Збірка творів - Вільям Шекспір
БЙОНДЕЛЛО
Тож-бо й воно,
Що не одно!
Як ти не кинь,
А чоловік і кінь —
Це більше ніж одно,
Хоча й не двоє.
Входять Петруччо і Грумйо.
ПЕТРУЧЧО
Де ж наше пишне панство? Хто є в домі?
БАПТІСТА
От гарно, що приїхали.
ПЕТРУЧЧО
Та сам я
Негарний, правда?
БАПТІСТА
Ну, принаймні точний.
ТРАНЬЙО
От тільки вбратись ви могли б у краще.
ПЕТРУЧЧО
І в кращому б я поспішав так само.
Та де ж це Кет?! Чарівна молода!
Як батько мій? Чом супитесь, панове?
На мене ваше славне товариство
Так витріщається, мов на комету,
На диво дивовижне, на знамення.
БАПТІСТА
Адже сьогодні, пане, день весілля,
Було нам сумно, що немає вас,
Ще більш — тепер, бо я в такій подобі.
Фе! Геть це дрантя, недостойне вас,
Урочого нам свята не поганьте.
ТРАНЬЙО
Та розкажіть, яке поважне діло
Вам не дало раніше повернутись
І змусило вас вирядитись так.
ПЕТРУЧЧО
Розказувати довго, слухать нудно:
Вернувся я, дотримав слова — й квит,
Хоч, може, справді трошечки невлад.
Хай на дозвіллі поясню колись.
Та де ж це Кет? Давно її не бачив!
Уже не рано, нам пора до церкви.
ТРАНЬЙО
Не йдіть до неї в цих ганебних лахах,
Ходім до мене, та перевдягніться.
ПЕТРУЧЧО
Ні, ні, нізащо, я дійду, як є.
БАПТІСТА
Але ж вінчатись будете не так?
ПЕТРУЧЧО
Чому?! Адже вона бере мене,
А не мою одежу. От якби
Усе те, що потрачу я на неї,
Я обновляти міг, як це лахміття,
Було б то для обох велике щастя!
Та що це я базікаю, мов дурень,
А не біжу вітати молоду,
Свої права цілунком закріпить!
(Виходить. За ним — Грумйо)
ТРАНЬЙО
Неспроста, мабуть, він убрався так.
Одначе треба вмовити його,
Щоб перевдягсь, коли до церкви йтиме.
БАПТІСТА
Піду побачу, що там вийде в них.
(Виходить. За ним — Гремйо і Бйонделло)
ТРАНЬЙО
Що ж, пане, до кохання треба нам
Додати згоду батька, а для цього
Когось потрібно підшукать. Кого —
То байдуже. Його ми навчимо,
Нехай зіграє роль Вінченцо з Пізи
І все, що я наобіцяв Баптісті,
Підтвердить. Отоді надія ваша
Здійсниться, й ви свою кохану Б’янку
Без перешкод поведете до шлюбу.
ЛЮЧЕНЦО
Якби ж отой музика, мій колега,
За кожним кроком Б’янчиним не стежив,
То з нею повінчався б я таємно,
А потім — хай весь світ нам каже «ні»,
Уже свого не випущу я з рук.
ТРАНЬЙО
Нам треба пильно стежити за всім
І виглядати слушної нагоди.
Перехитруємо старого Гремйо,
I батька невсипущого — Мінолу,
Й закоханого музиканта Ліччо,
Все для мого хазяїна Люченцо.
Входить Гремйо.
Синьйоре Гремйо, ви уже із церкви?
ГРЕМЙО
Утік я звідти, мов школяр із школи.
ТРАНЬЙО
А молодий із молодою йдуть?
ГРЕМЙО
Хто? Молодий? О, молодий, та ранній!
Ну, молода із ним скуштує перцю!
ТРАНЬЙО
Клятіший, ніж вона? Не може бути!
ГРЕМЙО
О, то чортяка, справжній дідьчий син.
ТРАНЬЙО
Але й вона — чортиця, дідьча доня.
ГРЕМЙО
Ягня, дитя, голубка проти нього.
Священик запитав його, чи він
Її узяти за дружину хоче,
А він як крикне: «Хочу, грім побий!»
