Том 12 - Леся Українка

href="ch2.xhtml#id86">44 не знаю, бо ми належали до цілком різних гуртків. Єфремов і його товариші виховані під егідою покійного боннського, хоч потім трохи відкинулись, однак з тої «закваски» все дещо від часу до часу обзивається. Про справу, дотичну спадку дядькового, з ним не говоріть. В літературі вони свого політичного profession de foi виразно ніде не означали. Стаття Єфремова мені цілком не подобається, вона повна літературного верхоглядства і усердія не по розуму, сліпої певності в сумнівних авторитетах (наприклад, Нордау!) і трактування про те, в чому Єфремов нічогісіпько не тямить, а власне, про французьку літературу і історію новітніх напрямів; тон її і стиль до краю неприємні і часто двозначні в дотепах. Я з Єфремовим полемізувала, тільки моїй полеміці не довелось побачити світу завдяки аргусам з «Киевской старины». Єфремов мою думку про його статтю знає, тільки Ви йому сих моїх виразів не передавайте, бо я з ним не так знайома і тому вживаю тон і вирази делікатніші в присутності його. Впрочім, особисто я вже погодилась з ним після певного конфлікту і вважаю за потрібне де в чому помагати йому і товаришам, бо вважаю їх людьми працьовитими, чесними і з добрими замірами, а що бог їм талану і великого розуму не дав, то вони з того не винні. Зробите мені ласку, передавши йому мого листа, бо м щось сумніваюсь, чи добре то на отель адресувати «по нонешним временам», — лист діловий і спішний. Будьте здорові. Ех, коли б Ви не слабували.

Л. У.

20. ДО О. П. КОСАЧ (сестри)

18 березня 1903 р. Сан-Ремо 18/111 1903

Люба Лілеєнько!

Твій лист, отриманий сьогодні, зробив на мене враження докору, але, хоч я «не признаю себя виновной», я не ображена, тільки хочу «представить свои оправдання». Скільки пригадую, я завжди відповідала тобі на листи хутко, а коли рідко писала «не в відповідь», то тільки через те, що в мене ледве ставало часу й енергії писати і нагальні листи: факт той, що рідкий день я не пишу кому-небудь листа (а часом і по 3—4 в день), і все-таки вічно «в довгах» і вічно під докором. Певне, тут винна моя організація, невміння розпоряджувати своїми силами чи що інше, тільки запевняю тебе, не зла воля і не забуття про існування тих, кого я люблю, бо я не тільки про існування, але й про неіснування дорогих людей ніколи не забуваю. Певна річ, мені далеко до того, щоб бути так зайнятою і стільки працювати, як ти, тільки ж мені не дають стільки працювати (навіть V™ стільки!), а навіть і мій «6-годинний робочий день» часто приходиться мені наполовину скорочувати і поміщати в нього і літературу, і листи (я їх і досі не навчилась писати короткими). До того ж всі зимові місяці я, власне, найменше старалась писати до близьких людей і обмежувалась переважно діловою перепискою, бо, знаючи, що всі мої близькі люди нервові або життям пригнічені, я не хотіла журити їх, а веселого мало могла написати. Тепер я знов маюся ліпше, то й писатиму з більшою охотою, зимою ж мені жилось досить-таки поганенько. [...] В іюні, як я вже казала, я думаю бути в Києві, тільки ще не знаю, в яких числах. Пишу я тепер не так-то багато і все більше неплатно, бо «на авось» не хочу розпочинати платного. Стараюсь дістати зарібок. Тим часом дістала запрошення від фірми («Донская речь») перекладати з українського по 15 р. від аркуша — капітал не великий! А ще від трьох збірників маю запрошення надіслати «якомога більше»—gratis45, ну, звісно, «для слави козацької»...

Скажи п. Русовій, що я приймаю її запрошення, бо вже давно мала на думці писати щось на тему народних казок. Найбільше інтересує мене тема казки «Гнат-Булат», подібна до теми «Агтег Heinrich» 46 (що взята за основу в новій драмі Гауптмана), тільки в українській казці замість прокаженого виводиться обернений в камінь, а замість дівчини — вірний товариш (або джура), що кров’ю своєю розбиває чари і оживляє камінь. Я тільки не знаю, чи в моїй версії буде ся казка годитись для дітей, то, може, я перше напишу дві інші: «Яйце-райце» і «Жар-птицю». Найкраще хіба «Яйце-райце», бо ся тема оригінальніша і з ліричними елементами, тимчасом як «Жар-птиця» нагадує «Конька-горбунька» і може скинутись на наслідування, до того ж чисто епічна, а мені чиста епіка мало вдається. Я не можу точно визначити термін, коли напишу казку, бо я ще не думала про неї інтенсивно, а без настрою і «навмисне» писати не вмію. Думаю, що раніш літа не напишу, бо тут я не маю ніяких етнографічних збірників і не можу «начитатись» так, як треба, для того щоб витримати потрібний стиль. Крім того, я маю тут багато іншої роботи, яку мушу покінчити, власне, до виїзду додому. Літом же, певне, напишу, ну, може, в іюлі-августі, хоч зовсім напевно таки не можу сказати, бо поема не те, що критика або переклад. Якщо п. Русова має вже ілюстратора, то може йому заздалегідь, хоч і тепер, замовити ілюстрації до казки «Яйце-райце» по тексту Чубинського, бо головні моменти у мене будуть ті самі. Тільки я прошу не пускати до друку ілюстрацій, не показавши мені. Найкраще було б, якби я могла з самого початку сама списатись або на словах порадитись з ілюстратором, щоб наша робота була якомога в одному стилі і справді одна одну доповняла. Ідея сього видання мені дуже подобається, і я хотіла б додати всеї сили, щоб не зопсувати її виконанням. Та ще я не знаю, для якого віку дітей хоче п. Русова видати казку, коли для більшого, то «Яйце-райце» годиться, а коли для меншого, то, може б, краще простішу яку взяти, тоді б підійшла тема про «Дідову дочку і бабину дочку», хоч, зрештою, для зовсім малих я не берусь писати вірші, почуваю, що вийде фальшиво. Мені здається, що для зовсім малих могла б написати Люся або Лора, я бачила їх проби в тім напрямі, що досить мені подобались.

Може б, п. Русова, поки влагодить свої видання, взяла б для розпросторювання (на комісію абощо) трохи нашого збірничка, що ми з Кльонею видали («Дитячі гри, пісні й казки. Издание Общества исследователей Волыни»), воно все ж трохи підходить під її програму.

Спасибі, Giglio mio, за клопіт про мою