Квітка кохання - Валентин Олександрович Кудрицький

Хлопці ті орли, Вивели корову Й автомат зняли. Жінка голосила: – Не губіть діток! Дітки повмирають З голоду, браток. А мужло з Росії: – Я на їх всіх чхав, Як діток робила, Хто мене гукав? І браток той «старшенький» Матом всіх попер, І корівку дійну він Тут же і обдер. Як же можна, люди, Цю любов забуть? І що скажуть дітки? - Хай ось підростуть. Ні! Не забувають Люди вандалізм, Будь то анархісти, Будь то комуніст! Й зараз цей «браточок» Крутить носом так: – Севастополь руський, Ялта і Судак. А наш простофіля Навколо братка… Вашим він і нашим, Служба, бач, така. Ніби Бобік крутиться, Сам же аж сичить, Мов без «брата старшого» Ненці не прожить. А браток тим часом З торбою іде, Й все, що де побачить, В торбу ту гребе. Люди! Я не проти З усіма дружить, І пліч-о-пліч вічно З друзями ходить. Та не з старшим братом, А з таким, як сам, Що біду розділить Й радість пополам. Де немає старших, Менших теж нема, Там, де честь і правда На усіх одна. Як же бідну Неньку Будуть ті кохать, Якщо, навіть, мову Ті не хочуть знать? А мужло з Росії З торбою іде, І що тільки може – В торбу ту гребе. По землі Вкраїнській Йшов могутній кат. Звали його лагідно Люди: «Старший брат». 25.10.1993 р. У РИТМІ ВІЧНОСТІ Я на полі там, де квіти Квітнуть нивою, Як на тебе подивлюсь – Серце римою. В тому полі бджілочки, Мов на Ладузі, Ой, як хочу в руки взять Те, що в пазусі. Ой, як хочеться спіймать Ті суничечки, І добратись, крадучись, Аж… до пишечки. І, завмерши, у ту мить В ритмах вічності, Цілувать тебе, любить В сяйві ніжності. Бо на полі, де бренить Серце римами, Як же можна не любить, Бути стриманим? Як же хочеться любить, Щастям бавиться, Бо за осінню зима Не забариться. Ой, як хочеться у дзвін Бити молотом, Бо проходять вже літа Ті, що з порохом. Відцвітає літній день, М'ята, рутонька, Тож, чи варто гаять час, Моя любенька? 3.5.1988 р. ПРОЛЕТЯТЬ ЖУРАВЛІ Пролетять журавлі і осиплються квіти кохання, І у кожного з нас від турбот перекривиться рот, Тож живіть, люди, всі поки є ще бажання, Й поки серце гукає ще вас у поход. 7.8.1992 р. ЩОБ БУЛА ЛЮБОВ! За її личко, ноги, груди, Я б все життя служив їй, люди. Бо як до них я притулюсь, То сам собою я горджусь. Щоб була любов між нами, І завжди сміявся гай, Роздягайсь, моя, кохана, І на листячко лягай. То не вітер так голосить, Звідки чуються пісні, То в дівок щось... хлопці просять, Ну а ті їм кажуть: – Ні! 6.5.1988 р. ВАСИЛЬЄВУ ВЯЧЕСЛАВУ Майстрові із УПК Гарно, як ідеш в танок, Де багато жіночок. І хоч з виду я тихоня, А жінок люблю давно я. Ясенок, ясенок, Червона калина, Хто не