Том 4 - Леся Українка

Рука холодна.

Руфін визволяє свою руку.

А дай чоло?

(Хоче помацати чоло Руфінові, той відхиляє голову.)

Руфін Ні, я сього не зношу!

К р у с т а А якби се була рука жіноча?

(Знов грубо сміється, раптом уриває.)

Ага, до речі, я зустрів Прісціллу на вулиці, кудись так поспішала, що я не встиг і привітатись гідно.

Чи то ти часто так її пускаєш ходити пізно, ще й саму, на місто?

Гай-гай, се необачно, любий друже!

До жінки ока треба, мура й кия.

( Сміється.)

Руфін (холодно)

Ти міг би ощадити стільки слів.

Вона пішла по лікаря для мене.

К р у с т а (облесливо)

Яке то щастя мати жінку дбайну!

І як се ти не жалуєш дружини?

По лікаря нехай пішов би раб, а жіночка б тебе гляділа вдома.

Руфін (згорда і гостро)

Ти не порадив, я не догадався.

К р у с т а

Мій бідний друже! Як тобі недобре, аж голос міниться! Ти ліг би справді хоч у триклінії на лаві. Дай лиш я поможу тобі зійти на сходи.

Заточуючись трохи, бере Руфіна під руку і тягне до сходів. В сю хвилину хтось тричі стукає в садову хвіртку. Руфін кидається відчиняти, вирвавшись від Крусти, що йде слідом за Руфіном, і перше, ніж Руфін встигає відчинити, питає.

К р у С т а

Хто там?

Голоси за хвірткою Раби господні.

6 Леся Українка, т. 4

161

К р у с т а

(зразу здивований, потім хитро, крізь зуби мимрить)

От так штука!

Руфін одчиняє. Увіходять: Невідомий християнин і Форту н а т.

Фортунат Прісцілла нам казала...

Руфін

(перебивав)

Так, я хворий.

Се дуже любо, дорогії друзі, що ви прийшли одвідати мене.

Я вдячний, дуже вдячний. Вибачайте, що, може, я прийняти не здолаю так, як годиться дорогих гостей, але ж я хворий... Я прошу вас, друзі, ходім в триклініум. Злягти я мушу, бо щось не встою.

(До Невідомого.)

Друже, вибачай,— я попрошу, щоб ти мені дав руку.

Здивовані християни не встигають прийти до слова. Руфін хапав Невідомого християнина під руку і швидко подається вбік від Крусти, що було налагодився знов взяти його під руку. Фортунат іде вкупі з Руфіном і Невідомим. На ході Руфін обертається до

Крусти.

Будь ласка, Крусто, зачини там хвіртку, я не здолаю.

К р у с т а (до Фортуната)

Ти, либонь, молодший,— там засуви тяжкі. Стривай, Руфіне!

Фортунат вертається й зачиняє. Круста доганяв Руфіна.

Хіба ж так можна бігти? Ще завадить!

Адже ти хворий.

Руфін

(до християн пошепки і шпарко)

Не кажіть нічого

і не дивуйтесь.

(До Крусти вголос.)

Я лягти спішуся.

Круста (ідучи й собі до триклініума)

Як я давно казав! Коли ж не слуха!

Погіршало. А ліг би ти завчасу та випив би гарячого вина...

(Остатні слова говорить уже на сходах.)

Руфін

Так, так, се правда. Я тебе прошу, піди знайди кого з рабів, скажи їм, щоб зараз же мені вина нагріли.

Круста А нам дали холодного? Чи так?

Руфін з слабким примушеним усміхом мовчки потакує головою.

Та тільки нащо ж нам раба шукати?

Ось я пучками клясну — прийде й сам.

(Кляскає пальцями.)

Приходить р а б з внутрішніх дверей. Круста звертається до нього.

Ти, слухай, панові нагрій вина, а нам скажи холодного принести,— коли нема кіпрійського, то й асті нам знадобиться. Швидко там справляйся.

Незабаром другий раб вносить кухоль вина і три фіали. Розставивши фіали перед гостями, наливає їм вина, далі стає в порога, налагодившись прислужувати в потребі.

Руфін (до раба)

Іди, ми почастуємось самі.

Раб виходить.

Я не терплю, як зайві люди в хаті під час бесёди нависають.

Невідомий (з косим поглядом на Крусту)

Справді.

Се дуже прикро.

К р у с т а

(випив тим часом фіал і наливає вдруге)

Але я волів би, щоб інший хто важкого кухля двигав.

Фортунат

Дай, я тобі наллю.

Круста підставляє фіал; Фортунат наливає і становить кухля на стіл.

К р у с т а

Що ж ти не п’єш?

Фортунат Я не вживаю.

Круста

Дивно! Знаєш, друже, що се образа бога Діоніса.

А ми тут під його покровом — бачиш?

(Показує на малюнок вакханалій; християни понуро спускають очі додолу.)

Руфіне, друже, гарна в тебе хата!

Мозаїка чудова!.. Тільки що се?

Куди всі статуї твої поділись?

Руфін

Та то... прийшлося нам поправить дещо... і то ж не всі... тут деякі лишились...

Круста

(п'яніючи)

Еге ж, еге... Катон Молодший є... колишній Рим... республіка...

(Знов тверезіше.)

Здається, колись тут бюсти цезарів стояли?

Руфін

Ніколи!

(Схаменувшись.)

Себто... щось не пригадаю...

Круста (знов п'янувато)

Так, так... забути легко...

Хтось стукав в хвіртку. Круста схоплюється, щоб іти одчинять. Руфін удержує його за руку.

Руфін (до Крусти)

Не турбуйся.

Тут є молодші.

(До Фортуната.)

Одчини, мій друже,

прошу тебе.

Фортунат іде, одчиняє старому християнинові Теофілові і щось пошепки говорить йому, той невдоволено крутить головою і повагом, з суворим обличчям, іде з Фортунатом в триклініум, вітається з Руфіном і мовчки сідає коло стола.

Руфін

От несподівано, кохані друзі, зійшлись ви всі до мене, тільки шкода, що саме я слабий.

Раб вносить гаряче вино.

Оце ж і ліки по наказу проречистого Крусти.

Т е о ф і л (нахилившись до Фортуната, стиха)

Який се Круста? Друг Кріспіна Секста? Фортунат

Той самий.

Теофіл нічого не каже, тільки ще гірше насуплюється.

Круста (до Теофіла)

Що се ти смутний, мій батьку?

Т е оф і л Старий я веселитись.

Круста

Що там старість! Анакреон старіший був над тебе в той час, коли складав веселі оди.

От якби нам хто заспівав котру!

(До Руфіна.)

Чи в тебе єсть із Греції рабині, щоб нам з Анакреона заспівали?

Руфін

Грекинь у нас нема, та й вибачай, але мені тепера не до співів, бо голова болить.

Круста

А правда, правда!

Як ти про цезарів, так я про слабість зовсім забув.

Знов стук у хвіртку, дуже тихенький. Круста його не чув, а Фор-тунат схоплюється і непрощений біжить відчинити. Увіходять троє християн-плебеїв: Урбан, Флегон і Аквіла, вони убрані просто, по-ремісницьки.

Урбан

Чи тута дім патриція Руфіна? нам сказано сюди прийти...

Руфін

(перебивае)

Так, так.

Тут є для вас робота.

Урбан

Як —- робота?

Там дещо...

(Підводитьсяу щоб іти до них.)