Том 12 - Леся Українка

щоб хтось з моїх приятелів міг би рівночасно зо мною замешкати на вільнішій землі, що се був би поділ праці. Той, кого я маю на увазі, міг би, може, одважитись на який час «скинутись», бо він молодший від мене, йому ще є час колись надолужити те, що втратить тепер, для нього ще ті «кілька років» не минули, що для мене, та й темперамент в нього інший, і традиції інші (у нього в родині не було декабристів, соціалістів-емігрантів і радикалів-засланців, він не пам’ятає 70-х років!), він ще не починав того, чого я мала б уже скинутись, за ним нема того слова, що стало вже тілом і що не терпить зради, від нього ніхто ще не жде того, що від мене. Нарешті, може, він має ту одвагу, якої я не маю... А тим часом я впевняюсь на нього більш, ніж на саму себе в деяких справах, а сій справі, я знаю, він служив би щиро. Він був би консерватором, а я, вкупі з Вами, працювала б над виданням. Так було б добре. Може, се й можливо, як не зараз, то хоч згодом. Треба старатись.

Чекаю від Вас дальших інформацій. Та не гнівайтесь за «високий тон», бо в і н не проти Вас, а так, сам по собі здійнявся — се для мене гостра тема, я я все-таки ще хвора, то де тої «холодної крові» взяти.

Брошурки Ваші таки пришліть. Будьте здорові з мамою.

Л. К.

P. S. Ліда нічого не пише.

27. ДО М. П. та О. Є. КОСАЧІВ

16 квітня 1903 р. Сан-Ремо 16. IV 1903 Сан-Ремо

Христос воскрес!

Любі мої, що думаєте, що не озиваєтесь? Коли Миші було трудно відповісти на мої питання, так можна було так і написать: не знаю. Для мене і то важно знать.

Я здорова всім, окрім нервів, та й то нічого, жить можна.

Цілую всіх вас міцно.

Леся

28. ДО М. І. ПАВЛИКА

17 квітня 1903 р. Сан-Ремо 17. IV. 1903

Високошановний друже! Дуже мені неприємно, що Ви так якось дражливо прийняли мій лист. Він зовсім не був вимірений проти Вас, а скоріш проти мене самої... Взагалі сей рік для мене критичний, я знов стою на роздоріжжі, як колись в дні першої молодості, багато приходиться рішати, міркувати і владновувати єдино своєю власною думкою і силою, часто не тільки без жодної помочі, але ще й при чималій опозиції з боку тих, що, здавалось би, не повинні бути в такій опозиції. Багато тут і зайвої боротьби, і марнування сили, і втоми думки. Від того я часом трачу почуття дійсності і буваю несправедлива до людей, а часом і до себе. Додайте до сього мою звичайну хронічну і вже, може, довічну недолугість, то, може, пробачите мені помилки в стилізації моїх листів. Проти Вас же я нічого не маю і ні в чому Вас не винувачу, і яке б там не було Ваше «шістє до людей», то до мене маєте те «шістє», що мене глибоко болить найменша прикрість, яку я коли, хоч і несвідомо, могла заподіяти Вам. Може, з того користі мало, але вже воно так.

Я, друже, не прошу і не просила у Вас ніякої «статистики» ні для мене, ні для мого приятеля. Я просто думала, що, може, Ви випадком знаєте приблизно умови (напр[ик-лад], я знаю minimum плати за такі лекції в Росії і не потребувала би для того жодної статистики зібрати, якби хто мене запитав), тільки думала, що, може, Ви просто забули про те написати. Я ж зовсім не бажаю, щоб Ви тим клопотались, бо Вам і так роботи досить. Хутко, може, буду У Львові сама, то розпитаюсь по людях, а Вас виразно прошу не марнувати на те часу і сили...

За людське відношення до драгом[анівщи]ни я Вам нічого не можу сказати, хіба те, що не вірю, аби правда могла бути такою вже незрозумілою, щоб аж пропасти через те. Коли не Ви і не я, то, може, сильніші від нас видобудуть ту правду зо дна (принаймні, те головне, що в ній є). За себе скажу, що я зважу свою силу, як трохи мине сей гостро критичний стан (сподіваюсь, що це до осені станеться); і тоді визначу собі виразну програму, що я м о ж у і що яповинна робити. А се, про що тепер просила Вас довідатись у Львові, єсть один з матеріалів до мого рішення. Тільки повторно прошу: як то Вам має завдати хоч найменший клопіт, то не треба, я справлюсь сама.

Сподіваюсь, що Вам не прийдеться так бідувати зі мною. Я не маю таких здібностів, як покійний Ковалев-ський, а все ж таки до певної міри можу стати у пригоді своїм друзям по ідеї. Зрештою, про сі справи і про деякі інші поговоримо при зустрічі. Як не за місяць, то за два побачимось. Тим часом не ворогуйте на мене — коли я роблю часом зле, то таки більше собі, ніж іншим, та принаймні до самодовольних не належу.

До побачення! Привіт Вашій мамі.

Л.К.

29. ДО М. І. ПАВЛИКА

24 квітня 1903 р. Сан-Ремо 24. IV 1903

Шановний друже! Спасибі за брошурку і за лист. В брош[урці] багато такого, з чим і я згідна, тільки боюся, що то «глас вопиющего в пустыне»... Я рада, що ми з Вами порозумілися щодо виразів, і дякую за намір зібрати] «статистику». Коли не трудно, то будьте ласкаві. З а р х [і в о м] мені насувається ще одна комбінація, але виясню, тільки поговоривши з Радою, — у всякім разі і її, і матір її мушу перше бачити, поки стану на чомусь певному. Однак матеріали свої мушу мати заздалегідь, себто до літа. Боюся тільки, коли б осінь мені знов не зробила несподіванки, як торік і позаторік, — все-таки моє «вигоєння» далеко не міцне і «рецидив» висить Дамок-ловим мечем над головою, адже був констатований таки туберкульоз. Вчора застудилась і вже знов чую «стінку» в грудях з правого боку (вже ж не де!)... Тому й варто, щоб я не сама будувала плани, а вдвох, а то й втрьох. З огляду на те, що за Альпами погода здуріла, я лишуся тут довше, ніж думала (може, до середини