Том 4 - Леся Українка

ніг Венериних цвіте кривавої барви квітка, що виросла з крові Адонісової. Під фрескою мозаїка, що зображав цілу плетеницю містерій в пам’ять Адоніса, його підземну мандрівку по царству тіней і його воскресіння в постаті Діоніса, оточеного хорами вакханок. Межи деревами, серед кущів міртових та лаврових, видко ще свіжі сліди недавно повикопуваних п’єдесталів від статуй, а де-не-де порожні п’єдестали, ще не поприймані, тільки під одною маслиною стоїть спижева постать * Катона Молодшого; кущі навколо сеї статуї так попідрізувані, щоб не заслоняли її — по всьому видко, що про неї хтось навмисне дбав, аби вона якнайкраще виявлялась. Руфін дуже поспішно виходить через триклініум в садок, становиться проти оплетеного гліциною та крученою рожею вікна, одчиненого на горішньому поверсі в жіночому покої, і гукає тривожно, але вмисне знижуючи голос.

Руфін Прісцілло, чи ти дома?

Прісцілла (подає голос, а незабаром і сама підходить до вікна)

Так, я дома, але збираюсь вийти незабаром.

Руфін

Зійди до мене вділ і якнайшвидше.

Прісцілла

Я зараз.

(Через хвилину виходить в садок до Руфіна, одягнена як до виходу з дому і в покривалі.)

Що там сталося, Руфіне?

Ти мов стривожений? Чому так рано вернувся з бенкету? Таж Кай Летіцій не любить рано відпускать гостей.

Р у ф і п

(бере її за руку і одводить в найдальший від дому куток

садка)

Я вийшов звідти крадькома, нікому чолом не давши... Ледве я почув тривожну звістку...

Прісцілла

Що? Про нашу справу?

Руфін

Так, я довідався, що ваші збори вже викрито і що туди сьогодні пошлють вігілів із центуріоном, щоб вас вхопити на гарячім вчинку.

Прісцілла Хто се казав?

Руфін

Мені прийшлось сидіти близенько від Кріспіна Секста й чути, як він, сп’янівши, голосно занадто .прошепотів до свого «друга» Крусти: «Сьогодні, друже, полювати будем,— наловимо кількадесят «святих», тоді ще й не такий утнемо бенкет!»

Прісцілла Та, може, се він так базікав сп’яну?

Руфін

Ой ні, він згадував про катакомби, про дерево сухе, що коло входу, по всьому видко, що напевне знає.

Прісцілла Як міг він теє взнати?

Руфін

Ох, Прісцілло, невже в громаді вашій всі — святі?

Прісцілла (перше з певністю, далі з гірким сумнівом)

Я думаю... а втім... було дванадцять коло Христа, і з тих одип Іуда, а пас далеко більше...

(Сумно задумується, але раптом стенається.)

Що ж се я?

То треба ж бігти сповістить їх швидшеї

Руфін

Куди ж ти підеш?

Прісцілла

В катакомби, звісно,

остерегти їх.

Руфін

Се вже буде пізно, бо ж там поставлено вже досі чати.

Я думав хоч тебе порятувати, упередивши...

Прісцілла

Як? мене саму?

І ти міг думать — я на се пристану? Нізащо в світі! Я піду туди.

Як не врятую, то загину вкупі!

Прощай, Руфіне.

(Подається йти.)

Руфін (хапає її за край одежі.)

Стій! Стривай, Прісцілло! Рятунок є. Я по хатах піду, сам сповіщу їх... всіх, кого поспію... Скажи мені, де хто живе... хоч старших...

Прісцілла

Ні, ні, се неможливо, ти не знайдеш.

Та й не впада, ти їм чужий. Ні, краще піду сама — так, як ти радиш... правда... ще можна... ще не пізно. Я піду!

(Іде, але обертається, припиняючись на ході.) Як забарюся, не тривожся дуже, то буде значити, що зберемось деінде.

Руфін Зберетесь? Та се ж безумство!

Прісцілла

Ми мусимо зібратись. Пильні справи нам догарають.

Руфін Переждіть хоч трохи.

Прісцілла

Не можна. З’їхались посли здалека зумисне на сьогодні. Є такі, що крадькома перебувають в Римі,

, хвилина кожна дорога для них.

Руфін

І ти конечне мусиш буть на зборі? Прісцілла

Так.

Руфін

Нащо?..

Прісцілла Ніколи се поясняти.

Руфін Де ж зберетесь?

Прісцілла

У кого-небудь в хаті.

Руфін

У кого?..

Прісцілла

Справді, я сього не знаю. Єпископ зважить...

(Раптом з одчаем.)

Боже, боже правий, рятуй свою громаду! Тож єпископ найдальше мешкає... Се ж треба двічі всіх обійти... Тож сюю біганину весь Рим завважить...

Розішли рабів.

Прісцілла

Ні, се непевна річ. Піду сама, і дійся воля божа!

Руфін

Стій, Прісцілло!

Я щось надумав. От що: тут зберіться.

Прісцілла (до краю здивована, аж не розуміє)

Де тут?

Руфін

У нас.

Прісцілла

У тебе?

Руфін

В нас, кажу я.

Прісцілла хоче щось сказати, Руфін рухом спиняє її.

Немає часу на сперечки, годі!

Іди, скажи товаришам скільком, хто мешкає найближче, і вертайся, а ті вже сповістять, кого там треба, що збір сьогодні в нас. Я буду тут, щоб одчинять. Стрічатиму гостей сам, без рабів. Нехай вони ввіходять не через браму, а в садову хвіртку з малої вулиці.

Прісцілла

Але ж, Руфіне...

Руфін (суворо)

Іди в сю мить! Наказую тобі!

Прісцілла йде.

Хутко після виходу Прісцілли входить Круста, його вводить рабу триклініум з глибини сцени не через сад, а через хатні двері. Круста трохи напідпитку, але держиться ще досить твердо

на ногах.

Круста

(до раба, стоячи на сходах у дверях з триклініума в сад) А де ж твій пан?

Руфін (озивається, не розгледівши)

А хто там? Що там треба?

Круста

Се я, коханий друже, Галлій Круста.

Руфін закутує з досади губу, але зараз же примушує себе до привітнішого виразу і підходить до Крусти.

Ми так стривожились — ти раптом зник, ні з ким не попрощавшись. Кай Летіцій боїться, чи тебе хто не образив у його в хаті.

Руфін Ні, ніхто ні словом.

Круста

Наш друг Кріспін завважив, що, здається, ти нас покинув саме в ту хвилину, як ми пили за цезаря.

Руфін

Неправда.

Круста

І я ж казав — неправда. Хоч і знаю, римлянин отакої вдачі й думки, як наш Руфін, волів би пить отруту, аніж вино за цезаря здоров’я!

(Грубо сміється і фамільярно плеще Руфіна по плечі. Той сахається від нього мимоволі.)

А все-таки я їм казав — неправда.

Я добре бачив: не тоді пішов.

Що не тоді, то не тоді. Кажу їм: піду довідаюсь, він, може, хворий.

Руфін (проводить рукою по чолі)

Так, дійсно, ти вгадав, я справді хворий.

Зо мною се буває... Десь в поході пропасницю дістав я...

К р у с т а

Любий друже, ти, може б, ліг в кімнаті?

(До раба.)

Постели своєму панові вигідно ліжко та принеси гарячого вина.

Я напою й догляну.

Руфін

Ні, не треба.

(До раба.)

Іди, як буде треба, я покличу.

Раб виходить.

(До Крусти.)

У хаті гірше,— душно, млосно якось.

У мене пал тепер.

К р у