ЕФЕКТ ЛЮЦИФЕРА. Чому хороші люди чинять зло - Філіп Джордж Зімбардо

ПРО ЗАТАМОВАНУ ЛЮТЬ І САДИЗМ ОХОРОНИ

Згодом Даг (8612) в інтерв’ю для фільму про наше дослідження, який знімали студенти, красномовно порівнює СВЕ з реальними тюрмами, з якими він познайомився під час роботи у каліфорнійській в’язниці:

«Хоча Стенфордська окружна в’язниця порівняно з ними виявилася дуже лагідним місцем позбавлення волі, вона все одно спонукала охоронців до садизму, одних в’язнів доводила до істерики, а в інших викликала психосоматичний висип. Ця лагідна ситуація все одно сприяла всьому тому, чому потурає справжня в’язниця. Роль охоронця сприяє садизмові, роль в’язня призводить до сорому й дезорієнтації. Кожен з нас може стати охоронцем, значно важче — бути охоронцем і не піддаватися імпульсові садизму. Це затаєні лють і злоба, які потрібно стримувати, і якщо їх неможливо позбутися, то вони випливають бічними стежками в формі садизму. Я думаю, що в ролі в’язня легше себе контролювати. Кожен в’язень мусить пережити цей досвід. Я зустрічав в’язнів з неймовірним почуттям людської гідності, вони ніколи не хамили охоронцям, завжди ставилися до них із повагою, не збуджували в них садистичних імпульсів. Вони змогли піднятися над ганьбою своєї ролі, і знали, як зберегти гідність у такій ситуації»[161].

ПРО ПРИРОДУ В'ЯЗНИЦЬ

Клей (416): «Свобода охоронців обмежена, як і свобода в’язнів. Вони мають ходити вздовж замкнених камер, але за їхніми плечима теж зачинені двері, яких вони не можуть відкрити. Насправді ви є тим, що ви всі разом творите. Не існує окремої спільноти в’язнів — так само, як окремої спільноти персоналу. Усі разом творять одну огидну дійсність»[162].

Керос: «[Коли] в’язень брутально відреагував на мене, я зрозумів, що мушу захищатися — не як я, а як охоронець... Він ненавидів мене як охоронця, нападав на мою форму. Я не мав іншого вибору, окрім захищатися як охоронець. Це мене вразило... Я зрозумів, що був в’язнем так само, як і вони. Я просто був реакцією на їхні емоції... Ми всі стали жертвами цієї агресивної атмосфери, лише у нас, охоронців, залишалася ілюзія волі. Це була лише ілюзія... Ми всі стали невільниками грошей. А в’язні швидко перетворилися ще й на наших невільників...»[163]. Як співає Боб Ділан у пісні «George Jackson», часом увесь світ здається одним великим в’язничним подвір’ям:

Дехто з нас є в’язнями,

Решта стереже.

ПРО ТРАНСФОРМАЦІЮ ХАРАКТЕРУ ЗА ШІСТЬ ДНІВ

Переглядаючи деякі висловлювання охоронців, зроблені до початку експерименту, і порівнюючи їх із записами під час змін у різні дні, ми можемо побачити трансформації в їхньому способі мислення. Показовим є приклад Чака Бардена — ось його власні слова напередодні дослідження, під час і після нього:

До експерименту: «Я пацифіст і неагресивна особа, тому не бачу можливості бути в ролі охоронця і/або погано обходитися з іншими істотами. Я сподіваюся, що мене виберуть на роль в’язня, а не наглядача. Як опозиціонер, який весь час бере активну участь у політичних і суспільних акціях, припускаю, що колись можу потрапити до в’язниці. Цікаво, які у мене потенційні можливості як у в’язня».

Після інструктажу охорони: «Приміряння уніформи наприкінці зустрічі тільки підкреслює ігровий характер події. Я сумніваюся, що багато з нас поділяють “серйозні” очікування, що їх нібито мають експериментатори. Коли я дізнався, що буду в резерві, це було відчутним полегшенням».

Перший день: «На самому початку я найбільше боявся, що в’язні почнуть сприймати мене як справжнього наглядача-виродка, адже я зовсім не такий... Моє довге волосся якраз вказує на те, що я не хочу, щоби люди мене вважали тим, ким я не є... Будучи певним, що в’язнів розсмішить мій зовнішній вигляд, я створив свою першу основну стратегію — не сміятися, хай би вони що не говорили, і не чинити нічого такого, що підкреслювало би награність цієї ситуації. Я стою ззовні, поки Гельманн і високий блондин закінчують подавати вечерю (вони у своїх ролях виглядають значно впевненішими за мене). Підбадьорюючи себе, перш ніж з’явитися, поправляю окуляри, беру кийок — це надає впевненості — та заходжу. Стиснувши губи в похмуру гримасу, вирішую: хай би що не відбулося, виразу обличчя не змінювати. Біля третьої камери зупиняюся, різким і низьким голосом звертаюся до 5486-го: “З чого смієшся? — Ні з чого, пане наглядачу. — Ну, дивись мені!” Йдучи далі, я почуваюся дурнем».

Другий день: «Коли йду від машини, мені раптом хочеться, щоби люди бачили мою уніформу, — “ану, гляньте, чим я займаюсь!”... 5704-й попросив цигарку, а я проігнорував його, бо не курю і не заохочую погані звички... Далі, оскільки мені симпатизує 1037-й, постановляю з ним не розмовляти. Згодом мені входить у звичку грюкати [кийком] по кріслах, стінах і ґратах, демонструючи таким чином мою силу... Після переклички та відбою ми [з Гельманном] продовжували голосно розмовляти про те, як повернемося додому, зустрінемося з дівчатами, і що будемо з ними робити (аби подратувати в’язнів)».

Третій день (підготовка до перших відвідин): «Після попередження в’язнів про недопустимість скарг, якщо вони не хочуть швидшого завершення побачення, ми нарешті впускаємо перших батьків. Я впевнився, що буду одним з охоронців у Дворі. Це була перша нагода продемонструвати свою владу в управлінні людьми, і мені це справді сподобалося — бути поважною особою, контролювати повністю все, що говорилося. Батьки і в’язні сиділи на стільцях, я ж присів на край столу, звісив ноги і забороняв усе, що хотів. То вперше я дійсно насолоджувався експериментом. В’язень 819 поводиться нестерпно, за ним потрібно наглядати... Я одночасно захоплююся Гельманном і недолюблюю його. Він фантастичний у ролі охоронця, але часом занадто садистичний, і це мене непокоїть».

Четвертий день: «Психолог [Крейґ Гейні] докоряє мені, що перш ніж вивести в’язня з кімнати [комісії], я заковую його і вдягаю йому на голову пакет. Я обурююся, що це запобіжний захід і моя робота... Вдома мені дедалі важче описувати те, що тут відбувається».

П'ятий день: «Я принижую “Сержанта”, який уперто й далі перевиконує всі команди. Я призначив йому додаткове покарання, бо він на це напрошувався, — хоча я просто його не люблю. Справжні проблеми починаються під час вечері. Новий в’язень [416-й] відмовляється їсти сосиски. Ми кидаємо його в Яму, наказуючи тримати по сосисці в кожній руці. У нас криза керування. Ця бунтарська поведінка потенційно підриває той повний контроль, який ми маємо над іншими. Вирішуємо зіграти на солідарності в’язнів: кажемо новачкові, якщо