Криваві землі: Європа поміж Гітлером та Сталіним - Тімоті Снайдер
Голод і колонізація стали темою німецької політики, предметом публічного обговорення й пропаганди. «План голоду» в загальних рисах було викладено в березні 1941 року. Відповідний набір Директив з економічної політики оприлюднено в травні. У червні серед німецьких чиновників поширили тисячу примірників так званої «Зеленої папки» — трохи спрощений варіант цього документу. Напередодні нападу на СРСР Гімлер і Ґерінг особисто контролювали найважливіші аспекти повоєнного планування: Гімлер відповідав за стратегічну розбудову колонії згідно з Генеральним планом «Ост», а Ґерінг — за тактичні завдання із зачистки окупованих територій, відповідно до «плану голоду». Німці збиралися вести війну на винищення, в ході якої Східна Європа перетвориться на спорожнілу аграрну колонію. Гітлер планував ліквідувати результати діяльності Сталіна. Замість соціалізму в одній країні мав постати соціалізм для німецької раси. Такі плани виношували нацисти[329].
* * *Німці мали альтернативу, принаймні на думку їхніх союзників-японців. 13 місяців, що минули від підписання пакту Молотова-Рібентропа, віддалили Токіо і Берлін, німецько-японські стосунки було поновлено на основі військового союзу. 27 вересня 1940 року Токіо, Берлін і Рим підписали тристоронній договір. У цей момент війна в Європі точилася передусім в повітрі, між люфтвафе та британськими військово-повітряними силами, і японці сподівалися, що цей союз може бути спрямований проти Великої Британії. Японці пропонували німцям здійснити у світовій політекономічній системі зовсім іншу революцію, не ту, що її планували німецькі стратеги. Замість колонізації Радянського Союзу, вважали японці, нацистській Німеччині слід об’єднатися з Японією і завдати поразки Британській імперії.
Японці розбудовували свою імперію з островів і мислили море як метод експансії. В інтересах японців було переконати німців, що їхній головний спільний ворог — це Британія, адже такий хід полегшував японцям завоювання британських (і голландських) колоній у Тихому океані. Втім Токіо пропонувало Берліну і певну візію, яка зовсім не зводилася до потреби японців у природних ресурсах британських і голландських колоній. Грандіозний стратегічний план. Замість того, щоб воювати з Радянським Союзом, німцям краще піти на південь, вибити британців із Близького Сходу й зустрітися з японцями десь у південній частині Азії, скажімо, в Індії. Якщо німці та японці контролюватимуть Суецький канал та Індійський океан, доводило Токіо, морська потуга Британії залишиться в минулому. Німеччина і Японія стануть двома світовими державами[330].
Гітлера ця альтернатива на зацікавила. Німці повідомили Радянському Союзу про укладання тристороннього пакту, але Гітлер зовсім не збирався залучати до нього СРСР. Японії сподобалася б німецько-японсько-радянська коаліція проти Великої Британії, але такий варіант ніколи не вважався актуальним. Усі думки Гітлера вже займала війна з Радянським Союзом. Попри те, що Італія і Японія були тепер союзниками Німеччини, у військових амбіціях Гітлера їм не лишалося якогось важливого місця. Він вважав, що німці можуть ' мусять розбити СРСР самотужки. Розвиток німецько-японських стосунків завжди стримували засадничі розходження двох країн у питаннях цілей і ворогів. Щоб стати головною морською імперією в Тихому океані, японці мали спершу перемогти британців, а потім і американців. Щоб стати сухопутною європейською імперією та зрівнятися згодом з британцями та американцями, німці мусили знищити Радянський Союз[331].
Японія прагнула укласти з Радянським Союзом договір про нейтралітет ще з літа 1940 року; в квітні 1941-го такий документ підписали. Тіуне Суґіхара, фахівець з Радянського Союзу серед японських шпигунів, провів весну 1941-го в Кенігсбергу в Східній Прусії, намагаючись дізнатися дату німецького нападу на СРСР. У супроводі помічників-поляків він проїхався східною Німеччиною, зокрема окупованими землями Польщі. На основі спостережень за передислокацією німецьких військ Суґіхара припустив, що наступ почнеться в середині червня 1941 року. Його донесення в Токіо підтверджувалися тисячами інших свідчень японської розвідки в Європі та світі про те, що німці збираються порушити пакт Молотова-Рібентропа і напасти на союзника наприкінці весни або на початку літа[332].
Понад сотню подібних повідомлень отримав і Сталін, але зігнорував їх. Його стратегія полягала в тому, щоб підштовхувати німців до війни на заході, сподіваючись, що війна виснажить капіталістичні держави, і Радянському Союзу лишатиметься підібрати з землі перезрілий плід хворої Європи. Гітлер, на думку Сталіна, виграв війну в західній Європі (проти Норвегії, Данії, Бельгії, Люксембургу, Нідерландів і Франції) надто швидко і надто легко. Але він відмовлявся вірити, що Гітлер припинить боротьбу з Великою Британією, єдиною супердержавою в світі, яка стояла на заваді як нацистським, так і радянським амбіціям. Сталін очікував війни з Німеччиною, але не в 1941 році. Він переконував себе й інших, що попередження про напад німців — це британська пропаганда з метою посварити Берлін і Москву, попри спільні інтереси обох країн.
Крім усього іншого, Сталін не міг повірити, що німці зважаться піти в наступ без зимового обмундирування, не згаданого в жодному повідомленні розвідки[333].
* * *Це стало найбільшим прорахунком у політичному житті Сталіна. Несподіваний напад німців на Радянський Союз 22 червня 1941 року спершу скидався на дивовижний успіх. Тримільйонні сили вермахту, поділені на три групи армій, перейшли лінію Молотова-Рібентропа і почали наступ у Прибалтиці, Білорусії та Україні, націлившись на Ленінград, Москву і Кавказ. Наступ німців підтримали їхні союзники — Фінляндія, Румунія, Угорщина, Італія і Словаччина плюс іспанська дивізія та полк хорватських добровольців. Історія воєн не знала подібного за масштабом наступу, але, на відміну від вторгнення у Польщу, наступ йшов тільки з одного боку і привів до війни на одному (дуже протяжному) фронті. Гітлер не домовився з союзниками-японцями про спільний напад на Радянський Союз. Японське керівництво могло самостійно прийняти рішення про наступ на СРСР, але натомість вирішило не порушувати пакту про ненапад. Кілька японських посадовців, зокрема міністр закордонних справ Юсуке Мацуока, виступали за вторгнення в Сибір. Але їхній план не прийняли. 24 червня 1941 року, через два дні після нападу німців на Радянський Союз, командування японської армії і флоту ухвалило рішення «в поточний момент не вступати в німецько-радянську війну». У серпні Японія і СРСР поновили договір про нейтралітет[334].
Німецькі офіцери були абсолютно впевнені, що швидко розіб’ють
