Збірка творів - Вільям Шекспір

Як не хитається від бур гора.

Входить Гортензіо з розбитою головою.

БАПТІСТА

Що, друже? Ти чого такий блідий?

ГОРТЕНЗІО

Коли блідий, то, певне, з переляку.

БАПТІСТА

Ну як — чи є в дочки музичний хист?

ГОРТЕНЗІО

Скоріше є вояцький хист у неї.

Не лютню їй би в руки, а меча.

БАПТІСТА

Не зміг її до лютні наламать?

ГОРТЕНЗІО

Вона об мене лютню поламала!

Сказав я тільки, що не ті лади

Вона бере, і взяв її за руку,

Щоб показать, як треба класти пальці,

Вона ж ураз неначебто сказилась:

«То я ладу не тямлю? Постривай!»

Та лютнею по маківці мене,

Аж деку голова моя пробила,

І я на хвильку ніби остовпів,

Дивлюсь крізь лютню, а вона мене

Цигикалом поганим узиває,

Та бринькалом, та всякими словами,

Немов науку цілу в тім пройшла.

ПЕТРУЧЧО

Дівча веселе! Я тепер, їй-богу,

Утричі більше полюбив її.

Хоч би вже швидше нам погомоніти!

БАПТІСТА

Ну що ж, ходім, та не бентежтесь так.

Навчатимете меншу, бо вона

Удатна вчитися і вдячна буде.

Синьйор Петруччо, ви йдете із нами,

Чи Катеріну вислати сюди?

ПЕТРУЧЧО

Пришліть, будь ласка.

Всі, крім Петруччо, виходять.

Тут її діждуся,

А прийде — залицятися почну.

Як розкричиться — їй тоді скажу,

Що наче соловей вона щебече.

Надметься — я запевню, що вона

Немов троянда свіжа у росі.

Мовчатиме — я похвалю її

За красномовство і дотепність дивну,

За те, що слів вона не позичає.

Як проганятиме — складу їй дяку,

Немов на цілий тиждень кличе в гості.

Коли руки відмовить — попрошу,

Щоб швидше призначала день вінчання.

Та ось вона! Петруччо, не мовчи!

Входить Катеріна.

Добридень, Кет, — я чув, що так вас звати.

КАТЕРІНА

Щось, мабуть, не дочули ви, мосьпане,

Бо Катеріною мене зовуть.

ПЕТРУЧЧО

От і неправда. Звуть вас просто Кет

Чи «славна Кет», а часом — «клята Кет».

Та ви, о Кет, найкраща в світі Кет,

Всім Кетам Кет, моя солодка Кетя!

Цукерко-кетю, втішнице моя,

Почувши, як тебе по всій країні

За доброчесність хвалять, за красу

І за твою ласкаву тиху вдачу,

Та ще й не так, як ти того достойна,

Сюди я рушив — свататись до тебе.

КАТЕРІНА

Ах, рушив! Ну, як ви такий рухливий,

То можете рушати й звідси. Видно,

Що ви — майно рухоме.

ПЕТРУЧЧО

Цебто як?

КАТЕРІНА

Ну, як стілець.

ПЕТРУЧЧО

Вгадала! Сядь на мене!

КАТЕРІНА

Сідають на ослів: адже вони

На спині носять нас — такі, як ти.

ПЕТРУЧЧО

А жінка що — не може понести?

КАТЕРІНА

Не від такого здохляка, як ти.

ПЕТРУЧЧО

Ох, Кет, важкою не зроблю тебе,

Бо ти ж така ще юна і легка.

КАТЕРІНА

Легка в ногах, де правда, і такому

Вайлові зроду не піймать мене.

Легка в ногах, та не легкозвичайка.

ПЕТРУЧЧО

Не чайка? Так, сорока вже скоріш.

КАТЕРІНА

Аби лиш не ворона чи не крук.

ПЕТРУЧЧО

Моя голубко, стережися крука.

КАТЕРІНА

Короткі в нього до голубки руки.

ПЕТРУЧЧО

Ох ти ж оса, ти справді дуже зла.

КАТЕРІНА

Як я оса, то бійсь мого жала.

ПЕТРУЧЧО

На це є рада — вирвати його.

КАТЕРІНА

Як стане розуму його знайти.

ПЕТРУЧЧО

Та хто ж не знає, де в оси жало?

В задку!

КАТЕРІНА

Ні, в язиці!

ПЕТРУЧЧО

В чиєму цебто?

