Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф

Дев’ятнадцятого червня подорожні прибули до Балтаджикоя, «села, поділеного на дві частини», турецьку й болгарську. Вони переговорили з кількома болгарами і дізналися, «що мешканці їхньої частини завжди були досить здорові, а в турецькій — траплялися смертні випадки, підозрювали, що це чума» 90. Не без поганих передчуттів мандрівники рушили далі й 21 червня досягли Дунаю, що відокремлював Болгарію від Молдавії. Цей кордон порушив цілу низку мовних, етнографічних і географічних проблем.

Тепер Бошкович зустрічав людей, що «розмовляли валаською мовою, цілком відмінною від болгарської». Завдяки дитинству, проведеному в Далмації, він розумів (260) болгарську і міг також розуміти румунську, якою говорили у Волощині та Молдавії, бо валаська, як він зауважив, була «мішаниною (miscuglio) різних мов, переважно італійської та латини». Бошкович жив в Італії з чотирнадцяти років (тепер йому йшов п’ятдесят перший), і його латина напевно була досконала, позаяк свої наукові трактати він писав нею, не згадуючи вже епічної поеми про сонячне затемнення. Але, здається, румунська давалася Бошковичеві важче, ніж болгарська. Приїхавши до Пуцені 29 червня, він помітив, що будинки були «трохи кращі, ніж у Болгарії»; аби дізнатися більше, він відшукав місцевих православних священиків: «Молдавани за походженням, вони розмовляли лише молдавською, тож я не розумів їх, а вони не розуміли мене». Він міг лише проаналізувати складники цієї «мішанини» і знайшов у ній не лише латину та італійську, а й «щось від слов’янської і від турецької мов». Це саме слово визначало і його перші враження після перетину Дунаю, адже населення Молдавії було «мішаниною (miscuglio) вихідців із настільки різних країн», що Бошковичу, який вираховував у Болгарії етнічний склад населення сіл, довелося забути свої математичні нахили. Він побачив таку саму плутанину на найвищому рівні, де його спантеличили турецьке панування у Молдавії, її грецький господар, її православна церква, підпорядкована Константинопольському патріархові, й, урешті-решт, її католицька меншість, що перебувала під протекцією Польщі. Проте, зупинившись на ночівлю, Бошкович переконався, що у Молдавії він таки трохи наблизився до цивілізації. Подорожні провели ніч у монастирі на шляху до Ясс, і незважаючи на те, що він видався «бідним порівняно з будинками у розвинених країнах Європи», однак був «величним порівняно з будинками чи, радше, хатинами у болгарських селах» 91. Бошкович вважав, що нерозвинені країни Європи можна було впорядкувати на шкалі відсутності культури.

Слов’янське походження Бошковича допомогло йому провести потрібні вимірювання, а на Дунаї він зробив деякі етимологічні спостереження, що дозволили пов’язати Болгарію та Польщу, стрибнувши через Молдавію. Взявши до уваги, що турецький правитель Болгарії звався Алі-аґа Войвода, він пояснював, що «Войвода — слово слов’янського походження», а «в Польщі правителі провінцій називаються (261)

Деталь Європи на карті Робера-де-Воґонді, географа номінального короля Польщі Станіслава Лещинського. З «Nouvel Atlas Portatif», Париж, 1762 рік. До земель Східної Європи входили європейська Туреччина й європейська Росія, чиї володіння збігалися в «Малій Татарії», а також Польща, Угорщина й Богемія, відокремлені жирною лінією, аби показати, що вони не входять до сусідньої Німеччини. Робер-де-Воґонді навіть написав статтю «Географія» до просвітницької «Енциклопедії», заявивши, що XVIII століття «має вважатися епохою загального відновлення географії У Франції і відтак у всіх інших європейських землях, яким Франція, здається, подала приклад». (З Гарвардського зібрання карт, Гарвардський університет.) (262)

«Подорож датчанина» 1744 року, на цій особистій карті показано Європу, якою мандрував пересічний мандрівник. Маршрут закінчується у Відні, а південно-східну Європу взагалі не картографовано: на її місці зображено гори й шатра. Датчанин подорожував із півночі на південь, але вказівний палець на карті показує напрямок зі сходу на захід. (З Гарвардського зібрання карт, Гарвардський університет.) (263)

воєводами». На маленькому острові на Дунаї він знайшов село під назвою Мокрова і зауважив, що «мокро слов’янською мовою означає «вологий»». У Молдавії він звернув увагу на вживання слов’янського слова място — «так тут, а також у Польщі, називають міста». Йшлося про місто Бирлад, що видалося Бошковичу звичайнісіньким селом. Тут зв’язок із Польщею для нього підтверджувала й присутність євреїв: «…Вони одягаються так, як і у Польщі, — в якусь довгу чорну одежу». Він також довідався, що кілька років тому містечко захопили і зруйнували татари 92. Тож відчуття слов’янської мови допомогло йому впорядкувати власні враження і пов’язати в одне ціле подорож з Болгарії через Молдавію до Польщі.

Молдавія здалася Бошковичу «напрочуд гарною», але водночас занехаяною та необробленою, «наче пустеля». Якось подорожні побачили вершника, але той, зауваживши їх, утік, через побоювання, що турки, які їх супроводжували, відберуть у нього коня (так би воно й сталося). Бошкович почув, що господарі Молдавії, які походили з греків-фанаріотів, купували свої посади у Константинополі й намагалися повернути витрати «у будь-який спосіб — крадіжками, стягненнями, пограбуваннями» своїх підданців. Як справжній син доби Просвітництва мандрівник засуджував «дикий деспотизм» у «нещасній країні». Втім, йому було приємно, коли господар Григорій Каллімах особисто запросив його до себе: «…Він сказав мені, що вже чув про мене, і дуже зрадів, дізнавшись, що я їхатиму через Ясси». Господар привітав свого знаменитого гостя, почастувавши його кавою та солодощами. «Я був щиро здивований, — писав Бошкович, — адже не сподівався такої вишуканості у цій країні», й не думав, що такий «книжник», як він, міг потрапити на «чудовий прийом у країні невігластва і варварства» 93. Ця, вочевидь, приємна несподіванка означала, що Молдавія мала зв’язок із Республікою листів і визнавала її провідних світил.

Така другосортна причетність до цивілізації була ще виразнішою в Польщі, якою її побачив Бошкович. На польській Україні він став почесним гостем Станіслава Понятовського, чиї землі від османської Молдавії відокремлював лише Дністер. Його син, Станіслав-Авґуст, згодом стане королем Польщі, але Бошкович виявив пошану саме до батька, (264) «великий геній котрого знаний усій Європі». Цією славою слід було завдячувати «Історії Карла XII» Вольтера, цій справжній біблії в усьому, що стосувалося Східної Європи; серед іншого