Збірка творів - Вільям Шекспір

Ви, неотеси, бовдури безмозкі!

Оце ви так хапаєтесь до служби?

Де ж дурень той, що я вперед послав?

ГРУМЙО

Я, пане, тут — і дурень, як і був.

ПЕТРУЧЧО

Селюче, ледацюго, клятий сину!

Чи не сказав я: «Стрінь мене в саду

І все це кодло приведи з собою»?

ГРУМЙО

В Натанієля, пане мій, каптан

Ще недошитий; в Габрієля — капці.

А Пітерові капелюх чорнить

Уже пора, та сажі не знайшлося,

В Уолтера кинджал без піхов досі.

Лиш Рейф, Адам та Грегор молодці,

А решта всі — обшарпані старці.

Одначе всі ми вийшли вас вітати.

ПЕТРУЧЧО

Гайда, поганці, принесіть вечерю.

Слуги виходять.

(Співає)

Де воля, воленька моя,

Де всі мої…

Сідай, Кет, будь як удома. їсти, їсти, їсти, їсти!

Слуги вносять вечерю.

Ну, скоро там? Не супся, люба Кет.

Стягніть із мене чоботи, паршивці!

(Співає)

Один чернець кудись там брів

І на шляху своїм зустрів…

Мармизо, легше! Не звихни ноги!

Ось, на! Із другим будеш бережніш.

(Б’є слугу)

Не супся, Кет. Несіть води! Агов!

Входить слуга з водою; Петруччо не звертає на нього уваги.

А де Троїл, мій пес? Ти, хлопче, йди

Поклич мого кузена Фердинанда.

Один слуга виходить.

Вас познайомити я хочу, Кет.

Де капці, я питаю? Де вода?

Йди, Кет, умийся. Будь як дома тут.

(Перекидає миску)

Навмисне, лобуряко, перекинув?

(Б’є слугу)

КАТЕРІНА

Не гарячіться: не навмисно ж він.

ПЕТРУЧЧО

Ти, лобуряко, клаповухий пень!

Сядь, Кет. В кишках бурчить у тебе, знаю.

Молитву ти прокажеш, а чи я?

Баранина?

1-Й СЛУГА

Еге ж.

ПЕТРУЧЧО

А хто приніс?

ПІТЕР

Та я ж.

ПЕТРУЧЧО

Печеня пригоріла геть.

Ну ж і собаки! Де поганець кухар?

Як ви посміли подавать мені

Таке паскудство? Ось, самі поїжте!

З мисками, з тарілками і з усім!

(Жбурляє в них страви й посуд)

Недбайла! Бовдуряки безголові!

Ще й супитесь? Ось я вам зараз дам!

Слуги квапливо виходять.

КАТЕРІНА

Мій муже, я прошу вас, не хвилюйтесь:

Всі страви добрі, якщо ваша ласка.

ПЕТРУЧЧО

А я кажу, що все попригоряло,

І я й не доторкнуся ні до чого,

Бо від такого збурюється жовч,

Тож краще нам попостувать обом,

Адже ми й так обоє запальні, —

Не варто ще розпалювать себе,

Наївшись пересмаженого м’яса.

Потерп, а завтра буде все гаразд,

Сьогодні ж нумо постувать удвох.

Ходім до шлюбного твого покою.

Виходять.

Входить кілька слуг.

НАТАНІЕЛЬ

Пітере, ти коли бачив таке?

ПІТЕР

Він хоче її побити її ж таки зброєю.

Входить Кертіс.

ГРУМЙО

Де він?

КЕРТІС

У неї в шлюбному покої,

Читає їй казання про здержливість,

Кляне, лютує, лається, й вона

Не знає на яку ступити, бідна.

Сидить, немов розбуджена зі сну.

Тікаймо, хлопці! Він уже виходить.

Виходять.

Входить Петруччо.

ПЕТРУЧЧО

Так хитро я почав порядкувати

І сподіваюсь, що допну свого.

Нехай поголодує соколиця,

І я не дам їй їсти ані крихти,

Аж поки не привчу сідать на руку:

Інакше не приборкаєш її.

Іще один є спосіб, як привчити,

Аби летіла на хазяйський клич:

Їй не давати спати, як то роблять

Із кречетами, що у клітці б’ються

І не хотять скоритися людині.

Не їла зранку — і не буде їсти,

Не спала ніч — не спатиме і цю.

