Проект «Україна». Австрійська Галичина - Микола Романович Литвин
Першою громадською організацією євреїв Галичини стало створене 1867 року товариство «Shomer Israel» (іврит: «Охоронець Ізраїлю»). Його засновниками були Філіп Манш, Рубен Бірер, Еміль Бик, Йозеф Кон. Серед членів організації переважали представники буржуазії: лікарі, правники, фармацевти, журналісти, купці. Впродовж першого року діяльності до товариства записалося 586 осіб зі Львова та 85 з інших міст Галичини.
Активісти «Shomer Israel» прагнули модернізувати єврейську громаду через популяризацію світської освіти, німецької культури та ідеалів Гаскали (від івритського «sekhel» — «розум», «здоровий глузд») — Просвітництва у його єврейському прочитанні. З цією метою вони публікували двомісячник «Der Izraelit». Мовою видання була німецька, що до 1873 року передавалася за допомогою літер єврейського алфавіту. Члени «Shomer Israel» заснували у Львові власний клуб з бібліотекою і читальнею, де проводили вечірні лекції. Релігійним центром пронімецьки налаштованої єврейської інтелігенції став заснований у 1846 році львівський Темпль — реформістська синагога, у якій богослужіння проводилися німецькою мовою.
Організація зуміла поєднувати культурну роботу з політичною діяльністю. Засновники «Shomer Israel» були головними ініціаторами створення Центрального виборчого комітету галицьких євреїв. Товариству вдалося провести своїх членів до міської ради та ради єврейської громади Львова. Користуючись своїм авторитетом у галицькій столиці, представники «Shomer Israel» у 1876 році організували тут з’їзд представників усіх єврейських громад краю. На конференції обговорювалися питання створення у місті регіонального єврейського представництва та оформлення єдиного для всіх общин самоврядного статуту. Товариство пропонувало взяти за зразок статут львівської громади, який надавав доступ до влади особам з належним матеріальним забезпеченням та світською освітою.
Ліберальні ініціативи «Shomer Israel» викликали спротив у середовищі єврейських ортодоксів. Остерігаючись втратити вплив серед євреїв Галичини, вони у 1878 році створили власне товариство «Makhzikey ha-Das» (іврит: «Захисники Закону»). Духовним провідником організації став хасидський цадик міста Белз, Йєгошуа Роках. Функції президента погодився виконувати рабин Кракова, Шимон Сойфер. Друкованим органом товариства стала однойменна газета «Makhazike ha-Dat», що виходила івритом.
Боротьба ортодоксів з «Shomer Israel» вилилася в організацію спільного з’їзду рабинів і цадиків краю, що у 1882 році відбувся у Львові. Впродовж зібрання ортодокси прийняли рішення про офіційне відлучення від громади усіх прихильників реформованого юдаїзму. Також було запропоновано альтернативний варіант єдиного статуту для єврейських кагалів. На противагу ліберальному проекту «Shomer Israel» традиціоналісти закликали в управлінні громадами керуватися засадами «Shulhan arukh» (іврит, буквально: «Накритий стіл») — кодексу повсякденного життя ортодоксальних євреїв з кінця XVI століття. Статут, запропонований «Makhzikey ha-Das», не отримав схвалення у Відні. Австрійська влада також відхилила вимогу з’їзду поділити громади за релігійною ознакою: на реформістів та ортодоксів.
Протидія з Відня схилила «Makhzikey ha-Das» на польський бік. У наступні роки товариство зайнялося передвиборчою агітацією. По усій Галичині рабини та цадики почали закликати своїх вірних підтримувати кандидатів, запропонованих польською владою. У разі відмови чи вагань застосовувалося найстрашніше для юдеїв покарання — відлучення від общини.
Для старшого покоління ортодоксальних євреїв лояльність до польської влади була пов’язана з тривалою традицією співіснування обох народів та бажанням вберегти свою релігію від реформістських впливів ззовні. Президент «Makhzikey ha-Das» Шимон Сойфер говорив, що євреї мають бути довічно вдячними полякам за те, що останні дали їм прихисток. При цьому до кінця свого життя краківський рабин не знав ані слова польською. Для молодих євреїв, що народилися вже в добу Галицької автономії, польський вибір був пов’язаний з можливістю отримати освіту для побудови кар’єри.
На зламі XIX–XX століть зі збільшенням кількості навчальних закладів у Галичині все більше євреїв почало надавати перевагу загальній освіті. У 1830 році у провінції лише 408 єврейських дітей відвідувало громадські школи. У 1900 році ця цифра становила вже 110 269 чоловік. У 1867 році до галицьких гімназій ходило 56 євреїв. У 1910–1911 році старші навчальні заклади краю відвідувало 6600 євреїв, що становило 20,5 відсотка від загальної кількості учнів. За цей самий період число єврейських дітей у реальних школах зросло від 125 до 735 осіб (21 відсоток усіх учнів). У 1882 році у Львівському та Краківському університетах навчалася 151 особа юдейського віросповідання, що становило 10 відсотків від загальної кількості студентів. У 1900 році це число збільшилося до 549 осіб (22 відсотки).
1882 року старші гімназисти та студенти Львівського університету заснували полонофільське товариство «Agudas Akhim» (іврит: «Спілка братів»). Його помітними членами були Альфред Носіг, Вільгельм Фельдман, Герман Діаманд. Загалом до товариства належало близько 750 осіб. Більшість з них були представниками інтелігенції. П’ята частина учасників «Agudas Akhim» володіла докторським ступенем.
Засобом для поширення ідей товариства стала двомісячна газета «Ojczyzna» (польська: «Батьківщина»). Її емблемою було обрано давній польський герб — білого орла, у котрого на грудях поміщалася єврейська зірка Давида. До 1886 року газета друкувалася двома мовами: польською та івритом. У івритській секції видання переважали тексти з історії Речі Посполитої з прикладами польсько-єврейської співпраці та польські патріотичні вірші. Польською мовою друкувалися звіти про діяльність товариства, статті з єврейської та загальної галицької проблематики. Спілка відкрила у Львові свою бібліотеку з читальнею. Члени товариства організовували вечірні освітні курси для молоді та літні табори для дітей.
Засновники «Agudas Akhim» називали себе «поляками Мойсеєвого віровизнання». Вони пропонували своїм прихильникам обмежити відмінності від домінуючої у Галичині групи до питань релігії і таким чином повністю асимілюватися. Перешкодою прагненням молодих інтелектуалів став зростаючий у Галичині антисемітизм. Причини ворожого ставлення християнського населення до євреїв корінилися перш за все у місці, яке останні займали у соціальній структурі галицького населення.
На 1900 рік у Галичині нараховувалося близько 811 тисяч євреїв, що становило 66 відсотків юдейського населення австрійської частини монархії. З них майже 516 тисяч проживало у
