Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Польському хлопчику з Білостоку запам’яталося: «Нас забрали під бомбами, був вогонь, бо люди горіли просто в машинах». 22 червня 1941 року Німеччина напала на Радянський Союз, німецькі бомби падали на поїзди з депортованими людьми. Близько 2 тисяч людей загинули у вагонах, ставши жертвою обох режимів[307].
Проводячи чистки на нових землях, Сталін готувався до іншої війни. Але він гадки не мав, що вона почнеться так швидко.
* * *Коли 22 червня 1941 року Німеччина несподівано напала на Радянський Союз, Польща і СРСР раптом перетворилися з ворогів на союзників. Обидві країни воювали з Німеччиною, але ситуація виникла незручна. За попередні два роки радянська влада репресувала близько півмільйона польських громадян: 315 тисяч осіб було депортовано, 110 тисяч заарештовано, 30 тисяч розстріляно, 25 тисяч померло в неволі. Польський уряд знав про депортації, але не знав про масові вбивства. Менше з тим, Радянський Союз почав формувати польську армію з сотень тисяч польських громадян, розкиданих по радянських тюрмах, трудових таборах і спецпоселеннях[308].
Польське верховне командування розуміло, що кудись поділися кілька тисяч польських офіцерів. Польський уряд відрядив Юзефа Чапського, офіцера й художника, який сидів у козельському таборі, в Москву із завданням знайти зниклих людей, колишніх його однотабірників. Будучи людиною розважливою, він все ж розумів своє завдання як священну місію. Польща отримала другий шанс поборотися з нацистами, і Папський мав знайти офіцерів, які поведуть людей у бій. Коли він приїхав у Москву, на думку йому спали рядки польської романтичної поезії, глибоко мазохістичні візії Юліуша Словацького, який просив Бога не знімати Польщу з хреста, допоки вона не зможе міцно стати на ноги. Розмовляючи якось з одним прямодушним співвітчизником-поляком, Папський згадав знамениті рядки Ципріяна Норвіда про тугу за батьківщиною, написані в еміграції:
Do bez-tçsknoty і do bez-myslenia, Do tych, co mafa tak za tak — nie za nie, Bez swiatio-cienia… Tçskno ті, Panie…Папський, блискуче освічений містянин, який походив зі змішаної в етнічному плані родини, знаходив розраду, сприймаючи свою батьківщину крізь призму романтичного ідеалізму[309].
Папський опосередковано звертався до Святого письма, адже у вірші Норвіда — алюзія на Євангеліє від Матвія: «Ваше ж слово хай буде: так — так, ні — ні. А що більше над це, то те від лукавого». Ці ж біблійні слова Артур Кестлер взяв епіграфом до третього розділу свого роману про Великий терор «Сліпуча темрява». Папський відвідає Лубянку, де відбувається дія роману Кестлера; саме там допитували Кестлерового друга Александра Вайсберга, до того як випустили в 1940 році. Вайсберга з дружиною заарештували наприкінці 1930-х років; пережите ними лягло в основу роману Кестлера. Папський хотів розпитати луб’янських слідчих про своїх друзів, зниклих польських військовополонених. Він зустрівся з Леонідом Рейхманом, енкаведистом, який допитував польських в’язнів[310].
Папський передав Рейхману звіт, у якому йшлося про останні відомі полякам місця перебування тисяч зниклих офіцерів. Скидається на те, що Рейхман прочитав його з олівцем від початку до кінця, але не позначив нічого. Він відповів ухильно й пообіцяв потелефонувати Папському в готель після того, як сам у всьому розбереться. Якось опівночі задзвенів телефон. Рейхман повідомив, що мусить їхати з міста у терміновій справі. Новин він не мав. Рейхман дав Папському імена інших посадовців, з якими той мав сконтактувати, до всіх цих людей уже звертався польський уряд. Папський навіть не підозрював, що всіх цих офіцерів убили. Але він побачив, що радянська влада щось приховує. Він вирішив поїхати з Москви[311].
Наступного дня, повертаючись у готель, Папський відчув на собі чийсь здивований погляд. Утомившись від уваги, яку в радянській столиці привертав до себе польський мундир, він не надав цьому значення. Біля ліфту до нього підійшов старий єврей. «Ви польський офіцер?». Цей єврей походив з Польщі, але тридцять років не був у рідних краях і хотів побачити батьківщину. «Тоді я зможу спокійно померти», — сказав він. Зворушений Папський запросив пана до себе в кімнату, щоб дати йому примірник журналу, який видавало польське посольство. На першій сторінці була надрукована фотографія Варшави — столиці Польщі, міста, яке було осередком єврейського життя, перехрестям двох культур. Площа перед замком лежала в руїнах, знаменита колона короля Сигизмунда впала. Такий вигляд мала Варшава після німецьких бомбардувань. Гість Папського знесилено опустився на стілець, схопився за голову й розплакався. Коли літній єврей пішов, Папський сам почав плакати. У мертвотній і фальшивій атмосфері офіціозної Москви один дотик живої людини все для нього змінив. «Очі цього бідного єврея, — згадував він, — врятували мене від прірви зневіри і відчаю»[312].
Відчуття, які охопили цих двох людей, мали зовсім свіже коріння — їх народила спільна німецько-радянська окупація Польщі. Між вереснем 1939-го і червнем 1941-го, коли радянська й німецька держави були союзниками, вони обидві знищили 200 тисяч польських громадян і депортували близько мільйона. Поляків відправляли в ҐУЛАҐ і Аушвіц, де вони гинутимуть десятками тисяч. Польських євреїв у часи німецької окупації зганяли в гетто, де їхня доля висіла на волосинці. Десятки тисяч польських євреїв уже загинули від голоду і хвороб.
І Москва, і Берлін завдавали польському суспільству свідомого удару, знищуючи освічені еліти. Вони хотіли перетворити поляків на аморфну масу, якою можна правити, а не керувати. Ганс Франк, цитуючи Гітлера, вважав, що його обов’язок полягає у знищенні «керівних елементів» польського суспільства. А енкаведисти дійшли у своїй репресивній логіці крайності, вибираючи жертв за довідником «Хто є хто у Польщі». У Східній Європі йшов свого роду наступ на саму концепцію модерності, на соціальне уособлення ідеалів Просвітництва. Гордістю східноєвропейських суспільств була інтелігенція, освічені класи, які брали на себе роль керманичів нації, особливо в періоди бездержавності й кризи, і зберігали через свої твори, слова та поведінку національну культуру. В німецькій мові є це ж слово з таким же значенням; Гітлер прямо наказував «знищити польську інтелігенцію». Головний слідчий в Ковельську говорив про «дві різні філософії»; один із німців, які вели «акцію з надзвичайного
