Том 4 - Леся Українка

П а р в у с На пожарищі світ новий настане. Руфін

Чи в тому світі буде й Рим новий?

П а р в у с

0 ні, не Рим, новий Єрусалим.

Руфін

1 се тебе так тішить? Хто ж такий ти? Юдей, римлянин?

П а р в у с

Ні. Я християнин і більш ніким не хочу буть.

Руфін

Се видно.

Чи й всі такі в новому світі будуть?

П а р в у с

Авжеж, ми всі там будем громадяни небесної держави, а не Риму,

і не Афін, і не Александрії, чи як там звуться ще столиці людські.

Ну, не хотів би я дожить до сього!

П а р в у с

Там будуть праведні, воскреслі з мертвих, а не такі, як ти.

Р у ф і н

Нехай і так.

Доволі з мене, що тепер я бачу.

Як далі піде так, ми хутко станем чужинцями у нашім ріднім краю, вигнанцями з небесної держави, бо їй нема на нашім світі місця, та й ми дістатися туди не можем, де перше треба вмерти, щоб ожити,

і втратити зовсім подобу людську, щоб статися не людьми й не богами, а чимсь таким, як тінь, як дим, як пара.

Прісцілла

Таким, як дух, безгрішний, чистий дух.

П а р в у с

Без марних клопотів, без людських злиднів. Не будуть там ні сіяти, ні жати...

Р у ф і н

Поки новий Єрусалим настане, то Рим піде в старці, бо ваша віра эруйнуе працьовитість, а жебрацтво в честь уведе, хоч і не дасть загоди голодній черні, тільки роздратує.

Прісцілла

Се ти говориш так, бо не збагнув, що значить боже царство — тут настане не цезарям свавільним панування, а богові єдиному.

Р у ф і н

Наступить той бог єдиний нам усім на шию,

мов східний деспот. Ні, вже я волію державу навіть цезарів найгірших,— хоч я республіканець, як ти знаєш. Волію щиро пантеон великий, де міститься республіка весела богів Еллади гарної, що стали в Італії сенатом при народі богів латинських мудрих, працьовитих. Юпітер не цурається з’явитись Серапісом в Єгипті чи Аммоном,

Венера подає Астарті руку так, як сестра сестрі.

П а р в у с

О, [з] сим не трудно погодитись, бо всі вони, злі духи, однаково злочинні та розпусні, їм легко в згоді жить.

Руфін

Так, мир і згода, гармонія небесна панувала в великім пантеоні. Поки дух юдейського народу, мстивий, заздрий, дав невидимий меч своєму сину Ісусу з Назарета. З того часу порушилась гармонія всесвітня на небі й на землі. Не видно краю великій боротьбі, що перейшла на землю з неба, від богів на люди.

П а р в у с

їй буде край, коли той пантеон до підмурівку знищить божа сила.

Руфін

А підмурівок?

П а р в у с

Стане олтарем

єдиному.

Олтар серед руїни!..

Се ідеал небесної держави?

П а р в у с

Так мусить буть. Не може помиритись вода з олією.

Руфін

Поки вогонь олію спалить, випарить всю воду і цілий світ оберне у пустиню.

Парвус злорадо всміхається.

Прісцілла

А звідки ж ти рятунку світу ждеш?

Таж ти не поклоняєшся віддавна нікому з тих богів, що в пантеоні.

Руфін (показує на бюсти філософів)

Ось постаті, яким я поклоняюсь і поклонятимусь довіку.

Парвус

Сії?

Зникомій тіні краще поклонятись, заблуканці-кометі, ніж таким.

Руфін

Вони блукали, правда, як і всякий одважний, хто нових країв шукає.

Прісцілла

Де ж край блуканню мандрівної думки? Де дно в розумуванні? Де котвиця, куди ти кинеш і за що зачепиш ту котву, щоб спинити корабель, утомлений одчаєм безбережжя?

Руфін

Нам рано ще котвиці закидати.

Нехай тяжка й трудна мандрівка наша,

але ж вона не так-то ще і давня, щоб думати про край і береги.

Хто втомлений, хай спиниться з Платоном, Зеноном, Епікуром або з іншим ловцем коштовних перел моря думки, а відпочивши з ними, хай рушає від них знов далі з вдячною душею.

П а р в у с Ну і куди ж він припливе нарешті?

Ру фін

Якби ми знали се, нащо б і плисти?

В таких мандрівках тільки невідоме нам може стати за мету.

П а р в у с

А... так!

Ну то пливіть собі на бездоріжжя, сказати просто — на погибель душ!

Ви самохіть відкинули котвицю, подану вам небесною рукою, свавільно поминули певну пристань, що вам отець предвічний урядив, і на маяк, поставлений високо, до зору всім, заплющили ви очі,— так варті ж ви, щоб вас розбили скелі підводні і безодня поглинула!

(Розпалюється все більше.)

Так варті ж ви, щоб вас пожерли змії і люті чуда-юда океану!

О, як душа моя в долоні плеще, ввижаючи погибель нечестивців!

Р у ф і н (до Прісцілли)

Любити ворогів по-християнськи зовсім не так вже трудно, як я бачу.

П а р в у с Христос дав не саму любов, а й меч!

Прісцілла (значно збентежена)

Ненавидить він тільки сліпоту, а не сліпих...

Руфін

Не поясняй, Прісцілло.

Він досить сам сказав. Я розумію.

(До Парвуса.)

Мій гостю, щоб тебе не дратувати, волію я розмову залишити про сі матерії.

П а р в у с Та я вже йду, мені немає часу на балачки.

Прощай, Прісцілло.

Прісцілла

Постривай, а лист?

П а р в у с Ти ж переписувать, либонь, не будеш.

(Скоса поглядає на Руфіна.)

Прісцілла Чому? я завтра все перепишу.

П а р в у с (з притлумленим сарказмом)

Таж чоловік твій стилю не вподобав.

Прісцілла (мовчки ховає рукопис під покривало)

Чи хто вже переписував?

Руфін, мовчки вклоняючись, виходить у свій таблііг і засуває завіси на дверях.

П а р в у с

Аякже,

Рената, Пріск, Альбіна — всі по разу, а я аж двічі.

Прісцілла

Двічі можу й я.

Парвус

От і гаразд. Сім списків. Розішлемо церквам, та й Цельзові до рук один.

Цікавий, як то він цей «стиль» вподоба! Ха-ха-ха-ха!.. Зостанься з богом, сестро!

Прісцілла

Хай бог провадить.

Парвус виходить через боковий вихід. Прісцілла сама його виводить.

Руфін

(виходить)

Вже пішов той «брат»?

Чи в вас в громаді всі такі?

Прісцілла

Він гострий, та тільки на словах, в ділах він добрий, він