Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Навесні 1848 року Габсбурзьку монархію охопила «Весна народів» — хвиля народних виступів, що поширилися Європою після лютневого повстання у Парижі. Революціонери вимагали від монархів запровадження свободи слова, друку, зборів, скасування цензури. У багатоетнічній Австрійській імперії боротьба за громадянські права відбувалася поряд з національним самовизначенням народів, які її населяли.
Лідери галицької єврейської громади взяли активну участь у революційних подіях. У березні 1848 року представники єврейської громади Львова Маєр Рахміль Мізес, Осія Лейб Горовіц та рабин Авраам Кон разом з делегатами від поляків та українців підписали «Петицію народів Галичини» до тогочасного імператора Фердинанда І. У документі поряд з іншими містилася вимога свободи віросповідання. До віденських Установчих зборів, котрі мали розробити нову конституцію, увійшло п’ять єврейських депутатів. Двоє з них походило з Відня, троє інших з Галичини — зі Львова, Бродів та Кракова. Завдяки їхнім зусиллям у жовтні новий австрійський парламент скасував дискримінаційні податки на кошерне м’ясо та свічки. Конституція березня 1849 року повернула євреям право вільно проживати по всій території імперії та володіти землею.
У 1851 році прихильники монархічної влади стабілізували свої позиції та розпочали перегляд революційних реформ. Під впливом міністра внутрішніх справ Александра фон Баха молодий імператор Франц Йосиф І скасував демократичні перетворення у державі. Влада поновила колишні заборони щодо євреїв. Юдеям заборонялося купувати нерухомість у селах. Вони втратили право голосувати і обиратися до місцевих органів самоврядування. Міська влада Львова у черговий раз обмежила територію проживання євреїв межами гетто.
Унаслідок серії невдач у зовнішній політиці, що вилилися у вихід Італії з-під влади Габсбургів та провал акції з об’єднання німецьких земель навколо Австрії, Франц Йосиф прийняв рішення про реформу державного устрою. Лютневий патент 1867 року встановлював у імперії конституційний лад та остаточно скасовував усі обмеження щодо євреїв. У результаті політичного компромісу Австрійська імперія перетворилася на двоїсту Австро-Угорську монархію.
Реформування імперії стало політичним імпульсом для поляків. Відмовившись від початкових максималістських планів про утворення третьої, польської, частини федерації, вони зосередилися на досягненні широкої автономії для Галичини. Вже до кінця 1860-х років у австрійському уряді було введено посаду «міністра для справ Галичини», на котру зазвичай призначалися поляки. У той же час польська змінила німецьку у статусі головної мови галицької адміністрації та освіти.
Польські депутати почали переважати у Галицькому сеймі — автономному парламенті, що почав діяти з 1861 року. Для того, щоб запобігти домінуванню однієї національної групи над іншими у провінціях та зрівноважити представництво різних народів у імперському парламенті, австрійська влада провела виборчу реформу. З часу створення Галицького сейму його члени самі обирали депутатів, що репрезентували провінцію у австрійській Державній раді. Це надавало галицькому представництву у Відні польського характеру. У 1873 році таку систему було замінено прямим чоловічим голосуванням з майновим цензом, що вже практикувалося при виборах до сейму.
До цього часу галицьким євреям вдавалося поєднувати політичну лояльність до імперської влади та економічно взаємовигідну співпрацю з польською шляхтою. Нове електоральне законодавство поставило громаду перед вибором. З одного боку знаходилися поляки, котрі фактично контролювали владу у Галичині, з іншого — імперія, котрій євреї завдячували набутими громадянськими правами. Юдеї зробили вибір на користь австрійців.
Прихильність до держави та бажання обмежити польське домінування у Галичині поєднало євреїв з українцями. Вони стали політичними союзниками під час перших прямих виборів до Державної ради. У травні 1873 року у Львові було створено Центральний виборчий комітет галицьких євреїв. Його представники уклали негласну угоду з «Руською радою» — товариством, що виникло у 1870 році для захисту громадянських прав галицьких русинів.
Союзники вирішили обернути на свою користь особливості нової виборчої системи. Галичина була за географічним принципом поділена на виборчі округи. Кожен з округів у свою чергу ділився на чотири курії: маєтків, міст, торговельних палат і сільських районів. Виборці кожної з курій обирали одного кандидата до Державної ради. Згідно з домовленостями, українці, коли їх кандидати не мали шансу бути обраними по міській курії, зобов’язувалися підтримувати єврейських висуванців. Натомість юдеї мали спонукати своїх одновірців підтримувати українців у сільських округах, де останні становили безумовну більшість.
За результатами виборів українські кандидати отримали п’ятнадцять з двадцяти семи місць, виділених на сільські округи. Єврейські висуванці здобули тільки три з тринадцяти міських місць. Поразка євреїв у містах призвела до дискусій у галицькій пресі. Євреї скаржилися на політичну пасивність українців. За їхніми словами греко-католицькі священики, що на той час становили основу українського політичного руху, відмовлялися агітувати паству за єврейських кандидатів у містах. Українці пояснювали низькі результати євреїв протидією з боку польських активістів. За свідченнями українських газет, поляки часто залякували або підкуповували українських виборців.
Поразка у 1873 році схилила лідерів єврейської громади до політичного союзу з поляками. Таке рішення серед іншого було продиктоване страхом утисків з боку польської влади Галичини, оскільки вже того ж року польські активісти закликали своїх прихильників до бойкоту єврейських товарів.
Українські політики пов’язували подальші перемоги поляків на виборах до Галицького сейму та Державної ради зі стабільною підтримкою з боку євреїв. Польсько-єврейський союз ґрунтувався на стабільній підтримці польських землевласників з боку єврейських орендарів. Шляхтичі перемагали у сільських округах завдяки селянам, що продавали свої голоси за ковбасу та горілку. У цій системі єврейські шинкарі були економічно залежними від поміщиків, а тому брали участь у передвиборчих зловживаннях під загрозою втратити роботу.
Вибір поміж німецькою та польською культурами визначав життя євреїв Галичини до кінця XIX століття. Перед єврейською елітою стояло питання, як зробити своїх
