіцій

Та секта ся не тим страшна. Ще зроду ніхто не розвалив ладу в державі злочинами такими. Та відомо, що християни вороги державі; закон, релігія і вища влада — ніщо їм не святе. Богам не служать і культу цезаря не визнають.

Руфін

Скажи по щирості — хіба ти справді вважаєш цезаря за бога?

Кай Летіцій ( ухиляючись)

Власне, не цезаря, а генія його.

Руфін

Та хоч і так. Чи думаєш ти справді, що він, мов Юпітер, найвищий бог, душа народу римського?..

Кай Летіцій ( сухо)

Руфіне, мої думки нікому не відомі, а ділом я закону не ламаю, та й іншому ламати не дозволю, поки того закону не скасує в дорозі правній приналежна влада і поки я зовусь префектом римським.

Ніякова мовчанка.

Аецій Панса

Я б так постановив: щоб цяя секта зосталась для самих рабів.

Руфін

Се ж як?

Кай Летіцій

Чому?

Аецій Панса

Бо для рабів вона корисна.

Кай Летіцій здивовано дивиться на нього.

Ні, справді, я в своєму господарстві се добре перевірив: кожен раб, як тільки християнство те перейме, стає покірним, чесним, роботящим, хоч кия забувай! Я все купую в послугу християн. Що ж до звичаїв, то що з раба звичаїв вимагати? —

Аби корився та глядів роботи.

Ну, вільним громадянам — інша річ.

Чутно жіночий лемент у перистилі: «Пустіть мене, я мушу до префекта...»

Сей голос перебивається турботним гомоном слуг. В атріум вбігав С е р в і л і я, за нею Прісцілла.

Прісцілла (утримує Сервілію, хотячи її заспокоїти)

Та не турбуйся, знайдеться синочок.

Сервілія

Де знайдеться? Як знайдеться? Вже ніч! А я ж його шукаю від полудня!

Пропав! Пропав!

Руфін (підходить до Сервілії)

Та що з тобою, жінко?

Сервілія (до ІІрісцілли)

Чи се префект?

Кай Летіцій (теж підходить)

Ні, я префект. А що там? Чого се ти мене турбуєш в гостях?

Сервілія

У мене згинув син, єдиний син!

Кай Летіцій

Так що ж я тут пораджу?

Сервілія

Ох, мій пане! Се християни... хутко їхнє свято...

Вони його взяли на кров!!

(Голосно ридає.)

П р іс ц і л л а

Вгамуйся!

Як можеш ти таке казати!

Кай Летіцій

Слухай!

Чи зопалу ти слово се сказала, чи привід маєш щось такого думать?

Сервілія

Префекте! В нас сусіди християни, напевне знаю. А мою дитину

вони раз в раз до себе закликали, було й додому вже не йде від їх, бо то ж вони причарували хлопця.

Прісцілла

Та не вигадуй.

С е р в і л і я

Як то «не вигадуй»? Відома річ, вони чарівники!

Я й то, дурна, не вірила... Ой лихо!

Якби ж я знала, що діжду такого!

Там був один... старий вже дідуган, так той найбільше вабив... Отже, кажуть, що він із ним кудись за Тібр подався та більше й не вертався.

Кай Летіцій

Хто та з ким?

Сервілія Мій син з тим дідом... Дід же християнин.

Кай Летіцій А дід вернувся?

Сервілія

Не вернувся й дід.

Кай Летіцій

Де ж він?

Сервілія Якби ж я знала!

(Раптом падає до ніг Каєві Летіцівві.)

Пане, пане! Знайди мені, знайди мою дитину! Служитиму тобі довіку, пане!

Я вільна жінка, та піду в рабині, тобі служитиму!

Кай Летіцій (дає їй знак встати. Сервілія встає)

Се не до діла.

Ти хто така? Як звешся?

Сервілія

Я зовуся Сервілія, мій чоловік Фастідій, в легіонерах служить він тепера, в Паннонії *.

(Плачучи.)

Життям своїм там’важить за цезаря... А тут... з його дитйни ті людоїди... будуть пити кров... з’їдять мого синочка...

Кай Летіцій (з урядовою повагою)

Слухай, жінко