Том 4 - Леся Українка

Я б спокійніший був, якби з тобою був провожатий.

Прісцілла

В нас нема звичаю ходити з слугами на сі зібрання.

Руфін

Я не про слуг кажу... я б сам ходив...

Прісцілла

Але ж, мій друже... прикро се казати... та що ж... ти знаєш сам... ти там чужий...

Руфін ( гірко)

Я знаю, я чужий... та я б лишився стояти за порогом катакомбів так, як стою вже здавна за порогом душі твоєї, тільки ж боронити тебе хоч до порога я здолаю, дарма, іцо я чужий...

Прісцілла

Прости мені, не хтіла я тебе вразити словом.

Я знаю, ти здолаєш боронити, а хто ж тебе самого оборонить?

Р у ф і н

Мене? Я хтів би знати, хто посміє напасти на Руфіна?

Прісцілла

Хто? — Закон.

Коли побачить хто й подасть до суду, що ти вчащаєш на нічнії збори громади потайної,— не вборонить тебе ні зброя, ні одвага знана, ні рід патриціанський... О Руфіне! не можу я такого допустити!..

Увіходить раб, вносить світло і говорить, наче між іншим, байдужим голосом.

Раб

Там чоловік якийсь прийшов до панІ>

Ру фін До мене, може?

Прісцілла (тихо до Руфіна)

Певно, хто з братів»

Руфін

(до раба)

Веди сюди, се ти не розібрав.

Раб іде, мимрячи щось тихо про себе, Увіходить П а р в у с.

П а р в у с

Мир сьому дому!

Прісцілла

Мир тобі, мій брате!

Чом ти не був на службі божій?

П а р в у с (пошепки)

Що ж се?

Хіба Руфін вже наш?

Прісцілла

Ще ні, на жаль.

П а р в у с Так що ж ти так одверто?

Прісцілла

Чоловік мій не зрадив ще нікого і не зрадить.

Як ти непевний, то й мені не вір,— нічого я не крию від Руфіна.

Руфін

Та я піду, щоб вам не заважати.

П а р в у с

Ні, все одно. Гадаєш, я за себе злякався, як спинив твою жону?

Я дбав за спільну справу. Що ж до мене, я ідолянам не вступаю з шляху, не час тепер мовчати. В нас тепер іде свята війна за оборону небесної держави, і боротись ми всі за неї мусим до загину, хто чим здолає,— хто вогнистим словом, хто вчинками проречистими. Горе байдужому! Лиху полову спалить господь своїм вогнем.

Руфін

Лиха полова, то се, либонь,— такі, як я?

П а р в у с

Із Савла

бог Павла виявив *, то й над тобою ще, може, бог колись покаже чудо.

Руфін

Сказати правду, я не бачу дива ніякого в настанні Павла з Савла.

Все, що мені доводилось читати з листів сього тарсійського рубаки *, упевнило мене, що не змінилось нічого в ньому після того «чуда», крім літери єдиної в іменні.

Прісцілла Що ти говориш?!

Руфін

Тільки думку щиру. Адже в його листах, у кожнім слові, загонисту вояцьку вдачу видно: він словом бив, немов вояк мечем, дарма що про любов умів балакать.

Він бешкети чинив за справу віри, немов преторіанець за образу орда імперії,— єдина зміна, що знак ягняти став замість орла...

Прісцілла Се зміна не мала... ти мало знаєш апостолові твори, щоб судити.

П а р в у с Вся ваша ідолянська красномовність, усе письменство ваше — порох, цвіль проти писання праведників божих,— ти їх коли читав?

Руфін

Признатись мушу: мені не до душі писання ваших учителів. Мене той стиль простацький, безладдя в доказах і рабство думки аж до живого серця порива!

П а р в у с Якби ти прочитав хоч би оце,

(показує на рукопис) то, певне б, не одваживсь так казати.

Р у ф і н

Що ж се за твір?

П а р в у с

Се лист один... відповідь філософові Цельзові * од нас.

Прісцілла се переписати має.

Я їй лишу, то можеш прочитати.

Р у ф і н

Я дуже високо ціную Цельза і думаю, що навіть вороги-йому відмовить шани не повинні, бо твір його не пахне ні болотом, ні кров’ю, як здебільшого буває у ваших супротивників. Се ж правда?

(Не завважаючи, що Прісцілла й Парвус вмисне пере-

мовчали.)

Дозволь мені поглянуть на листа.

(Бере у Парвуса рукопис, читав кілька хвилин, потім — до Прісцілли.)

Скажи, Прісцілло, ти читала сеє?

Прісцілла Єпискогі нам усім читав уголос.

Р у ф і н

Не розумію, як могла ти взятись сю погань переписувать.

Прісцілла

Руфіне І

Р у ф і н

Та як же маю я назвать болото як не болотом? Тут уже немає і того талану, що в листах Павла усе-таки просвічує крізь нелад, і грубу форму, й забобони всякі.

Тут доказу ні одного. Ні факту, ні рації поважної, все «чуда» такі, як перегін в свиней бісів *,

та ще якісь рогаті силогізми, позичені в софістів з передмістя *.

П а р в у с

Що з того, що у Цельза тії «факти» нанизані на ниточку, мов перли дешеві на торзі,— вони фальшиві!

Прісцілла

Що з тих «поважних рацій», як не можуть вони ні одного створити дива у людських душах так, як то створили перекази чудові галілейські, що цвітом невмирущим зацвіли серед пустині людського невірства?

Руфін (все дивлячись у рукопис)

Ти ж тільки слухай, що се за слова (читає)

«гадючий виродку», «нащадку пекла», «душе смердяча»...

(Опускає рукопис.)

бридко вимовляти. Наперчено, немов погана юшка!

То се така лагідність християнська?

То се така свята премудрість ваша?

П а р в у с

Ні, се такий вогонь святого гніву!

Ні, се таке святе безумство віри, що не дає нам, християнам, бути такими, як філософ Цельз премудрий!

Прісцілла

Він справді ні холодний, ані теплий, як дерево, сухий, зовсім ніякий.

П а р в у с Волію я мучителя Нерона над ворога такого, що вбиває не тіло, тільки дух, що роз’їдає

нам віру нишком, наче міль одежу. Нерон — той був великий виноградар в саду господнім, кетяги достиглі давив, і з їх крові вино робилось, насичене ферментами новими.

Руфін

Великий жаль, що стільки крові ллється за вашу віру, бо добра не вийде, вино ще грає, а вже оцтом чути.

Я певен, що пожар великий Риму не християни вдіяли, та, може, вони пожар готують нам ще більший. Усе, що нам лишилося від