Том 12 - Леся Українка

хтось чорненький, аби мав аж редактором над кимсь ставитись непрошено! Як хтось не протестує, то х т о с ь запротестує в інтересах «закордонних писателів, до яких має честь сам належати». З листа до Стефаника хтось побачить моє відношення до таких справ. Хтось і Франкові подібне написав. Хто ж нас шануватиме, як ми один одного не пошануємо, ми, одної літератури робітники?

Нехай хтось буде ласкавий відповісти хутенько і листа чийогось хутенько переслати (я не знаю адреси Сте-

49

Леся Українка. Київ. Фото. 1913

А. В. Шимановськпй, Леся Українка, П. А. Косач (батько), О. П. Косач (мати), Л. Ф. Петерсон (знайома). Колодяжне. Фото. 1905

Лі»гя Українка. Портрет роботи Ф. Краспцького. НИК. Державний .іітературно-меморіа.іьніїн музей Лесі Українки

у Кін:ні

фаника докладно). А хтось кінчав, бо страх зайнятий. Хтось когось цілує, і жалув, і все так «несподівано» гладить. Привіт родині.

Хтось

А ще хтось комусь порадить: як буде хтось до Липи писати, то нехай пише трошки холодно і стрима-н о, так буде краще, — хтось не може тепер сказати, чому так, але нехай хтось комусь вірить, хтось без причин такого б не порадив. Так буде ліпше.

Хтосічок нехай тим голови і душі не сушить, а так тільки прийме на увагу. Хтось комусь добре радить, нехай хтось вірить.

Хтось вірить? Писати взагалі до Липи варто, але не занадто по-приятельськи. Так.

40. ДО Б. Д. ГРІНЧЕНКА

19 липня 1903 р. Зелений Гай 6. VII. 1903. Гадяч,

хутір Зелений Гай.

Високоповажний добродію!

Дуже прошу Вашої ласки позичити мені на місяць «В поті чола» Франка. Коли Ваша згода, дайте сю книжку моєму братові, а батько мій привезе мені її на хутір; я ж тим часом старатимусь здобути сю книжку деінде, щоб не забарити Вашої, і якщо дістану швидко, то, може, верну Вашу і за кілька день. У всякім разі довше місяця не затримаю, хоч би й як.

Пробачте, що клопочу Вас своєю справою, та, коли можна, не погордуйте стати у пригоді.

З правдивою і глибокою пошаною до Вас

JI. Косач

4 Леся Українка, т. 12

81

Високошановний товаришу і добродію!

41. ДО І. Я. ФРАНКА

27 липня 1903 р. Зелений Гай

Гадяч, хут[ор] Зеленый Гай, Полтавск[ой] губ[ѳрнип]

Будьте ласкаві відповісти мені хоч словом згоди чи незгоди на мій~запит про переклад Ваших творів на російську] мову. Фірма натискав, щоб давати переклади скоріше, а я все жду Вашої відповіді. На всякий случай, дещо маю вже переложене, але як не дозволите, то пропаде моя праця. Від Стефаника і Кобіилянської] вже маю дозвіл, хоч їм писала пізніше. Чи будете суворіші від них? На інші мої запити відповіді не домагаюсь, бо то, зрештою, не так важно.

Щирий привіт!

Л. Косач

42. ДО І. Я. ФРАНКА

Гадяч, хут[ор] Зеленый Гаіі, Полтавщина, 1—14/VIII 1903

14 серпня 1903 р. Зелений Гай

Дорогий товаришу!

Дякую за дозвіл перекладати і за відповідь на мої питання. Та се мушу ще трохи докучити Вам питаннями. Просить мій видавець з фірми «Донская речь», чи не дозволили б Ви подекуди затушувати трохи антижидівські місця в таких речах, як, наприклад, «Ріпник», де, властиве, на місці жида міг би бути експлуататор якої іншої, неозначеної національності. З огляду на остатні події в Кишиневі, російські ліберальні видавництва відносяться дражливо до таких положень, що можуть в очах публіки наблизити їх до лихої слави публіциста Кру-шевана, ярого антисеміта і ретрограда з газети «Бес-сарабец». Може, се трохи пересадна дражливість, але в різкі моменти політичного життя вона досить зрозуміла. Коли Ви не згоджуєтесь, однак, на жадні зміни, то все ж будьте ласкаві написати про се таки зараз, хоч на кореспондентці, — нехай там видавництво радить собі передмовами, примітками чи як хоче. Коли ж згоджус-тесь, то напишіть, чи доручаєте мені ту «затушовку», чи самі її переведете? Річ іде про три оповідання—«Слимак», «Сам собі винен» і «Ріпник». Чи не можна виключити хоч такі фрази, як: «Хоч то жид розумно радить, але все жид жидом, вірити йому не можна» («Ріпник», ст. 68)? Малоосвічена публіка не завжди вмів одрізняти слова автора від думок його діячів і приймав такі сентенції 8& поради людейг «що книжки пишуть», себто авторитетних. Видавець мій питає, чи не можна подекуди замінити слово «жид» словом «кулак» («глитай») або якимсь іншим синонімом експлуататора?

Зробите мені безмірно велику послугу, коли відповісте швиденько на се моє питання.

Про мою аферу з Трушем не буду Вам писати, бо, на мою думку, вона не має ширшого значення і не варта Вашої уваги, а, крім того, виправдуючи себе, я неминуче мала б вид, ніби хочу дискредитувати в Ваших очах мого противника, а мені се ні на що не здалось. Се вже діло скінчене. Я ж не вважаю зовсім, що les amis de nos ennemis... 63 і тому нічого не маю проти того, щоби Ви, називаючи мене «дорогою товаришкою» (в щирість Ваших слів я вірю), відносились з прихильностю і довір’ям до п. Труша, бо, дійсно, Вам нема жадної причини відноситись до нього інакше. Щодо самого принципу les amis de nos ennemis sont nos ennemis2, то я вважаю його гідним часів Montecchi et Capuletti 3, а не XX ст., і мені дивно, що високоосвічені і культурні люди наших часів можуть ще свідомо признаватись до таких survivals 4. Адже я не вимагала від п. Грушевського і його приятелів, щоб вони конечне погодились з Павликом, коли хочуть бути в добрій згоді зо мною, то чому ж вони жадають, щоб я з ним посварилась задля доброго тривку з ними? Моя знайомість з Павликом давня і завжди була зовсім незалежна від внутрішньої політики Товариства імені Шевченка, котрої я в розмовах з ним стараюсь і не зачіпати. Нас зв’язують зовсім інші інтереси і традиції, котрих навіть і не можна порвати отак, по першому сумніву в правоті Павлика супроти Грушевського чи кого там іншого.

І взагалі я зовсім не заміряю пристосовувати моїх відносин з Вашими земляками до кружкових справ львівських, бо прийшлось би мені попасти в такий лабіринт, якого ні мої нерви, ні моя вдача не витримали б. Не говорю вже про те, що з Італії,