Засуджений до розстрілу - Ярослав Штендера
Проблема з більшовиками мала свої зародки ще в Третім Універсалі, в якому Україна знову пов'язувала себе з федеративною Росією. В той же час влада в Росії була в руках більшовиків — Народних Комісарів, яких Центральна Рада відмовлялася визнати, Деякі українські кола вважали, що перебування більшовиків при владі є тільки тимчасовим явищем. Однак з міркувань єдності революційного фронту і революційної демократії Центральна Рада від імені України "брала на себе почин і завдання створити всеросійську федерацію з таким урядом, який би визнали всі члени цієї федерації. Це було явно непосильне й непотрібне для України завдання".[13] Для України в тодішніх умовах, на погляд Д. Дорошенка та інших учасників тих подій, які не були під впливом соціалістичної пропаганди, було доцільним відділитися від Росії й стати незалежною і самостійною державою. Визнавши уряд Народних Комісарів і проголосивши свій суверенітет, Україна скористала б з тактичного гасла більшовиків, в якому вони підкреслювали право кожного народу на самовизначення аж до відокремлення. Такий крок позбавив би більшовиків можливості висувати претензії супроти України і, можливо, неминуча зачіпка з Україною була б на іншому грунті та в інший, більше вигідний час. Виграний час Україна могла використати для закріплення своєї влади, для організації війська і забезпечення цілісності своїх кордонів.
Тим часом Центральна Рада своєю нерішучою політикою продовжувала вести країну назустріч її трагічній долі. Яка саме доля чекала українську владу і хто становив для неї найбільшу загрозу, виявилося після проголошення Третього Універсалу. В деяких частинах країни, наприклад, у Херсоні, опановані більшовиками революційні комітети заявили, що вони не визнають Центральної Ради як органу, що сформувався "помимо волі населення".[14] Ще більша загроза виникла в столиці України. Вважаючи, що конфлікт між Києвом й Петроградом неминучий, більшовики почали підготовку до повстання з метою захопити владу в свої руки. Цю справу вже раніше порушував військово-революційний комітет.
Для проведення повстання більшовики мали намір використати свої відділи, боївки й різні організації в місті, а також частини 2-го Гвардійського корпусу VII армії, що були під їх впливом. До речі, корпус вважався "основною ударною силою на північно-західному фронті.[14а] "На нараді полкових комісарів з представниками партійних "ячеек" у війську в с. Броварах під Києвом, — пише Д. Дорошенко, — було ухвалено протягом трьох днів привести всі більшовицькі частини в бойову готовність".[15]
В той час до Києва прибули два українські полки: 1-й кінний полк з Новогеоргієвська і полк піхоти з Петрограда, сформований з українців гвардійських полків Павловського, Ізмайловського і Волинського. Щоб знейтралізувати українців, більшовики розпочали серед них свою агітацію. Виступ більшовиків був призначений на ранок 12 грудня. "Окремий відділ з кулеметами і двома легкими батареями мав захопити мости через Дніпро. Керування операціями було доручено трійці: Л. Пятакову, І. Пуке і солдату Повілайтісу. Вони мали негайно явитися до Арсеналу, авіапарку та в другі місця, щоб попередити їх про намірений виступ, Опорною базою повстання, як і місяць тому, мали бути Арсенал і 3-ій авіапарк. Арсенальці. 2-й резервовий телеграфний батальйон, рота саперів і 1-а кінно-гірська батарея складали головну "ударну групу", яка мусіла після артилерійського обстрілу захопити місто. Залізничний двірець мав захопити шулявський відділ червоної гвардії разом з 5-м авіапарком. Важка артилерія мала бити по касарнях противника і по будинку Ц. Ради і помагати вдержати в своїх руках мости. 2-й Гвардійський корпус мав обороняти підступ до Києва з південно-західного боку й не допускати звідти допомоги українцям".[16 *]
В той час обидві сторони розпоряджалися такими силами: по боці більшовиків були 3-й авіапарк — 600 бійців, резервний батальйон понтонерів — 400, 2-й резервний телеграфічний батальйон — 800, рота саперів — 300, 1-й кінно-гірський дивізіон — 600, броневий відділ — 200, червона гвардія Арсеналу — 800, тиловий артилерійський відділ — 200, Воронезькі 147 і 148 дружини — 800, 5-й авіапарк — 600, залізнична червона гвардія — 400, Шулявська червона гвардія — 600, Подольська червона гвардія — 300. Разом більшовики мали 8400 бійців, 10 батарей, 2 броневики і 6 літаків. На боці українського уряду були полк ім. Б. Хмельницького — 2000 козаків, полк ім. Полуботка — 1800, українські понтонери — 400, 1-й запасний український полк — 2000, 2-й запасний український полк — 2000, відділи Вільного Козацтва — 1700, польова артилерія — 300, полк Грушевського — 1000, Гайдамаки і Курінь Смерті
