Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Початкова освіта повинна була сприяти зародженню у єврейських дітей лояльності до імперії. У народних школах учні отримували початкові знання з німецької та арифметики. Поряд із цим серед предметів, котрі мали засвоїти школярі, були «обов’язки підданого щодо монарха» та «обов’язок єврея» — утримуватися від обману неєврейських клієнтів.
У традиційній культурі євреїв Галичини освіта була тісно поєднана з юдаїзмом. Основи знань єврейські діти отримували у хедерах (їдиш: «cheyder» — кімната) — початкових релігійних школах. Учні збиралися у домі вчителя (меламеда), читали тексти з Тори і таким чином отримували базові знання з івриту, арифметики, історії і географії. Галицькі євреї сприймали державну освіту як загрозу традиційному життєвому укладу. До «нормальних шкіл» ходили тільки ті діти, чиї батьки не мали грошей, щоб заплатити меламеду. Через низьку відвідуваність вже у 1806 році усі спеціальні єврейські школи були зачинені. Юдеї повинні були інтегруватися у загальну освітню систему.
Попри невдачу акції з відкриття єврейських шкіл, германізація освіти у майбутньому принесла плоди як імперії, так і самим галицьким євреям. Через германську основу їдишу — розмовної мови євреїв ашкеназі, рівень знання німецької серед єврейського населення Речі Посполитої був високим ще до 1772 року. Завдяки хорошому володінню мовою, євреї з Галичини змогли продовжувати навчання в університетах. Вже у 1789 році особи юдейського віросповідання були допущені до здобуття титулу «доктора права» та подальшої юридичної практики. У 1828 році євреї з Галичини вперше отримали магістерські дипломи з медицини у Відні. Більшість з них народилися у Бродах та Львові. Доступ до вищої освіти дозволив талановитим науковцям та митцям єврейського походження ввійти до інтелектуальних кіл Відня та Праги. Пізніше австрійські інтелектуали на запитання про своє походження жартівливо відповідали: «Ми всі, більшою чи меншою мірою, походимо з Галичини».
Поширення на євреїв громадянських прав означало також накладання нових обов’язків. У 1788 році імператор Йосиф ІІ видав декрет, котрий поширював на юдеїв військову повинність. Служба в армії стала абсолютно новим обов’язком для євреїв Речі Посполитої. Віросповідання забороняло юдеям носити уніформу, їсти некошерну їжу та працювати по суботах. Призов у військо викликав у них страх. Єврейське населення масово тікало з Галичини до поки незалежного Королівства Польського. У Бродах група євреїв, озброєних палицями, напала на призовну комісію. Для придушення конфлікту місцевій владі довелося викликати загін солдатів зі Львова.
Попри численні скарги та петиції імператор Йосиф відмовився переглядати рішення щодо введення загальної військової повинності. Тому вже у війнах з революційною Францією на стороні Габсбурзької імперії взяло участь 15 тисяч австрійських євреїв. Лише за наступників Йосифа ІІ військовий обов’язок для юдеїв було замінено традиційним для Речі Посполитої відкупним податком.
Політику освіченого абсолютизму щодо єврейського населення підсумував «Патент про терпимість до євреїв Галичини» 1789 року. Йосиф ІІ планував поширити його дію на всю територію імперії. Цьому перешкодила передчасна смерть імператора у 1790 році. За «Толеранційним патентом» євреї прирівнювалися до інших громадян імперії, відрізняючись лише своєю релігією. Їм надавалося право вільно селитися у будь-якому з районів імперії, скасовувалися колишні обмеження щодо шлюбів. Особи юдейського віросповідання тепер змогли брати участь у виборах і навіть займати посади у системі управління.
Бажання Йосифа ІІ прирівняти євреїв до усіх інших підданих імперії йшло у суперечність зі спеціальними податками, котрі на них накладалися. У Речі Посполитій євреї сплачували обов’язковий «поголовний» податок поряд з меншими сумами, що накладалися на них регіональними сеймиками чи власниками приватних міст. Після входження польських територій до монархії Габсбургів кількість податків відчутно зросла. На 1789 рік юдеї сплачували «толеранційний», «шлюбний», «домашній» та два податки, що були безпосередньо пов’язані з їхнім відмінним віросповіданням: податок на споживання кошерного м’яса та свічковий збір.
Право збирати податки на кошерне м’ясо та свічки було віддано у оренду заможним мешканцям Галичини. Свічковий збір на довгий час викупив єврейський купець, львів’янин Шломо Кофлер. Кожна єврейська жінка, яка щосуботи за традицією запалювала свічки, повинна було заплатити за це. Агенти орендаря ходили від будинку до будинку, перевіряючи хто заплатив, а хто — ні. І якщо господарі не могли показати квитанції, вони гасили свічки. Залучення Кофлера до збору державних податків свідчило про перші успіхи політики Йосифа ІІ: імперія почала змінювати єврейську спільноту руками її ж членів.
Втім, з початком Французької революції ідеї Просвітництва поступово втратили популярність серед європейських монархів. Боячись за стійкість режиму, наступники Йосифа ІІ: Леопольд ІІ та Франц І відійшли від політики реформ. У Габсбурзькій монархії було відновлено колишні заборони щодо євреїв. Юдеї усувалися з посад у державній адміністрації і міському самоврядуванні, позбавлялися місць у цехах та гільдіях. У окремих містах знову встановлювалися обмеження на їхнє проживання. Львівські євреї, за окремими виключеннями, могли мешкати лише у власному кварталі та його околицях. Приїжджим, натомість, не дозволялося селитися у столиці краю. Вводилися нові обмеження щодо укладання шлюбів. Від 1810 року для того, щоб одружитися, пара мала здати іспит на знання релігії за німецькомовним катехізисом.
Традиційна єврейська громада, яку намагався реформувати Йосиф ІІ у першій половині XIX століття, стала союзником Габсбургів. Ортодоксальні юдеї не цікавилися політикою і не виступали за соціальні зміни у державі. Зважаючи на це, після закінчення наполеонівських воєн уряд пішов їм на поступки і остаточно припинив будь-які намагання змінити єврейську громаду.
Мовчазна прихильність австрійських консерваторів була вигідною релігійним лідерам галицьких євреїв. Найбільшим авторитетом серед юдеїв провінції з кінця XVIII століття користувалися цадики (іврит: «tsadikim» — «благочестиві») — харизматичні проповідники хасидизму. Нова течія юдаїзму стверджувала можливість пізнання Бога не через вивчення релігійних текстів, а містичним шляхом — через танці і
