Том 12 - Леся Українка

«Вісника», «Мира божьего» і «Киевской старины», що я сама не хотіла уміщення біографії і розкриття псевдоніма без жадних дальших роз’ясненнів, як і чого то сталося, бо думаю, що всю історію виволікати на світ не варто, та я й не знаю гаразд її деталів. Зробила я це тим, що мені тепер надто не хочеться, аби за мене в чім би то не було відповідали видавці «Віку»,— я стою на пункті педагогічної коректності щодо них, власне, це тим більше, що, певне, прийдеться прилюдно і виразно ворогувати з ними. Та й справді ж, самий факт неуміщення біографії і т. п. залежав не від їх. Може, тобі неприємно, що я се зробила, але я іншого виходу для себе не бачила, а тебе, я думаю, то нічим не обов’язує, бо я тільки про себе в замітці споминала, а про тебе не згадувала нічого. Не послала ж раніше замітки тобі через те, що у Львів і Петербург кружно і довго було б, а вже й так часу багато минуло, а в «Киевской старине» текст замітки той самий, що і в «Мире божьем», то ти можеш собі там побачити і додати що, коли схочеш, від себе за своїм підписом. Мені приємніше було почувати, що я нічогісінько, навіть формально, не винна видавцям «Віку», таким способом я маю цілком вільні руки в разі дальшої «війни».

Не посилаю тепер дальших приміток до статті Єфремо-ва, бо сьогодні не маю часу їх писати, зібралося кілька листів пильних та й інша робота є. Але хутко надішлю. Обридають уже мені потроху ці звади, та що робити?

Чом то ви всі покинули мені писати, а так тільки самими карточками та бандерольками розмовляєте? Я не кажу, мені і те миле, а тільки вже хочеться «довшого слова».

Цілую тебе міцно, моя мамочко, пиши мені довше слово.

Твоя Леся

13. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

29 січня 1903 р. Сан-Ремо 29/1 1903

Giglio mio!

Коли маєш час, зайди в редакцію «Мира божьего» (Разъезжая, 7) і^справся, чи отримали там мою статтю про М. Конопніцьку, послану ще в початку декабря. Боюся, що пропала, бо не маю ні відповіді, ні журналу. Статтю вони мені замовили, то повинні ж хоч відповісти. Я здорова, тільки чогось не гладшаю більше. Про Оксану щось уже нема чутки, чи їде, чи ні.

Напишу хутко, а тепер baci е saluti piccolina mia

Л.

14. ДО О. П. КОСАЧ (матері)

7 лютого 1903 р, Сан-Ремо 1/11 1903

Люба мамочко!

Прости, що я не прислала одкритки, як ти хотіла, та я знаю, що ти, властиво, не любиш одкриток, і думала вчора ж таки (зараз) відповісти листом на листа. Тим часом перешкодила деяка робота і візита молодого Бе-ренштама (Владимира) з жінкою. Молодий пан, їздячи по Європі, познайомився в Мюнхені з моїми кузенами, дістав від них мою адресу і пораду познайомитись, а тут жінка його вже й так була знайома, то він, не гаючись, другого дня по приїзді і прийшов. Симпатичний панок і по своїй діяльності інтересний, інтересніший від жінки (хоч і вона нічого собі пані, але нічого визначного нема). Обіцяв Беренштам нап’ясти за мене редакцію «Мира божьего», що вона воловодить мене і не каже, чи буде друкувати послану їй (замовлену від неї) статтю, чи ні, запевняє, що на його запит мусять зараз відповісти, навіть, якби потребував, то й телеграмою. Ну, та нехай хоч і листом, аби відповіли. Не люблю воловодіння! Сьогодні я збираюсь піти до Беренштама, то там разом і листа того напишемо.

Чого тьотя Єля і Оксана так уже іменно німецьким карнавалам інтересуються, адже італьянський більшу славу має з своїми getti dei fiori *. Зрештою, може, вони ще й італьянський захоплять, як звинуться хутенько,— тут карнавал триватиме від 18* по 24 февраля (нового стилю), а в марті будуть regate (гонки яхт).

Я не бачу ні біди, ні небезпечності, «непевності» в тім, що Оксанина «жизнерадость» стала «надто вже велика» — в 20 літ то ніколи не може бути надто, а тільки нормально, треба тільки, правда, щоб Оксана впорядковано їла і спала, а радість не завадить. їсти ж і спати буде Оксана тут сама собою правильно, бо інакше тут ніхто не може: їсти інакше, як «правильно», не дають ні у Садовських, ні в отелях, а сидіти пізно не буде з ким і при чому, бо ми всі лягаємо рано і гасимо електричне світло. «По Ніццах» не наїздиться багато: як поїде раз, то й слава богу, бо от я то й ні разу за 1V2 зими не була. Але варто б таки раз поїхати, «для познания». Я буду Оксану глядіти, скільки мога, бо я ж не менше інтересуюся її здоров’ям, ніж ви всі,— і я ж таки їй «не совсем чужая», а до того ж досить близько бачила її хворобу, щоб на весь вік «опаски» набратись. Скоріш є небезпечність, що я обридатиму їй з тим глядінням. Ну, та вже якось погодимось. Аж мені шкода, що мандрівниці так ще нехутко до Сан-Ремо доб’ються: тут така «олімпійська» погода, як ще, здається, не було сеї зими, відколи я тут. Ото в январі побув холод тижнів 1V2, потім трошки дощу перепало, а се з початку февраля вже й весна настала, з фіалками та анемонами, як годиться. Якось ми їздили човном російський військовий крейсер оглядати (нам всі крейсери потрібні!), то навіть Путя не боялась, таке було тихе море,— Путя навіть пожалувала, «чого так мало» прийшлось їхати! А торік das war etwas 33 при такій візиті па броненосець «Dandolo»! 2 Сей російський крейсер «Бйян» збудований був у Тулоні, а тепер його ведуть в Чорне море [...].

Як же ти вважаєш мою відповідь Єфремову? Вона не зовсім так написана, як ти радиш. Занадто звертати увагу на ті «игривости» мені здалось не варт, і я збула їх кількома стрічками. Про символістів я таки, певне, напишу, коли буде сила й час, може, не в формі відповіді Єфремову, бо так, може, російські журнали не приймуть за плату, а безплатно я таки не хочу тратити стільки праці в російській мові, скільки її треба на добру одсіч — не тільки Єфремову, а в с і м взагалі антимодерністам, «духа не разумеющим»: для того треба потривожити