Том 12 - Леся Українка

комусь тільки видалось, ніби Єфремов по цілій своїй статті розкидав натяки на когось, що він того і в думці не мав. Нехай і так буде. Коли Єфремов вдруге не чіпатиме когось особисто і триматиме взагалі приз-воїтий тон в своїх виступах проти «нових», то і хтось не матиме охоти і потреби витикати свою особу наперед, бо взагалі особистої полеміки не любить, але хтось рішуче допевнився, що в літературних поглядах на нові напрями хтось різко, діаметрально розходиться з Єфремовим і його однодумцями, отже, певне, се буде не остатня баталія, бо хтось не думає скласти зброї і зректися прапора новоро-мантичного. Тим часом все йде ganz ritterlich40: Єфремов пише гречні листи, просить у когось віршів до нового збірника, хтось послав вірші і собі писав гречні листи «з правдивим поважанням» взаємно... але то «узброєний мир», ми обоє те добре тямимо. Я тільки думаю, що мій ritterliches Benehmen 41 більш засоромив і більш покорив мого противника, ніж то могла б зробити найгірша полемічна лайка,— так мені почувається те в його листах. І комусь то приємно. Так і треба. А хтосічок як гадає? Правда ж, комусь «бештати» не випадає?

Окрім сього полемічного виступу, хтось написав по-російськи статтю про Конопніцьку, і вона теж не була прийнята в «Мир божий», тому що в ній хтось занадто самостійним критиком показався. З того всього хтось охолонув до «Мира божьего», передав свою статтю в інший журнал (ще не знає, чи буде там надруковано) і тепер шукає собі заробітку деінде, але ще не знайшов і гризеться тим (хтось чорненький добре розуміє, як то прикро без «власних фондів», і хтось білий не потребує про те розводитись). «Zeit» чомусь мені не присилає часописі і не відповідає на мій лист, посланий при дописі, так що я не знаю, чи прийнята допись, чи ні, і починає мене те іриту-вати. Ет, якби не той зарібок, то хтось покинув би і критику, і публіцистику по «чужих хатах», а був би собі поетом у власній, рідній хаті, як і досі, то менше б мав прикрості. Хоч той хтось таки має неспокійну натуру. От недавно зладив полемічну статтю до «Молодої України», схотілося зачепитись з М. Ганкевичем за терор та за політичну етику. Ще тільки не мала часу переписати, але от перепишу і таки пошлю. То вже не для зарібку і не для самооборони, а так — «за правду», не стерпіла душа моя, що проводар української соціал-демократії таке плете, та ще й в органі для мол одіжі! Знаю, що то його дуже зачепить, але нехай, я не особу, а помилки його чіпаю.

Крім того, хтось ще написав одну невеличку драматичну поему і кілька віршів. Хоче ще одну, навіть дві поеми (теж драматичні) написати, але хіба пізніше, бо тепер не має часу і таки мусить трошки притримати себе.

Хтось комусь радить «Землю» на німецьке перекладати, тільки думає, що то дуже тяжко, бо віддати народний колорит в чужій мові—то надто трудна річ. Але, може, хтось і вдасть, бо хтось мудрий і добре тямить німецький стиль. Якби переклад удався, то варто його зробити, бо такий роман, як та чиясь «Земля», варт і німецькій публіці показати.

Брат мій писав, що мав щось зладити для «Русской мысли» в відповідь Єфремову, але не знаю, чи вже зладив, бо взагалі він дуже зайнятий. Також неї &наю, чи написала що мама. «Вісника» чомусь не маю ні за лютий, ні за марець, треба вже «пригадатися ласкавій увазі».

Хтось забув комусь подати адресу Квітки. Йому можна так написати: Тифлис, Тифлисский

окружной суд, г-ну Клименту Квитке. Якби хтось йому послав картку, то Квіточка, певне, дуже радувалася б. Чого він виїхав так далеко? От, хліба шукати! Де знайшлася служба, туди мусив їхати, бо інакше нема звідки жити. Але тепер задумує кудись втікати звідти, знов на Україну, бо недобре йому там, на чужині, до родини тужить (він там сам-один, а родина в Києві), та й взагалі там життя тяжке.

Лілі не конче добре поводиться, бо має забагато роботи і дуже знервована (се, впрочім, нам обом наслідки минулого літа обзиваються). Коли б вона вже з того Петербурга вирвалася, то було б щастя правдиве.

Чи то збірник Коцюбинського все одно, що Черняв-ського? Чернявський мене запрошував, але мені його листа тільки зреферували з Києва, а не прислали, то я ні адреси, ні програми збірника не знаю. Про збірник Вороного я думала, що вже запізно туди що посилати, мені здавалось, що той збірник вже в цензурі, а як ні, то нехай би хтось мені дав адресу Вороного, може, й я що пошлю.

Науменко так мене лютить, що аж говорити не хочу про нього!!

Весна тут не «зачинає», а просто-таки im Zenit42 стоїть!

І море грає весело і синє-синє... Але хтось уже до когось хоче, таки туди, на Буковину, дуже хоче,— хтось когось любить.

Родичам і братам чиїмсь привіт і уклін.

Хтось

19. ДО М. І. ПАВЛИКА

17 березня 1903 р. Сан-Ремо 31/111 1903

Шановний друже!

Пишу нашвидку, бо страшно зайнята: кілька конечних листів та ще візита в санаторіум по ділу одної хворої знайомої. Іванові напишу сьогодні, думаю, що зробить хутко. Вісті про міжнародні гречності у Львові дуже мені прикрі і з принципіального, і з усякого боку. Я не думаю, щоб факт переписки Ліюдмили] Міихайлівни] з Вами мав у собі щось справді небезпечне, та надто беручи ті давні часи, ну, та, може, вона думає інакше. Стаття Ваша в «Reformatory» 43 і в «Руслані» дуже мене інтересує. Пришліть. Про архів і т. д. подумаю, то, може, якось вдасться врядити безпечно. Антитеза між Львовом і Києвом, пам’ятайте, н е від мене походить, а від Л[юд-мили] МІихайлівни]. Зрештою, і мій замір був не той, щоб «угасити духа» молодіжі, а тільки, щоб поставити ясно можливі перспективи, хоч наскільки я сама їх бачу: дядько завжди любив дивитись правді просто в вічі і мене так учив. Се, що Ви пишете про Мордовця, щось дуже чудне: осмілився дід на старість літ! Барвінський теж мене дивує. «Чудны дела твои, господи!». Я вже щось і не розберу...

Єфремова я знаю, хоч не близько. Людина особисто порядна, переконання, скільки мені відомо, національно-демократичні, впрочім детально його profession de foi