Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Близько двох третин галицьких євреїв були задіяні у торгівлі та ремеслі. Багатші верстви займалися банківською справою; торгували великою рогатою худобою, кіньми і домашньою птицею; володіли млинами, броварнями, рафінеріями (нафтоочисними фабриками), заводами з виробництва цегли, целулоїду, содової води. Серед яскравих представників єврейської економічної еліти були Юліус Колішер — засновник Іпотечного банку у Львові, Натан Калір — банкір і довголітній президент Торгово-промислової палати у Бродах, львівські купці Герш Мізес та Лазар Дубс, брати Лазар та Мойсей Гартенберги, що збудували у Дрогобичі нафтопереробний завод, та інші.
Поза прошарком багатих підприємців, євреї жили з дрібної торгівлі та кустарних промислів. Через низьку купівельну спроможність населення містечок та сіл, вони часто ледве зводили кінці з кінцями. Відсутність сталих джерел заробітку призводила до того, що серед євреїв Галичини виникла окрема верства люфтменшів (їдиш: «Luftmenschen» — «люди, що живуть з повітря») — чоловіків без сталого місця проживання, що ходили від поселення до поселення у пошуках роботи. З появою у Галичині початків індустрії багато з них поповнило лави робітників. У 1890 році шість з дев’яти тисяч працівників Бориславського нафтового басейну становили особи юдейського віросповідання.
У кінці XIX століття економічна ситуація євреїв загострилася у зв’язку з появою конкурентів серед християнського населення. Наприкінці 1880-х років у Галичині зародилися польський та український кооперативні рухи, що мали на меті надання кредитів селянам для покращення їхньої матеріальної ситуації. Щоб послабити вплив євреїв у торгівлі, політики спонукали своїх прихильників купувати товари лише у спеціально організованих крамницях «для своїх».
Кооперативних активістів підтримували священики, що ініціювали на селі антиалкогольні кампанії, спрямовані проти єврейських корчмарів та власників броварень. У 1893 році католицький конгрес у Кракові оголосив бойкот єврейським товарам, що протривав до Першої світової війни. У 1910 році євреям було офіційно заборонено продавати алкогольні напої. У результаті цих заходів близько 15 тисяч єврейських сімей були позбавлені засобів до існування.
Суперництво з боку своїх сусідів відчували також єврейські робітники. Криза надвиробництва нафти у Бориславському басейні призвела до того, що наприкінці XIX століття задіяні у видобутку євреї почали витіснятися більш дешевою польською та українською робочою силою.
Частина юдеїв бачила порятунок від економічної конкуренції у еміграції з Галичини. У період з 1880 по 1914 рік провінцію за різними даними покинуло від 236 до 350 тисяч євреїв. Головним пунктом єврейської міграції стали Сполучені Штати Америки, в особливості — Нью-Йорк. На подорож за океан потрібні були відповідні кошти. Переселення до Нового Світу могли дозволити собі лише матеріально забезпечені єврейські сім’ї. Більшість серед мігрантів складали представники середнього класу — ремісники, зокрема кравці. Менш забезпечені, натомість, залишалися у краї. Тому попри велику хвилю еміграції до Першої світової війни, бідність єврейського населення лише зростала.
Криза традиційного способу життя поряд зі зростаючою ворожістю з боку сусідів змусила інтелектуалів пропонувати нові шляхи для вирішення єврейського питання у Галичині. Під впливом звісток про погроми у Російській імперії єврейська інтелігенція остаточно відмовилася від ідеї асиміляції. Їй на зміну прийшли сіонізм та соціалізм. Перша ідеологія наголошувала на національній окремішності євреїв. Друга ставила на перше місце вирішення соціальних проблем.
Поява та розвиток сіонізму пов’язані з релігійною вірою євреїв у повернення на Землю Ізраїлю, у Палестину. Його початки у Галичині пов’язані з іменами засновників германофільського товариства «Shomer Israel» Рубена Бірера та Йозефа Кобака. У 1879 році Бірер відійшов від «Shomer Yisra’el» та поїхав до Віденського університету вивчати медицину. Там він виступив ініціатором заснування перших студентських сіоністських груп у Габсбурзькій імперії: «Ahavat Zion» (іврит: «Любов до Сіону») та «Kadimah» (іврит: водночас «Вперед» і «На схід»). 1883 року Бірер закінчив студії та повернувся до Львова, де разом з Кобаком, неофіційним рабином реформістської синагоги Темпль, заснував товариство «Mikra Kodesh» (іврит: «Святе зібрання»).
На початку своєї діяльності члени «Mikra Kodesh» не ставили перед собою політичних цілей. Причиною виникнення організації була відсутність зацікавлення єврейською культурою та історією серед тогочасних гімназистів. Товариство розпочало проводити у Львові курси з івриту та єврейської історії. Кожної суботи, коли релігійним юдеям заборонено працювати, читалися тематичні лекції.
Активісти «Mikra Kodesh» ввели традицію щорічно влаштовувати фестиваль на честь повстання Макавеїв у 167–160 роках до нашої ери. Такі заходи мали релігійне значення, оскільки проводилися під час традиційного святкування Хануки. Водночас, обираючи річницю повстання юдеїв проти панування греків у Палестині, як привід для публічних святкувань, члени «Mikra Kodesh» проводили паралелі з тогочасним становищем євреїв у Галичині. Таким чином вони спонукали своїх прихильників до національного самовизначення.
У 1888 році молодші учасники «Mikra Kodesh» Мордехай Еренпрайс, Осія Тон, Маркус Брауде, Адольф Коркіс та Адольф Штанд змістили рабина Кобака з посади голови. Вони відкрито оголосили, що метою товариства є захист національних інтересів євреїв Галичини, а ідеалом — майбутнє переселення до Палестини. Організація отримала нову назву — «Zion» на честь символічної для єврейської історії гори у Єрусалимі.
Завдяки активності молодих студентів подібні національні товариства впродовж 1887 року були створені у повітових містах Галичини: «Schochrei Toschia» (з 1890 року — «Haleum», іврит: «Нація») у Стрию, «Ha-ivri» (іврит: «Єврейський») у Дрогобичі, Станіславові, Коломиї, Тарнові. У 1893 році розрізнені провінційні осередки об’єдналися навколо львівської організації — утворилася Єврейська національна партія Галичини. Молоді сіоністи почали видавати у Львові газету «Przyszłość» (польська: «Майбутнє»), до котрої у 1900-м додався «Wschód» (польська: «Схід»).
Наприкінці XIX століття у Галичині не існувало окремої єврейської соціалістичної партії.