Священик з ляку книгу упустив
І нахилився, щоб її підняти,
Так той шаленець стусонув його,
Аж сторчака звалився бідний дід,
А він кричить: «Не лапай, де не слід!»
ТРАНЬЙО
А що ж на те сказала молода?
ГРЕМЙО
Вона лише трусилася, бо він
Ногами тупав і кричав, неначе
Священик одурить його хотів.
Ну, а коли скінчився весь обряд, —
Гукнув вина. «Ну, будьмо!» — заволав,
Мов у гурті матросів після бурі
На палубі пиячив, а тоді
Лигнув мускат і печиво на денці
Причетникові кинув у лице —
За те, мовляв, що в нього борода
Ріденька, а голодний погляд ніби
Просив те печиво йому зоставить.
Тоді обняв за шию молоду
І в губи цмокнув смачно так та гучно,
Що аж луна по церкві розляглася.
Мені зробилось соромно, я втік
І знаю, що за мною всі вже йдуть.
Такого навіженого весілля
Я ще не бачив. Чуєте, як грають?
Грає музика.
Входять Петруччо, Катеріна, Б’янка, Баптіста, Гортензіо, Грумйо та слуги.
ПЕТРУЧЧО
Панове й друзі, дякую за труд.
Я знаю, ви за стіл хотіли сісти
Зі мною нині і приготували
Бенкет бучний. Але мені потрібно
Негайно їхати, тож прощавайте.
БАПТІСТА
Невже ви зараз хочете від’їхать?
ПЕТРУЧЧО
До вечора. Я мушу, не дивуйтесь.
Якби ви знали, у якій це справі,
То навіть квапили б, а не спиняли.
Я дякую вам, товариство, всім,
Що помогли мені добуть дружину
Таку ласкаву, милу й доброчесну.
Ви з батьком бенкетуйте, їжте, пийте,
Я ж мушу їхать, і прощайте всі.
ТРАНЬЙО
Ми просимо: зостаньтесь на бенкет.
ПЕТРУЧЧО
Ні, я не можу.
ГРЕМЙО
Я прошу вас.
ПЕТРУЧЧО
Ні, неможливо.
КАТЕРІНА
Я прошу вас.
ПЕТРУЧЧО
Я радий.
КАТЕРІНА
Радий з нами залишитись?
ПЕТРУЧЧО
Ні, радий, що мене ви попросили,
Та не зостанусь, як ви не просіть.
КАТЕРІНА
Як любите, зостаньтесь.
ПЕТРУЧЧО
Грумйо, коней!
ГРУМЙО
Коні готові, пане: вже овес поїв їх.
КАТЕРІНА
Ну що ж,
Роби як хоч — я нині не поїду
І взавтра теж: я нагулятись хочу,
А вас ніхто не держить: онде двері,
І полотном дорога, пане мій.
Я ж не поїду, поки не натішусь.
Вже бачу: буде з вас пихатий деспот,
Бо зразу он як беретеся круто.
ПЕТРУЧЧО
Вгамуйся, Кет, не гнівайся, прошу.
КАТЕРІНА
Я хочу гніватись, і що ти зробиш?
Спокійно, тату: не поїде він.
ГРЕМЙО
Здається, починається, їй-богу!
КАТЕРІНА
Панове, прошу за весільний стіл.
Я бачу, що дурепу з жінки зроблять,
Як їй не стане духу опиратись.
ПЕТРУЧЧО
Нехай гуляють, Кет, як ти сказала,
А ви послухайтеся молодої,
Ідіть святкуйте, і гуляйте, й пийте.
Вшановуйте як слід її дівоцтво,
Шалійте й веселіться — чи повісьтесь,
Та славна Кет моя зі мною їде.
(Пригортає її до себе, немов захищаючи, і з викликом звертається до присутніх)
Не витріщайтеся на мене згорда,
Не суптеся, не тупайте ногами:
Що вже моє — тому господар я.
Вона — моє добро, мій скарб, мій дім,
Начиння хатнє, поле і комора,
Мій кінь, мій віл, віслюк мій — що завгодно,
І ось вона; займи-но, хто посміє!
По праву свойому вчиню я з кожним,
Хто зважиться дорогу заступити
Мені у Падуї. Мій вірний Грумйо,
Виймай меча! Опали нас
