Том 12 - Леся Українка
Мені важно знати се скоріше, бо від того може залежати одна несподівана, але добра комбінація з звісним кураторством. Бо міг би бути сталий, добровільний і зовсім певний куратор, що без жадної жертви моральної замешкав би в Галичині хоч і назавжди. Людина добре мені звісна (мужчина, а не жінка), а також і родині. Тільки та людина мусить мати сталий і виразний зарі-бок, бо має родину, а маєтку жадного. Поки се тільки проект, і я прошу Вас нікому не казати, що наводите справки по моїй просьбі і в такій цілі. А справки наведіть, з ласки Вашої.
Часто і я вертаюся до думки, чи не могла б таки я сама оселитись у Вашій стороні. Але теж питання зарібку! Дипломів у мене жадних нема. Чи досить просто знати чотири європейські мови порядно, хоч і без диплома, щоб могти знайти собі хоч приватний зарібок (minimum— Existenz *), не рахуючи на патріотизм роботодавців? Французьку і німецьку мови я знаю далеко порядніше, ніж звичайно знають «перші учениці» різних гімназій та інститутів в Росії, знаю і теоретично, і практично остільки, що можу статті в тих мовах писати, а листи і поготів (навіть вірші німецьким білим віршем перекладала), говорити мені що по-французьки, що по-росій-ськи сливе все одно. Італьянську мову знаю тепер, у всякім разі, ліпше, ніж скільки треба, наприклад, в консерваторії співу, розмовляю тепер плавко і досить, щоб провадити ділову кореспонденцію. Англійську знаю теоретично (все-таки можу і вголос читати, не тільки очима) і можу без словника перекладати з неї. Якби мала учеників поляків, то знаю по-польськи стільки, скільки треба, щоб пояснити при лекціях. Російську мову знаю не менше, ніж кожний українець, що перейшов російські школи (хоч я їх не переходила), але вимову маю в російській мові гіршу, ніж у французькій, характерну для українки, і менше всього була б охоча, власне, сю мову викладати. Наскільки знаю українську, зважте самі. Оце хіба могло б бути джерелом заробітку для мене, бо на літературний я не дуже рахую. Коли вже такі феноменальні робітники пера, як Франко, ледве-ледве живляться, то куди мені! Якщо і зароблю в тім напрямі, то не з рідної літератури, для мене се вже давно стоїть ясно. Такого «місця», що залежало б від всяких комітетів та виділів патріотичних, я теж не сподіваюсь, та й не хочу. Але умови «вільного найму» для приватної вчительки, кореспондентки в склепі (наприклад, в якій книгарні), взагалі робітниці в такім заводі, де потрібне знаття чужих мов і вправність в літературному (хоч би і діловому тільки) стилі, — я б хотіла знати, тільки не знаю, як про них довідатись. Чи не поможете? Історія дядькова навчила мене, що на поміч родичів, приятелів і товаришів чоловікові «одірваному» тяжко або принаймні неприємно рахувати. Отже, не вияснивши собі шансів на зарібок, нема чого й рипатись. По Вашій історії бачу, що залежати від патріотичних інституцій ще гірше, ніж від родини і приятелів. Я б хотіла мати цілком freie Hande47.
Ліді я написала, сподіваюсь, що великої задержки не буде. Чому не озиваєтесь? Може, дуже хорі? Тоді простіть, що клопочу Вас, і напишіть тільки: «Питайте іншого», то я вдамся до кого іпшого, тільки, звісно, в іншій формі, ніж до Вас. Я тому найперше вдалась до Вас, що се можна без «форм» і формальностей, а просто і по-приятельськи і в тій певності, що коли Вам се не впору, то так і скажете. Якщо будете збирати інформації для мене особисто, так теж не називайте нікому моєї особи. Мені се тим часом було б невигідно.
Бувайте здорові та обізвіться хоч словом. Вашій мамі щирий привіт від мене.
Л. У.
23. ДО О. П. КОСАЧ (матері)
29 березня 1903 р. Сан-Ремо 29/111 1903
Люба мамочко!
Отримали ми сьогодні твою одкритку, спасибі! Вибачай, що я запізнилася з віршами. Як бачиш, все-таки спора пачка писання. Вийшло більше, ніж я сподівалась, — я собі думала: за день перепишу! А кинулась, то прийшлось чимало і переробити, і перемінити. Поему «Полон вавілонський» Оксаночка переписала, та тільки й вона, як звичайно перепищики, то строфи невірно поділила (правда, чорновка була дуже недбала, наполовину олівцем написана), то попереставляла строфи, попропускала слова і стрічки, так що прийшлось багато поправляти і дописувати самій. Те саме і з «Ніобеєю». Сі дві речі я посилаю до того збірника, що ти і Людя видаєте. Коли Стешенко писав мені про який ще інший, окремий від нашого, збірник (ніяк я сього не доб’юся від Стешенка), то, може, дасте йому «Ніобею», а коли «зажалуєте», то нехай Стешенко пожде, бо я тепер не маю нічого наготові, а й так вже раніше обіцяла Вороному, та й Черняв-ському випадає щось дати. Коли вам се, що тепер посилаю, не сподобається, і коли Стешенко до вас належить, то віддайте котрому з сих панів, може, їм придасться, тільки не гаючись, бо, здається, їх збірники хутко мають вийти. А я вам тоді пришлю, може, що інше, як викінчу дещо, почате недавно. Тільки, будь ласкава, сповісти мене хоч коротенько, як зважите зробити.
З передмовою і примітками до останнього розділу збірника «На крилах пісень» я мала досить клопоту — аж тричі переробляла! Терпіть не можу взагалі передмов і коментаріїв писати, а на сей раз якось особливо не було охоти, може, того й вовтузилась так. Grace a dieu c’est fini ! 48 Два віршики, додані при кінці, належать до того ж розділу, хоч вони не ввійшли туди раніше. Краще пустити сей розділ тоді, коли вже все інше буде запевнене.
Все-таки мені досадно, що я так запізнилась, може, я і вас тим загаяла. Та й взагалі я не люблю сього, якось на обломовщину скидається. Хоч в данім разі се
