Том 4 - Леся Українка

Я зараз же піду розпорядити вігілам * та й усім центуріонам *, щоб пильнували християнських зборів по цілім Римі.

(До Руфіна.)

Мушу йти додому, щасливі зоставайте.

(До Сервілії.)

Йди за мною.

Руфін

Іди здоров!

Прісцілла мовчки вклоняється.

Аецій Панса Іди здоров!

(До Руфіна.)

Ну, що се у вас тут в Римі діється? Страхіття!

Руфін

Та що ж там діється? Де не буває, що трапиться дитині заблукатись?

Прісцілла

Авжеж, там, може, досі те хлоп’я прийшло додому та й по мамі плаче.

Аецій Панса А жінка ж ся казала: християни...

Прісцілла

То жінка темна, тату, і не знає сама, що каже.

Аецій Панса

А почім ти знаєш, які ті християни? Ти ж не знаєш!

Руфін (перебиває, частуючи)

Там досі, татку, є тобі вечеря.

Аецій Панса Та нам, старим, вечеряти не конче.

(Встає.)

Мені б оце якби вже на спочивок.

Прісцілла

Ходи, ходи, татусю, там для тебе давно постелено.

(Веде Аеція Пансу через перистиль у дальші кімнати, незабаром вертається і сідає коло Руфіна. Який час вони

мовчать.)

Руфін

А знаєш, люба, мене таки не тішить ся пригода з дитиною. Почнуться знов наґінки за християнами.

Прісцілла

Що ж, воля божа, ми мусим перебути сюю пробу одважно й твердо, як годиться вірним.

Руфін

Прісцілло, раз ти вимовила слово, якого я не смів промовить перший, бо думав,— ти його не приймеш в душу. Але я бачу, що й твоя душа приступна ще земній тривозі людській. «Не можу я такого допустити»,— се слово т и сказала, а не я, подумай же тепер, чого коштує не промовляти сього слова.

Прісцілла (подумавши трохи)

Слухай,

і я б здолала заглушить се слово на дні душі, якби я тільки знала, що не за мене ти готов страждати, але за те, що вище над людей.

Що б ти сказав, якби почув від мене подібне слово в ті часи, як ти збирався воювать за славу Риму?

Руфін

Сказав би, що не гідно се матрони, дочки і жінки римських громадян.

Прісцілла

І не послухав би мене?

Руфін

Звичайне!

Прісцілла Тепер скажи: що якби я була уся у владі варвара лихого і не було б для мене оборони, як тільки смерть. Чи міг би ти сказати: «Умри, Прісцілло, не давайсь на ганьбу»?

Руфін

(подумавши)

Я міг би се.

Прісцілла

Тепер же погадай: те, за що я готова хоч і вмерти, мені дорожче і від слави Риму, і від моєї цноти.

Руфін

Й від Руфіна?

Прісцілла

Руфіне, ще ж сього ніхто не ставив на пробу.

Руфін

Але стане незабаром, як викриють тебе.

Прісцілла

Могла б я й вмерти, ти мусив би й ту втрату пережити.

Руфін

Чи пережив би, се ще невідомо.

Прісцілла (подавляє в собі зворушення)

Хіба ж ти вже, Руфіне, не римлянин, що не стерпів би твердо втрати жінки?

Руфін

Ти більше маєш твердості, ніж я, бо ти й мене готова утопити для слави християнства.

Прісцілла

Я? Тебе?

Хіба ж не я сама тебе просила, щоб ти мене не проводжав на збори?

Чи проводжать, чи ні, се мало значить. Тепер не про таємне товариство, а про злочин кривавий буде справа (коли до суду дійде сеє діло), і чоловік палкої християнки запевне здасться підозренним владі.

Прісцілла

Засуджено недавно християнку, неначебто за чари, до спаління, а чоловік її зоставсь безпечний.

Руфін

Бо чоловік її формально зрікся і виявив, що відколи вона до секти прилучилась, то не стала всіх шлюбних обов’язків виповняти супроти нього.

Прісцілла (спустивши очі)

Ти в потребі можеш те саме виявить про мене.

Руфін

Справді

ти думаєш, що я б се міг вчинити?

Прісцілла

Але ж ти виявив би тільки правду, сказавши се.

Руфін

Буває часом правда, якої виявляти не подоба.

Розлуки ми не брали.

Прісцілла

Взяти можем.

Се ж навіть не по правді, щоб я мала вживати твого захисту й опіки,

спокій твій і безпечність наражати, коли я справді не жона тобі.

Руфін мовчки відходить і спиравться, закрившись тогою, на п’єдестал.

Прісцілла (підходить до нього і кладе йому руку на плече)

Даремне ти вражаєшся, Руфіне, я ж тільки те сказала, що повинна б сказати вже давно, що й ти сказав би, якби сѳ про сторонніх річ зайшла в подібній справі.

Руфін

(палко)

Ні! ніколи в світі!

Се, може, в християн такі подружжя, що тільки й держаться, поки жага загоду повну має.

Прісцілла

Тільки зрада шлюб християнський розлучити може.

Руфін

А справжній — тільки смерть. Авжеж, Прісцілло, хоч зрадила мене ти для Христа, та я тебе не зраджу ні для кого і ні для чого. Я тебе пустив би, я б не держав тебе в неволі в себе, якби ти раз мені сказала в вічі:

«Пусти мене, бо ти мені бридкий, ненавидний душі моїй і серцю».

Ти можеш те сказати?

Прісцілла (з поривом)

Ні, мій друже!

Хоч, може, се була б с в я т а неправда, але ні серце, ні язик не може на неї зважитись. О ні, Руфіне!

Хоч би з тобою ми навік розстались,

а серцю був би ти найближчий завжди з усіх людей.

Руфін

З усіх людей «невірних»? Прісцілло, договорюй все до краю!

Прісцілла

(щиро)

Я все договорила. Знаю добре, що ні до кого серце так не б’ється, нікому так не вірить без вагання і ні за кого не болить так тяжко...

Руфін (перебивав з пекучим жалем)

Болить?!...

Прісцілла Ти знаєш... не питай...

Руфін

Кохана!

(Пригортає її ніжно, дедалі щільніше.)

Прісцілла (обережно, але твердо визволяється з його обіймів)

Не обіймай мене, Руфіне, так...

Мені ще тяжче від таких обіймів.

Руфін

(з болем, вражений, засоромлений)

А! я забув!.. Ніяк не можу звикнуть, що ти ж мене зовсім вже не кохаєш!..

Прісцілла

Якби се правда, не було б так тяжко...

Руфін

Скажи ж мені... я не збагну... для чого, навіщо мучиш ти себе й мене?

Чи се тобі громада наказала,

чи ваш єпископ шлюб наш розірвав?

Яка страшна сувора сяя віра, що розлучає жінку з чоловіком!

Молох кривавий в хижих карфагенців, і той таких жертов не вимагав!

Прісцілла

Не вимагає віра сеї жертви, але моя душа забороняє мені сей шлюб, поки твоя душа не