КАТЕРІНА

В твоєму, якщо будеш про задки

Базікати. А поки що — прощай.

(Відвертається)

ПЕТРУЧЧО

Що? Мій язик у тебе у задку?

Е ні, стривай!

(Не пускає її)

Ох, Кет, я ж лицар, чуєш?

КАТЕРІНА

А це побачимо!

(Дає ляпаса йому)

ПЕТРУЧЧО

Ну, спробуй ще — скуштуєш кулака!

КАТЕРІНА

Гляди, гляди, позбудешся герба!

Хто жінку б’є — не благородний той,

Не має права на лицарський герб!

ПЕТРУЧЧО

Твій фах — геральдика? Впиши ж мене

До книг твоїх!

КАТЕРІНА

Який же герб у тебе?

Півнячий гребінь над шоломом, так?

ПЕТРУЧЧО

Так, півник я, ти ж курочка моя!

КАТЕРІНА

О ні! Не півник ти, а мокра курка.

ПЕТРУЧЧО

Ну, годі, Кет, і не дивись так кисло.

КАТЕРІНА

Я так дивлюсь, коли кислицю бачу.

ПЕТРУЧЧО

Нема кислиць тут — не дивися кисло!

КАТЕРІНА

Чого ж нема?

ПЕТРУЧЧО

А де? Ну, покажи.

КАТЕРІНА

Якби люстерко мала — показала б.

ПЕТРУЧЧО

Ти на моє обличчя натякаєш?

КАТЕРІНА

Ти ба, здогадливий, хоч молодий?

ПЕТРУЧЧО

Так, справді я замолодий для тебе.

КАТЕРІНА

Але підтоптаний.

ПЕТРУЧЧО

Це від турбот.

КАТЕРІНА

А в мене їх нема, мені й дарма. (Випручується)

ПЕТРУЧЧО (стримуючи її)

Ні, справді, Кет, не утікай-бо так.

КАТЕРІНА

Я тільки дратуватиму тебе,

Коли зостануся. Пусти мене.

ПЕТРУЧЧО

Ні, не пущу, бо ти напрочуд мила.

Мені казали — ти шорстка, пихата,

Понура. Все це, бачу я, брехня,

Бо ти привітна, ґречна і грайлива,

Ласкава, ніжна, як весняна квітка,

Не вмієш супитись, дивитись косо,

Кусати губи, як лихі дівчата,

Не любиш говорить наперекір,

А розважаєш любо кавалерів

Люб’язними, приємними словами.

(Відпускає її)

Чом кажуть люди, ніби Кет кульгава?

Брехня! Бо Кет — як пагін на ліщині,

Струнка й гнучка, смаглява, мов горішок,

А зернятко у неї ще смачніше.

Ану, пройдись. О ні, ти не кульгаєш.

КАТЕРІНА

Йди, дурню, геть. Своїм наказуй слугам.

ПЕТРУЧЧО

Чи так скрашала гай сама Діана,

Як царствена хода твоя скрашає

Оцю кімнату? Ні, будь ти Діана,

Вона ж хай буде Кет, і ти — цнотлива,

Діана ж хай зальотницею буде!

КАТЕРІНА

Де ти набравсь таких солодких слів?

ПЕТРУЧЧО

Із голови. Дотепний в мене рід.

КАТЕРІНА

Дотепний рід, та недотепний плід.

ПЕТРУЧЧО

Чи я не мудрий?

КАТЕРІНА

Ні, лише пролаза.

ПЕТРУЧЧО

Ну, то пролізу я до тебе в ліжко.

Та годі вже словесної війни.

Скажу я просто: згоден батько твій

На шлюб наш, посаг він дає добрячий,

Тож хоч-не-хоч, а я тебе візьму.

Я, Кет, якраз для тебе чоловік,

Бо я зумів красу твою побачить,

І та краса мене вже полонила,

Тож ти й не вийдеш ні за кого більше,

А я вродився, щоб тебе приборкать.

Бо ти була неначе дикий кіт

Чи дика Кет, а я зроблю із тебе

Ручну ласкаву кицьку — свійську Кет.

Входять Баптіста, Гремйо і Траньйо.

Твій батько йде. Гляди ж не відмовляйся:

Я мушу й хочу Катеріну взяти.

БАПТІСТА

Ну що, синьйоре, як тут ваші справи?

ПЕТРУЧЧО

Чудово, звісно! Як же ще, мій пане?

Щоб