Винайдення Східної Європи: Мапа цивілізації у свідомості епохи Просвітництва - Ларрі Вульф
Спіткнувшися на поганих сходах у Болгарії, Бошкович прокульгав усією Східною Європою і вже у Польщі серйозно занепокоївся: «Моїй нозі ставало дедалі гірше, на ній почали утворюватися чорні плями, які скидалися на ґанґрену». Пізніше, у Заліщиках, неуважний учений впав «до чогось на кшталт великого колодязя», що мав якийсь зв’язок з міською зразковою мануфактурою. Це викликало пошкодження стегна, безпосередньо над старою раною, і майже не давало змоги пересуватися. Його швидко перевезли до єзуїтської колеґії у Кам’янці, де він очікував належної медичної допомоги від своїх братів по ордену:
Мій власний (лікар), послугами якого я користувався в Римі, лікував мене з усією належною увагою, але позаяк тут не було ані доброго лікаря, він десь поїхав, ані доброго хірурга, я потрапив, на моє превелике нещастя, до рук справжнього невігласа, що просто покалічив мене, довівши до внутрішніх розладів і запалення крові, внаслідок чого у мене почалася страшна лихоманка 95. (265)
Ось так Бошкович мусив відмовитися від поїздки до Санкт-Петербурґа і провести деякий час у Варшаві, відновлюючи сили. Нездійснені надії знайти доброго лікаря у Кам’янці стали підсумком подорожі, протягом якої його власні жалі, на додачу до постійних чуток про чуму, перетворили Східну Європу на край хвороб і нещасть, що їм не могла зарадити медицина. «Та все ж навіть тут, — писав Бошкович у Болгарії, прагнучи зберегти філософський настрій, — хворі одужують і вмирають, (а люди) доживають до різного віку, як і деінде» 96.
Останні слова про хворобу в Східній Європі належали мадам Портер, що «байдуже» залишила нещасного Бошковича з ґанґреною у Заліщиках (в її написанні «Салічиках») і вирушила з маєтків Понятовського до маєтків Чарторийських.
Зазвичай, виходячи з екіпажа, я потрапляла до вестибюля, повного дрібних дворян, утриманців чи васалів князя, зодягнених у вишуканий польський одяг. Наближаючись до мене, вони схилялися на одне коліно, підносячи край мого вбрання до уст чи чола, цілували його й бажали мені процвітання. Серед них траплялися деякі з ковтуном, бідою цієї країни. Мені здається, один з її симптомів — просочування крові з коренів волосся 97.
Ця сцена яскраво відбивала відносини між Західною Європою та Європою Східною. Голландка стояла, коли поляки на колінах цілували поділ її вбрання на знак пошани, чи то пак покори. Коли вони схилялися, вона не марнувала нагоди вивчити їхнє волосся на предмет ганебних симптомів польського ковтуна. Ця недуга вказувала на їхню польськість навіть більше за їхній «вишуканий польський одяг», підтверджуючи медичними фактами їхню відсталість: хвороба була позначена кров’ю. Цей проникливий і владний погляд Західної Європи був поєднанням цивілізації і клініки. Згодом, коли мадам Портер повернулася до Голландії, вона занотувала свої враження: «Мені здавалося, що я в раю, я була такою щасливою, що повернулася до Голландії — довколишня чистота безмежно тішила мене і ще більше вражала тому, що я провела так багато місяців у країні, яка перебуває у цілком протилежному стані» 98.
У Варшаві Бошкович гостював у молодшого Понятовського, майбутнього короля, й так зацікавився польськими (266) справами, що написав «Essai politique sur la Pologne» *, виданий 1764 року в Парижі, у рік виборів нового короля в Польщі. Натоді Бошкович уже повернувся до Рима, де видав технічний трактат про осушення Понтінських боліт. Того самого року він поїхав до Мілана, де заснував й очолив нову астрономічну обсерваторію з найсучаснішим обладнанням. Але заздрісні колеґи плели проти нього інтриґи, і через цілком надумані звинувачення у надмірних витратах він був змушений звільнитися 1773 року. Цей рік був насправді нещасливим для Бошковича, позаяк саме тоді папа ліквідував єзуїтство, позбавивши його церковного ордену й ідентичності, тож він залишився, за його ж словами, «майже сиротою» 99. Наступні десять років він мешкав у Парижі, де провадив дослідження для французького флоту й видав французький переклад своєї поеми про затемнення Сонця з присвятою новому покровителеві, Людовику XVI. У 1782 році він повернувся до Італії, аби простежити за публікацією зібрання своїх творів, укупі з «Щоденником подорожі з Константинополя до Польщі».
* «Політичне есе про Польщу» (фр.).
Цей опис південно-східної Європи був значним кроком уперед, порівняно з концепціями середини століття. Мапа Гааса 1743 року, передрукована 1777-го, зображувала Болгарію, Молдавію, Волощину та Сербію у складі великої «Угорщини». На туристичній карті 1744 року під назвою «Подорож датчанина» європейські маршрути не сягали далі Відня, а у порожньому південно-східному кутку були зображені гори й шатра 100. Звіт Бошковича, у якому підкреслювалися мовні й релігійні характеристики етнічності, пропонував набагато витонченішу карту Східної Європи.
Можливо, для самого Бошковича його подорож не минула безслідно. У 1768 році в Мілані він звернувся, свідомий свого слов’янського походження, до австрійського намісника Ломбардії, протестуючи проти неправильного написання (stroppiatura) свого імені як «Boscovik» замість належного «Boscovich» у каталозі університетської бібліотеки Павії. Не втрачаючи зацікавлення незвичайними народами, 1785 року він писав про існування життя на інших планетах: (267)
Величезний простір між нами і зірками значно більше населений, ніж можна собі уявити. Один Бог знає, скільки істот і яких видів, — можливо, щось на кшталт кротів, котрим не потрібне світло, — існує в тих велетенських просторах, які ми вимірюємо відповідно до власної незмірної дрібноти; у просторах, що можуть вмістити безліч істот, і таких, як ми, і набагато більших за нас 101.
Якщо «Atlas Universel» зображав османську частину Європи краєм пітьми, позбавленим «світла» просвітницької географії, то її мешканці теж були чимось «на кшталт кротів». На 1785 рік Бошкович уже