Як я зумів присікатись до їжі,

Присікаюсь так само й до постелі,

Розкидаю на ліжку подушки,

І простирадла, й укривала — все,

А посеред того розгардіяшу

Вдаватиму, що я про неї дбаю,

І вийде, що всю ніч вона просидить,

А задрімає сидячи — я знову,

Зчинивши бешкет, розбуджу її.

Отак поб’ю я ласкою дружину,

Її шалену вдачу угамую.

Хто знає кращі способи для цього,

Нехай покаже: повчимось у нього.

(Виходить)

Сцена 2

Входять Траньйо в подобі Люченцо і Гортензіо в подобі Ліччо.

ТРАНЬЙО

Чи то можлива річ, щоб панна Б’янка

Любила іншого, а не Люченцо?

Вона ж так щиро ставиться до мене!

ГОРТЕНЗІО

А я вам доведу, що не брехав.

Ось відійдімо вбік, і подивіться,

Як цей учитель панночку навчає.

Відходять убік.

Входять Б’янка й Люченцо в подобі Камбйо.

ЛЮЧЕНЦО

Ну, панно, ви засвоїли науку?

Б’ЯНКА

Яку науку, спершу нагадайте.

ЛЮЧЕНЦО

Ту, що найкраще знаю я. «Мистецтвом

Кохання» називається вона.

Б’ЯНКА

Так, ви мистецтво це опанували.

ЛЮЧЕНЦО

Як серце ви моє завоювали.

Милуються.

ГОРТЕНЗІО

Які швидкі! Ну, що тепер мені

Ви скажете? Ви щойно запевняли,

Що ваша Б’янка любить тільки вас.

ТРАНЬЙО

О кляті чари! О хистке жіноцтво!

Ти знаєш, Ліччо, це справдешнє диво.

ГОРТЕНЗІО

То знайте ж правду: зовсім я не Ліччо.

І не музика, як усі гадають.

Я більш не хочу жити в цій личині

Заради тої, що вельможу кида

І божествить якогось неотесу.

Добродію, моє ім’я — Гортензіо.

ТРАНЬЙО

Синьйор Гортензіо, не раз я чув

Про вашу віддану любов до Б’янки,

Відколи ж сам я став наочним свідком

Її легких звичаїв, теж навіки

Зречуся Б’янки та її кохання.

ГОРТЕНЗІО

Погляньте, як милуються! Синьйоре,

Ось вам моя рука. Я присягаюсь

Не сватати вертихвістки цієї.

Вона негідна всіх тих знаків ласки,

Що досі я їй щедро виявляв.

ТРАНЬЙО

Я теж складу присягу непохитну

Не брать її, хоч би вона благала.

Пхе! Гляньте, безсоромниця яка!

ГОРТЕНЗІО.

Нехай тепер ніхто її не візьме,

Нехай вона зостанеться при ньому,

А я, аби дотримати присяги,

За три дні одружуся з однією

Багатою вдовою, що мене

Так ревно любить, як і я любив

Оцю пихату дику соколицю.

Ну що ж, синьйор Люченцо, прощавайте.

Кохатиму віднині не за вроду —

За добре серце. А тепер піду

І те зроблю, на чому заприсягся.

(Виходить)

Траньйо підходить до Люченцо та Б’янки.

ТРАНЬЙО

Синьйоро Б’янко, хай зичлива доля

Дасть вам обом щасливих днів доволі!

Ми ваші пестощі підгледіли невчас

І вдвох з Гортензіо зреклися вас.

Б’ЯНКА

Чи справді й він, і ви мене зреклись?

ТРАНЬЙО

Так, панно.

ЛЮЧЕНЦО

Отже, позбулись ми Ліччо.

ТРАНЬЙО

Зісватає він браву удовицю

І побереться з нею в той же день.

Б’ЯНКА

Хай Бог пошле їм щастя.

ТРАНЬЙО

Так, і він

Її приборкає.

Б’ЯНКА

А це навряд.

ТРАНЬЙО

Таж він тепера учиться у школі

Приборкувачів.

Б’ЯНКА

Де ж це є така?

ТРАНЬЙО

У школі тій за вчителя Петруччо:

Він знає тридцять способів прехитрих,

Як норов виправлять лихим жінкам,

Щоб не давали волі язикам.

Входить Бйонделло.

БЙОНДЕЛЛО

Ой пане,