Том 12 - Леся Українка

Л. У.

ЗО. ДО П. А. КОСАЧА

10 травня 1903 р. Сан-Ремо 10. V. 1903.

Любий папа! Спасибі за гроші і за листи. Спасибі і за відношення до моїх питаннів, я можу тільки подякувати і прийняти твоє рішення і постараюсь не нарушати норми, як тільки покінчу з екстренним ліченням, а се надіюсь покінчити сього літа. Дальше вже сподіваюсь, що треба буде підтримувати здобуте здоров’я, а не лічити яку хворобу. Та, звісно, надії надіями, а життя життям, тільки все ж ліпше хоч надіятись.

Отак я надіюсь, що й Ліліна справа хутко поправиться, хоч мене і дуже засмутила звістка про неї. Сестра моєї сусідки, медичка петербурзька, писала, що нібито 1-го мая ст. ст. мають всіх випустити і до екзаменів допустити. Дай боже! Все-таки прикро, не знаючи нічого певного.

Не написала тобі вчора, бо все роздумувала, як би з виїздом рішити. Нарешті рішила так. Виїдем ми 15-го мая (значить, в п’ятницю, через 4 дні від сьогодня) в Цюріх, там я ще піду до проф[есора] Гюгенена (він в Цюріху, а не в Берні), розпитаю точно, що і як він хотів би зо мною робити, і тоді вже зовсім рішу, як до того відноситись. Може, я знайду спосіб погодити і лікарський надзор, і некурортні ціни, і життя в якому-небудь менше чужому місті, ніж Цюріх.

Я не то що «провіряла» свого постійного лікаря чи не вірила йому, а просто піддалась аргументам тьоті Єлі, що «ум хорошо, а два лучше», та ще тому, що Гюгенен більше спеціаліст по нервовим хворобам, а мій лікар по грудним. В діагнозах вони обидва зійшлись, значить, можна вірити рівно обом, тільки мій лікар менше вірить в точність і обмеженість спеціально-гідропатичних заведеннів, ніж Гюгенен. Признаючи теж, що лікарський нагляд таки потрібний і при ліченні дома (і взагалі потрібний ще який час, поки загоєння зовсім твердо стане), він думав, що краще вже зовсім без нагляду, ніж нагляд з ремісницьким відношенням, яке часто буває у спеціалістів гідро-патів. Гюгенен же надо мною сидіти не буде, а здасть мене на руки якому «меншому світлу», власне такому спеціалісту гідропату, котрого я зовсім не знаю. Правда, був би все-таки контроль Гюгенена, але все ж можливі ремісницькі промахи, бо спеціалісти гідропати одвикають од неводяних способів і часто не вміють в кожний даний момент спинитись, коли треба. І мій лікар так, як і ти, говорить, що коли я вмітиму сама настоювати на обережності, то можна і в спеціальне заведення йти; але я знаю з досвіду ялтинського, що нема ні часу, ні змоги виявляти ту обережність, коли, напр[иклад], стоїш під яким душем, а часом досить і одного душу, щоб уже обережність вийшла ^мудрістю по шкоді» для людини слабогрудої; трактувати ж наперед з «профанами» пацієнтами та радитись про їх згоду чи незгоду спеціалісти гідропати, так само як дантисти і масажисти, не люблять, вважаючи, що в їх монастирі ніхто «з своїм уставом» потикатись не має права. А ті лікарі, що ні в яких заведеннях не состо-ять, бувають ліберальніші і більше вважають на всякі «самочувствия» та на обережність самих хворих. Се я не раз сама замічала і через те згоджуюсь в сьому з моїм лікарем. Та ще всякі заведення мають часто погану звичку брати гроші вперед за «курс» і грошей тих назад пе вертають, хоч би курс дальше трьох днів не пішов, — се теж досить важно, і я се прийматиму на увагу при своєму рішенні, бо пускати гроші «за водою» таки не заміряю.

Про останнє рішення напишу з Цюріха. А тебе прошу писати мені в Цюріх головно про те, які будуть звістки від Лілі. Пиши poste restante, Zurich, Snisse

3 Ziirich’a ми думаєм їхати в Мюнхен, а там в Вєну (Оксана конечне хоче в Вєні бути, і мені там є справа). Невважаючи на крюк Цюріх — Мюнхен, дорога звідси до Вєни не вийде дорожчою, ніж якби на Венецію — Поптеб-бу їхать. В Прагу напишу і спитаю, чи не помішаєм екзаменам, хоч нам стільки вже раз було від Кр[ивинюка1 приглашеніє, що і питання те сливе зайве, та й бути там більше 1—2 днів не думаєм. Звідти Оксана хоче на Грані-цу, а не на Броди їхати, і ми доїдем разом мало не до самої Граніци (до Тшебіні), потім вона може по Росії і сама їхати, вона настільки тепер здорова, що ніякої небезпечності нема, а вещі може від Граніци здати в багаж і доїде без клопоту. Якщо я лишусь в Цюріху, то в Мюнхені її зустріне Юра (в Цюріху я проведу і «усаджу»), а з Мюнхена вона поїде далі на Вєну і в Росію з панною Гассель, нашою товаришкою по віллі Наталії; в Прагу тоді не буде заїздити. Шанна] Гассель не перший раз за границею і путі добре знає. Так що ти за Оксану не турбуйся.

Оксана ще тобі напише про свої рощоти з грішми і т. дм а я напишу про те з Цюріха, бо раніш і сама ще не знаю, скільки і на що мені буде треба.

Пора кінчать, бо і спать пора, і довгий лист. Цілую тебе міцно, любий папочка, і ще раз спасибі за все. Микосеві хутко напишу, Дорі буду посилати карточки. їх і маму цілую теж.

Твоя Леся

P. S. Мал[анія] Фом[івна] їде екстрено в Павловку до Павла Фом[ича], що просить її приїхати, бо слабий безнадійно.

31. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

18 травня 1903 р. Цюріх Zurich, den 18. V 1903.

Хтось чиюсь карточку і телеграму дістав, але не дуже тим «unmoglich» 52 зажурився, бо, здається, комусь і так unmoglich буде до гідропатії братись. Мій лікар в Сан-Ремо, відпроваджуючи мене, все намовляв, щоб не одва-жуватись вступати до закладу і навіть купелів не брати, аж поки зовсім гаряче літо настане, тепер же тільки водою з спиртом витиратись, а то можна скрізь, хоч і в маленькій хатці, аби двері на 5 минут зачинити та аби хтось на 5 минут мав собі яку дівчину до помочі, та й більше нічого не треба. Тут хтось того професора не застав, що до нього їхав, а в Berner Oberland