Том 4 - Леся Українка

Вона була багата,— через те?

Мохаммед

В той час я вже багатший був від неї.

І ти не думай, що вона купила мою прихильність грішми.

А й ш а

Ох, якби могла я думать се!.. Але за гроші нікого так не люблять у могилі!

Таж ти три роки жив у самотині по смерті жінки першої, а потім, як тільки взяв мене, взяв десять інших... Як і за віщо можна так любити стару, негарну, навіть мертву жінку? і зневажати гарну, молоду, кохану і закохану, живую?

Мохаммед

Не рвися, люба, і не рви мене.

6 таємниці в бога, їх збагнути не важмося.

А й ш а Скажи! Я хочу знать!

Мохаммед Якби я сам те знав!..

(Подумавши.)

От ти сказала: «Стару, негарну...» І в моїх очах вона ні гарною, ні молодою ніколи не здавалась. Не скажу я, що я не бачив і не завважав того нічого: я злічив всі зморшки у неї на обличчі... Літ її мені й сусіди не дали б забути...

але в ній щось було... щось вічне, Айшо... Мені здається, що воно живе, і дивиться на мене крізь могилу, і голосом таємним промовля, і всі мої слова та й думку чує...

Айша

А теє «вічне» є в мені, коханий?..

6 чи нема? Скажи!

Мохаммед мовчить.

Що ж ти мовчиш?

Мохаммед мовчки встав і йде з альтанки геть. Айша падав додолу на килим і ридав в безсилій лютості.

Ялта, 22/IV 1907

РУФІН І ПРІСЦІЛЛА

Драма в 5 діях

ДІЯ І

ОСОБИ І ДІЇ

Руфін Емілій — молодий римлянин значного роду. Прісцілла — його жінка, християнка.

А е ц і й П а н с а — її батько, значний римлянин, дідич. Кай Летіцій — префект, Руфіновий приятель.

П а р в у с — християнин невідомого роду-племені.

С е р в і л і я — римлянка, плебеянка.

Р а б — в Руфіновій господі.

Драма діється в II в. по р[іздву] Х[рпстовому].

Атріум в домі Руфіновім: велика гарна світлиця в квадратовим басейном посередині (impluvium) і такою ж великою незакритою кватиркою в стелі над ним (compluvium). Коло басейну простий хатній олтар без статуй. До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок; простінки межи завісами прикрашені малюванням та погруддями філософів на високих підставках. В глибині світлиці широкий з розсуненими запонами вхід до чималої і гарно врядженої кімнати (tablinum), де видко багато сувоїв пергаменту, таблиць і т. п., що робить кімнату подібною до бібліотеки; на задній стіні табліну є ще двері, теж одкриті. По обидва боки табліну широкі та короткі сіни провадять у внутрішній двір — перистиль. З атріума видко крізь сіни та крізь двері табліну той перистиль з колонадою навколо нього, ставок посеред нього з квітником та з декоративними ростинами. Сцена уряджена так, що атріума видко тільки половину, через те імплювіум приходиться на авансцені, таблін жѳ і сіни в перистиль через те не дуже відсунені в глибину.

Під час дії входиться до атріума через перистиль сіньми, а не

з бічних куліс.

В атріумі є чимало скамничок, ослонів, дзигликів, столиків, ваз на підставках, що робить світлицю оздобною та захисною, хоч вона й не надміру розкішна.

Смеркає. Руфін сам. Нетерпляче ходить по атріумі. Часом виходить у перистиль і дивиться вбік на вулицю. В його поводінні видко не тільки нетерплячку, але й тривогу,

На порозі сіней, що ведуть з перистиля, показується П р і с ц і л -л а, закутана в велике, з грубої тканки, покривало, вона його скидав, увійшовши, і її суворо проста одежа кидається в вічі дивним контрастом супроти оздобної оселі та й коштовного, хоч і благородно простого патриціанського убрання самого Руфіна. В руках у Прісцілли маленька лампочка (люцерна).

Р у ф і н

(кидається їй назустріч. З докором, в якому більше чутно біль, ніж досаду)

Прісцілло! як же можна?..

Прісцілла ( спокійно)

Що, Руфіне?

Р у ф і н

Ти знов була сьогодні в катакомбах?

Прісцілла (трохи помовчавши)

Якби могла промовчати — охоче промовчала б на се твоє питання, але ще більше, ніж оця люцерна, мене перед тобою зрадить щирість.

(Становить люцерну на один з постаментів.) Неправди я казать тобі не хочу, а правду перемовчать не здолаю: так, я була сьогодні в катакомбах і завтра знов піду, як тільки ти мені того не заборониш.

Р у ф і н

Люба,

ти знаєш, я ніколи не вживаю супроти тебе ні тієї сили, яку мені дала сама природа, ні того права, що дає закон.

Мені бридка слухняність поневолі,— я ж не рабиню взяв собі за жінку.

П р і с ц і л л а

У Римі небагато чоловіків таких, як ти, а може, ти єдиний на цілий Рим. Я тямлю се й ціную.

Бог,— всевидющий свідок почуваннів, всю вдячність мого серця бачить ясно, і^чей же він мені колись поможе ту вдячність виявить супроти тебе.

А поки що — коли б ти знав, як тяжко мені невдячною здаватись...

Р у ф і н

Годі,

лишімо се, не вдячності я хочу, та й ні за що тут дякувать...

(Збентежено.)

Прісцілло! дружино мого серця... я не можу ніяким словом вимовити страху, тривоги тої злої, що, мов яструб, кривавить, мучить, роздирає серце за кожним разом, як ти там буваєш.

П р і с ц і л л а ( лагідно )

Чого ж, мій друже, так уже боятись?

Р у ф і н

Вже те одно, що ти так пізно ходиш шляхом тим Нументанським *, те вже страшно. То шлях непевний,— всякий люд бродячий, усяке розбишацтво там буває, а ти смерком ідеш, самотня жінка...

Прісцілла

Нащо розбійникам мене займати?

Тепер я не подібна до багачки, та й якби мала що, дала б охоче 'усякому, хто б мав потребу в грошах,— то що ж мені боятися розбою?

Р у ф і н

Жінкам страшний не той розбій, що прагне срібла чи злота...

Прісцілла

Може, се й гординя,— нехай господь простить мені за неї! — але мені здається, що зайняти не зважився б мене гульвіса жаден, коли б я тільки глянула на нього проникливо й одважно в самі очі.

Руфін

Се виховання справжньої матрони і прирожденна