Том 4 - Леся Українка

Руфін

Так, я вірю...

За сценою якийсь радісний гомін.

Стривай! Се що?

Ідуть обоє в перистиль.

Прісцілла (бачить когось за сценою)

Мій татко!.. Любий тату!

От несподівано! так пізно!

Аецій Панса (батько Прісціллин увіходить)

Шлях не близький, я рано вибрався. Здоров, Руфіне!

Вітаються.

Руфін

Вітай, коханий тестю. Певне, день сей щасливий надто, що тебе я бачу уперше в себе в хаті.

Аецій Панса

Пробачай, все досі я щадив старії кості, а се не втерпів, мусив вас одвідать.

І так зрадів, як вас побачив поруч.

Питаю: «Де дочка?» — «Там,— кажуть,—

з мужем».

Хвала богам! Од серця відлягло.

Руфін і Прісцілла переглянулись, трохи здивовані.

Прісцілла А що ж тобі гнітило серцо, тату?

Аецій Панса Та так, були там поголоски різні...

Руфін

Які? про нас?

Аецій Панса

Та ніби так... про вас...

Руфін

Не розумію!..

Аецій Панса

Щось там гомоніли, немовби ви розлуку мали брати.

Руфін

Розлуку? Ми?

(Глянув на Прісціллу, тая мимохіть схопила його за руку. У Руфіна гнівний вираз хутко зміняється в сміх.)

Аецій Панса (пильно дивиться то на дочку, то на зятя, потім обличчя його роз'яснюється добродушним усміхом)

Тепер я бачу: брешуть.

Найкраще так, побачити на очі,

тоді ніяким брехням не повіриш.

А то балакали...

Р у ф і н Що, власне?

Аецій Панса

Різне...

що ти її мені вернути хочеш, бо знеохотився бездітним шлюбом...

То знову, що вона тобі не вірна, кудись по ночах ходпть...

Прісцілла бентежиться.

Р у ф і н

Ну, дарма, пе варто нам про теє говорити, що там вигадують знічев’я люди.

Нам цікавіше знати, як живеш ти, чи все гаразд у хаті й в господарстві?

Аецій Панса

Хвала Церері й Весті, все гаразд.

Лиш так, сказати правду, невесело при старощах вдовцеві, ще й віддавши від себе одиначку.

Р у ф і н

Я б за щастя вважав, якби ти в мене оселився.

Прісцілла Ми ж, таточку, давно тебе просили.

Аецій Панса

Е ні, не вдався я до того зроду, щоб тут у Римі жити. Не тепер мені й звикати. Вам що інше, звісно, ви молоді,— тебе, Руфіне, слава, шаноба людська вабить, а тобі (кладе Прісціллі руку на плече)

либонь, після сільської глушини Рим очі осліпив. По правді, зятю, їебе вона уборами руйнує?

Руфін

Ні, батьку. Ми обоє більше вдома, при хатньому багатті сидимо.

Аецій Панса

Дочку за се хвалю. Вона у мене поведена по-старосвітськи: вдома найкраще місце жінці. А тебе за се хвалить не можу,— ти повинен ще послужити Римові чимало, щоб заробити право на спочинок.

Се я тепер засів на господарстві, а змолоду ж і я служив державі, хоч і не в Римі.

Руфін

Та... служив і я... вже дослужив...

Аецій Панса

Ще рано, сину, рано!

Прісцілла В теперішні часи служити трудно.

АеційПанса

Лінивий служби легкої шукає, я за Руфіном лінощів не знав.

Прісцілла

Він не лінивий, тату.

Аецій Панса (до Руфіна)

Не подоба громадської роботи оминати, ще хто готовий поговір пустити,

неначе ти вступив до тої секти, що млявість прищепляє та байдужість, педбайність про державу і громаду.

Р у ф і н

Я не боюсь ніяких поговорів.

Аецій Панса

Даремне, сину. Дбати всяк повинен про добру славу.

Руфін

Видно, любий тестю, що ти давно вже в Римі не бував, а то б ти знав, хто має славу в Римі і що ту славу може дати.

Раб

(увіходить. До Руфіна.)

Пане,

оце прибув шляхетний Кай Летіцій, за пізній час він просить пробачення.

Руфін

Для друзів час не пізній. Я прошу.

Кай Летіцій увіходить.

Кай Летіцій Здоров’я й щастя вам.

Руфін і Прісцілла

Вітай нам в домі.

Кай Летіцій (до Аеція Панси)

Панотче гідний, радий я спіткати тебе так несподівано.

Аецій Панса І я

випадком сим утішений немало.

Руфін

Перейдем, може, до мого табліну?

Кай Летіцій

Ні, вечір теплий, в хаті душно буде.

Сідає на мармуровім ослоні поруч з Руфіном і Аецієм Пансою. Прісцілла сідає на дзиглику окремо.

А я вже й так запаморочивсь трохи, просидівши від самого полудня в Кріспіна Секста на обіді.

Руфін

От як?

Ти був у Секста?

Кай Летіцій

Се тебе дивує?

Але ж я з ним давно знайомий.

Руфін

Так...

я знаю се...

Кай Летіцій

Та він мені казав, що і тебе він в гості сподівався.

Здається, він ображений чимало, що не діждавсь тебе.

Руфін

Та й не діждеться.

Кай Летіцій

На бенкетах Кріспінових, се правда, нема смаку правдивого; і сам я ті бенкети терплю як обов’язок, правдивої загоди з їх не маю.

Руфін

Та що за обов’язок їх терпіти?

Кай Летіцій

Бо треба ж якось, друже, з людьми жити.

Волів би я вже без людей зовсім, аніж з такими.

Кай Летіцій

В кожного знайдеться негарне що в поводінні чи вдачі.

Кріспіна Секста я не похваляю —

за всі його, тобі відомі, вчинки,

але ж злочином їх назвать не можна,

і хоч який він є в житті осібнім,

а все ж він добрий римський громадянин.

Руфін

Такі-то «добрі римські громадяни» колись наш Рим до згуби доведуть!

Аецій Панса (з забобонним страхом)

Нехай боги не чують сього слова! Загинути не може Рим ніколи.

Кай Летіцій Хай в добрий час ти мовиш се, панотче.

(До Руфіна,)

Чим можеш ти довести сюю думку? Кріспін справля громадські обов’язки республіці і цезареві — згодься — він чесно служить.

Руфін

Цезареві — може, але республіці — чим прислужився?

Чи тим, що він з своїм коханим другом, нікчемним Крустою, наводить жах на всіх погрозою своїх доносів?

Кай Летіцій

Доносів не цурався і Катон *, та й Ціцерон їх уживав в потребі.

Леся Українки з братом Михайлом. Фото початку 90-х років.

«Руфін і Прісцілла».

Перша сторінка чорнового автографа (1908).

Невже ти не для жарту порівняв Кріспіна й Крусту з ними?

Кай Летіцій (усміхнувшись)

Як сказати? Звичайне, сі дрібнішого розбору.

Аецій Панса Тепер усе дрібніше стало в світі.

Руфін

Либонь, що так! Дрібніша стала й мірка, якою міряють і честь, і цноту, і гідність громадянську.

Кай Летіцій

Ти, Руфіне, і сам чимало винен з того.

Прісцілла

Як?

Кай Летіцій (до Прісцілли)

Не ображайся, пані, бо докір мій хоч і тяжкий, та дружній. Чом твій муж не стане на чолі в державній службі, не дасть прилюдно прикладу чесноти, якій