Том 12 - Леся Українка

не була обломовщина, а більше якась розтарганість. Правду кажучи, поки частина компанії не поїхала в Рим, то стільки шарварку і ярмарку було в хаті, що досить трудно було до чого толком взятись, раз у раз перебивали розмовами, набігами, гвалтом. А я ще одвикла і від такого многолюдства, і від життя вдвох в одній хаті, і від таких sturmische Naturen як Юрко, тьотя та й Оксана: всі вони при всякій дрібниці повищують голос, входять в азарт, не міряють сили голосу і виразів... Згодом я вже стала привикати, а спочатку була якась приголомшена тим всім.

Компанія наша меншає. Сьогодні виїхала тітка п. Са-довського, 24—25 марта (ст. ст.) вона буде в Києві і, казала, зайде до тебе розказати про нас; якщо ти на той час не будеш дома, то варто б, щоб папа, чи Микось, чи Дора прийняли її, бо їй трудно ходити, то шкода, щоб дарма проманіжилась. Коли вона не прийде сама між 25—27-м, то, значить, вона буде хвора після дороги, і в тім разі вона просила, щоб папа зайшов до неї, довідавшись про її адресу в 1-й гімназії у її брата Ніколая Тро-фимовича Черкунова (а сама вона зветься Вера Тро-фимовна Денковская), бо вона хоче передати через папу звістки від молодих Беренштамів для їх батька.

Наші «римляни» приїдуть, певне, днів через 4—5, а до того часу Тося виїде. Приходьки, певне, з тиждень пробудуть тут, потім поїдуть в Мюнхен, а звідти тьотя і Петро Васильович вернуться в Запруддя. Клименкова, певне, виїде вкупі з ними. Я боюсь, щоб по роз’їзді всіх Оксана не заскучала, хоч вона запевняє, що «зовсім навіть ні». Ну, добре, побачим. А як почне скучать і киснуть, то я готова раніше виїхати. Тим часом нічого, все благополучно.

Я, мамочко, з твоєї одкритки бачу, що ти ненавмисне мовчала так довго на мій лист. Та воно і кожний раз за сей рік було так. Тільки я все не можу звикнути до того і кожний раз турбуюсь, що або сталося що вдома, або ти сердишся за щось, і так тоді тяжко на серці! Я взагалі не з таких спокійних, як здаюсь...

Що ти думаєш, мамочко, про ті питання, про які я пишу в папиному листі? Боюся, що ти знов, як завжди, будеш незадоволена з моїх думок про зарібок, диплом і т. і. Але що робити? Вони все періодично стають передо

мною і щораз з більшою силою. А ще я знаю, хоч не зовсім виразно, що фінанси родинні заплутані, довги, трудності... На мене йде багато більше, ніж на інших... Все це якимсь каменем лягає на душу. Я знаю, що ніхто мені не забороняє зайнятись чим хочу, і знаю, що не маю права вимагати від тебе чи папи помочі і поради в сім напрямі, бо й так робите для мене більш, ніж повинні, та я й не вимагаю, тільки прошу порадити і вимовити свою думку.

Я, здається, щось наплутала в рахунку, і через те вийшло, що Оксанині костюми і дарунки не вкладуться в 400 р. загальної суми. Але повніші вкластись.

Мені частенько пише Кобилянська і запрошує до себе в гості, бо сама вона ще не знає, чи могтиме сей рік приїхати до мене. Маю охоту заїхати до неї, вертаючи додому.

Читала я звістку про вечір Шевченка в Києві. Чи він добре удався?

Вчора ми отримали од Лі лі листа. Інститут їх прикритий, але вони не упивають. Воно, може, де для кого, наприклад, для Лілі, і краще вийде, як екзаменів на сю весну не буде, принаймні не будуть тягтися з остатнього.

Запізнилась я з листом, а хотіла б, щоб він разом з рукописами поспів до тебе. Треба скоріш відправити, бо рукописи вже послані (заказними).

Чого ти так рано їдеш в Гадяч? Там, же, певне, ще сніг?

Бувай здорова, мамочко, і пиши мені яке трошки довше слово, ніж яке може на одкритці вміститись, хоч і за одкритку спасибі. Цілую тебе, і папу, і гусів — довшу і коротшу.

Твоя Леся

^ 24. ДО К. ПАНЬКЕВИЧ

9 квітня 1903 р, Сан-Ремо San Remo, villa Natalia,

Corso Cavallotti, 9/1V 1903

Високоповажана пані!

Будьте ласкаві прислати мені Франка «В поті чола»

і які лише є в книгарні його ж белетристичні п р о з а ї ч-н і твори на н а р о д н і теми. Потребую їх якнайскоріше, тому буду Вам дуже вдячна, коли звернете ласкаву увагу на мою просьбу. Власне, треба мені такої белетристики,

щоб надавалась до читання селянам в Росії, тому, наприклад, «Для домашнього огнища», «Перехресні стежки» і т. под. мені не придасться, тим часом такі оповідання, як, наприклад, «Сам собі винен» (не знаю, чи в в окремім виданні), дуже були б до ладу. Належну плату не затримаю, прошу тільки прислати при книжках рахунок.

З найщирішим поважанням

Л. Українка

25. ДО О. ЇО. КОБИЛЯНСЬКОЇ

9 квітня 1903 р. Сан-Ремо 9/IV 1903

Хтось комусь дякує за скору і точну відповідь! Хтосічок за те дуже любий (і не тільки за те, а взагалі і завжди). Хтось до когось, напевне, раніше 10 мая не приїде, а навіть можливо, що й до червня не приїде, бо хотять його лікарі затримати, але хтось, може, таки вирветься. Когось хотять ще до Швейцарії послати, але хтось уже нікуди не хоче, тільки до когось та й додому, комусь уже курорти збридли і хтось би вже хотів раз жити по-людськи, і працювати по-людськи, і про жадні курації не думати, і до жадних лікарів не вдаватись. Комусь те все так обридло, що ай! Якби комусь нерви дали спокій, то хтось би вже був здоровий, але чи вони коли дадуть спокій, то невідомо... Ет, вже ліпше о тім мовчати!

Хтось не скінчив ще «Кассандри», бо комусь тепер вже тільки 4 години можна писати, а роботи і листів багато. Когось то дражнить, але що робити? Хтось бідний і хотів би вже до когось, бо хтось та й ще хтось, як зберуться докупи, то все вже не такі бідні обидва. Правда ж?

Хтось кланяється св. Анні і всій родині і дякує п. Юліанові за інформації.

26. ДО М. І. ПАВЛИКА

10 квітня 1903 р. Сан-Ремо 10/IV 1903