Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин

на початку ХХ ст. значно активізувалися, але далі були переважно на рівні листування і публікації праць наддніпрянських авторів у Галичині. Українським діячам у Росії кореспонденція з підавстрійської Галичини, де були значні успіхи в розвитку національного руху, давала стимул для продовження діяльності в умовах антиукраїнських репресій. Про це, зокрема, свідчить лист українського вченого і письменника А. Кримського з Москви Омеляну Огоновському на початку 1891 р., де наголошувалося, що «письмо од галицького діяча робить на вкраїнця якесь любе, підбодряюче вражіння… нагадує про нашу єдність з Україною Австрийською». Наддніпрянець О. Катренко писав В. Гнатюку 28 вересня 1901 р. як «один з нечисленних бідних українців», що мав надію отримувати літературу з Галичини, «з стола богатого брата». Серед наддніпрянських діячів багатолітні листовні стосунки з галичанами до Першої світової війни підтримували М. Лисенко, Ганна Барвінок, І. Нечуй-Левицький, О. Русов, Б. Грінченко, П. Грабовський та ін. Зокрема, М. Лисенко листувався з О. Барвінським ще з кінця 1860-х рр. (вони познайомилися у Львові), галичанин називав його «батьком української музики… геніальним митцем, котрого видав наш нарід…» А. Кримський писав В. Гнатюку в червні 1905 р.: «…Утиски на нашім письменстві держатимуться ще дуже довгий час, аж доки не буде в Росії конституції для всіх народностей».

Галичина стала осередком наддніпрянської політичної еміграції на початку ХХ ст., що виникла в умовах переслідування українського руху з боку царизму і прагнення передових діячів використати конституційні можливості для політичної діяльності в Австро-Угорщині. Початок політичної еміграції припав на останню третину ХІХ ст. з вимушеною еміграцією з Росії М. Драгоманова, С. Подолинського, Ф. Вовка та ін., але вона була нечисленна, мала центр у Женеві. Більшість політичних емігрантів на зламі ХІХ — ХХ ст. були представниками РУП, хоч до Галичини приїжджали діячі різних партій, зокрема такі відомі, як С. Петлюра, В. Винниченко, М. Порш, Д. Антонович, О. Скоропис-Йолтуховський, Б. Ярошевський та ін. Центром еміграції у Львові був Закордонний Комітет (далі — ЗК) РУП, що займався редагуванням статей, надісланих з Росії, виданням нелегальної рупівської літератури та організацією транспортування її на Наддніпрянщину. Усього тільки за 1903 р. і першу половину 1904 р. було видано і перевезено 50 пудів нелегальної літератури. У своєму емігрантському житті наддніпрянці трималися разом, винаймали декілька кімнат на вул. Курковій, 10 (нині — вул. М. Лисенка). Незважаючи на захоплення галицькими конституційними свободами, вони важко звикали до Галичини, жили власними партійними інтересами.

Як правило, політичні емігранти з підросійської України першої хвилі, чисельно невеликої, були студентами вищих навчальних закладів, що припинили своє навчання через репресії царизму. Під час першої російської революції 1905–1907 рр., особливо після жовтневого 1905 р. Маніфесту царя Миколи ІІ, що проголошував демократичні свободи, перетворення імперії в конституційну монархію, більшість емігрантів повернулися на батьківщину. Вони скористалися легальними можливостями для продовження політичної боротьби в Росії, але після поразки революції, рятуючись від столипінських репресій, багато з них були змушені знову емігрувати в Галичину. Друга хвиля наддніпрянської політичної еміграції охопила 1907–1914 рр., приїжджі співпрацювали в галицьких інституціях, часописах, брали активну участь у боротьбі за створення українського університету у Львові тощо. Наддніпрянська громадськість на чолі з Є. Чикаленком пожертвувала кошти на будівництво «Академічного дому», що мав забезпечити житлом незаможних студентів із Наддніпрянщини (директор — емігрант В. Козловський).

На початку 1906 р. до Галичини емігрував Г. Хоткевич, уродженець Харкова, щоб уникнути арешту за участь у політичній боротьбі з царизмом під час революції 1905 р. Проживаючи спочатку у Львові, а з літа 1906 р., на запрошення В. Гнатюка, в Криворівні, він захопився краєм, що знайшло відображення в художніх творах на гуцульську тематику. У с. Красноїлля Г. Хоткевич заснував Гуцульський театр, що протягом 1910–1912 рр. з успіхом виступав у багатьох містах Галичини, включаючи Львів і Краків. У театральній трупі виступали актори-аматори, переважно неписьменні селяни-гуцули. Після повернення на Наддніпрянщину Г. Хоткевич запросив у 1914 р. акторів трупи на гастролі до Харкова, Одеси, Миколаєва, Херсона, Києва і навіть Москви. Організатори «гуцульських вечорів» продавали вироби народних умільців, працювали буфети, в яких відвідувачі мали змогу покуштувати страви гуцульської кухні. Своєрідною формою наддніпрянсько-галицьких взаємин стало запрошення на університетські курси у Львові влітку 1904 р. «молоді з російської України». На курсах читали лекції відомі вчені та громадські діячі М. Грушевський, І. Франко, К. Студинський, І. Брик, С. Томашівський, Ф. Вовк та ін. За даними Д. Дорошенка, серед 135 слухачів, переважно львів’ян, було майже півтора десятка студентів, що приїхали з Наддніпрянщини (В. Дорошенко, І. Липа з дружиною та ін.).

Мальовничий куточок Галичини Гуцульщина була місцем відпочинку і творчості видатних наддніпрянських діячів, що приїжджали до с. Криворівня (нині — Верховинського району). Так, на Гуцульщині влітку 1901 р. відпочивала Леся Українка, де в Криворівні й Буркуті мала зустрічі з І. Франком, В. Гнатюком та ін., побувала також у Яворові, Жаб’є (сучасна Верховина) тощо. Інтерес до галичан проявляв письменник М. Коцюбинський, що вперше приїхав до Галичини в 1890 р. Він листувався з І. Франком, І. Белеєм, О. Барвінським та ін., а найбільше зблизився з В. Гнатюком (їх кореспонденція тривала з 1890-х рр.). На запрошення В. Гнатюка М. Коцюбинський приїжджав до Криворівні влітку 1910, 1911 і 1912 рр., де зайнявся вивченням життя і побуту гуцулів. Етнографічний колорит Гуцульщини він відобразив у повісті «Тіні забутих предків», яку надрукував у львівському журналі «Літературно-науковий вістник» 1912 р. Гуцульщиною зацікавився М. Грушевський, що в 1902 р. вперше приїхав до Криворівні, а через кілька років купив там віллу, яку обладнав у гуцульському стилі. Учений перевіз сюди зі Львова частину своєї бібліотеки, де відпочивав і працював у літні місяці до 1914 р. У с. Криворівні, названому В. Гнатюком «українськими Афінами», М. Грушевський і галичани І. Франко, В. Гнатюк, І. Крип’якевич та ін. спілкувалися з діячами науки і культури з Наддніпрянщини Ф. Вовком, Г. Хоткевичем, Є. Тимченком, В. Щербаківським, М. Жуком, Дмитром і Володимиром Дорошенками, Олександром Олесем та ін., які приїжджали на відпочинок.

Серед наддніпрянських діячів багатолітні зв’язки з галичанами мав Ф. Вовк. Після Емського указу він був змушений виїхати за кордон, тривалий час проживав у Парижі. За підрахунками К. Студинського, було написано не менше трьохсот листів галичан до Ф. Вовка (від