Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Між ідеями Будди, Екхарта, Маркса і Швейцера є разюча подібність: усіх їх об'єднує рішуча вимога відкинути орієнтацію на володіння; потреба в повній незалежності; метафізичний скептицизм; релігійність без віри в Бога[28]; заклик проявляти соціальну активність у дусі піклування про людину і людської солідарності. Однак самі вчителі усвідомлювали це далеко не завжди. Так, Екхарт не усвідомлював свого нетеїзму, а Маркс — своєї релігійності. Інтерпретувати погляди цих мислителів, а надто Екхарта й Маркса, настільки складно, що сьогодні не видається можливим адекватно представити цю нетеїстичну релігію активної самовіддачі, відповідну потребам нової Людини, основоположниками якої стали ці вчителі. Я сподіваюся проаналізувати їхні ідеї в наступній книзі.
Навіть ті автори, яких гріх назвати радикальними гуманістами, бо вони майже не виходять за межі абстрактних механістичних поглядів нашої доби (приміром, автори двох доповідей, представлених Римським клубом), не можуть не бачити, що єдина альтернатива економічній катастрофі — це докорінна зміна внутрішньої природи людини.
Месарович і Пестель кажуть про необхідність «нової світової свідомості... нової етики під час використання матеріальних ресурсів, нового ставлення до природи, заснованого не на підкоренні природи, а на гармонії... відчутті тотожності з майбутніми поколіннями людей... Уперше за історію існування людини на Землі її закликають не робити того, що вона може робити; пропонують обмежити економічний і технологічний розвиток або принаймні змінити напрямок цього розвитку; всі майбутні покоління людей на Землі вимагають від неї поділитися своїм багатством із тими, в кого нічого нема, і то не з міркувань милосердя, а через необхідність. Людину закликають сконцентрувати зусилля на органічному розвитку світової системи. Чи може людина сповна розуму відмовити?» Месарович і Пестель доходять висновку, що «Homo sapiens приречені» без цих докорінних змін усередині людини.
Цьому дослідженню властиві деякі вади, найсуттєвішою з яких, на мою думку, є те, що автори не врахували політичних, соціальних і психологічних чинників, які стоять на шляху будь-яких змін. Марно вказувати напрямок нагальних змін, якщо водночас не робиться серйозної спроби розглянути ті реальні перешкоди, які стоять на заваді реалізації цих пропозицій. (Лишається тільки сподіватися, що Римський клуб займеться проблемою здійснення тих соціальних і політичних перетворень, які являють собою необхідні попередні умови для досягнення головних цілей.) Однак факт лишається фактом: згадані автори вперше спробували показати потреби економіки і наявні ресурси в масштабі всієї планети, а крім того, як я зазначав у вступі, вперше було сформульовано вимогу зміни етики не через посередництво віри, а як наслідок раціонального економічного аналізу.
У США та Німеччині за останні кілька років було опубліковано чимало книг, автори яких звертаються до тої самої проблеми: як підкорити економіку потребам людей, по-перше, заради простого самозбереження, а по-друге, заради нашого блага. (Я прочитав або вивчив близько тридцяти п'яти таких книг, проте їхня загальна кількість принаймні удвічі більша.) Більшість авторів цих книг погоджуються з тим, що зростання матеріального споживання не означає неодмінно зростання загального блага; що зміни потрібні не лише у сфері соціальній, а й у сфері духовній та в характері людини; що подальше винищення природних ресурсів і порушення екологічних умов існування людини невідворотно призведуть до катастрофи вже у найближчому столітті. Я назву тут хіба кількох видатних представників цієї нової гуманістичної економіки.
У книзі «Мало — це прекрасно» [96] економіст Е. Ф. Шумахер показує, що наші невдачі є результатами наших успіхів і що розвиток техніки мусить бути підпорядкований реальним потребам людини. Він пише: «Економіка як сутність життя — це смертельна хвороба, бо її необмежене зростання не відповідає обмеженому світу. Всі великі вчителі людства переконували людей, що економіка не повинна становити змісту життя; і сьогодні цілком очевидно, що вона й не може цього робити. Якщо виникає бажання чіткіше означити цю смертельну недугу, то можна порівняти її з наркоманією або алкоголізмом. І не так уже й важливо, чи виявляється ця згубна звичка у формах егоїзму чи альтруїзму і чи вдовольняється вона лише у матеріалістичний спосіб чи більш рафіновано — художнім, науковим чи культурним способом. Отрута лишається отрутою, навіть у блискучий обгортці... Але якщо духовна культура, культура внутрішнього світу людини нехтується, егоїзм бере гору в людині і система, що заохочує егоїзм, зокрема капіталістична, відповідає такій орієнтації краще, ніж система, що заохочує любов до ближнього».
Свої принципи Шумахер реалізував у розробці мініавтомобілів, пристосованих до потреб країн, що розвиваються. Симптоматично, що його книги стають з кожним роком дедалі популярнішими, і не через рекламну кампанію, а завдяки усній пропаганді його читачів.
Загалом близькі за поглядами до Шумахера американські автори Пауль Ерліх і Анна Ерліх [31]. У книзі «Населення, ресурси, довкілля: проблеми екології людини» вони дійшли таких висновків стосовно «сучасної ситуації у світі»:
1. З огляду на сучасні технології і поширені моделі людської поведінки очевидно, що наша планета є надзвичайно перенаселеною.
2. Величезна кількість жителів і зростання населення, що й надалі триває, є головними перешкодами до розв'язання проблем людства.
3. У виробництві продуктів харчування традиційними способами людство вже майже досягло межі своїх можливостей. Труднощі, пов'язані із забезпеченням населення харчовими продуктами та їхнім розподілом, уже призвели до того, що приблизно половина людства голодує або недоїдає. Щороку від голоду гине близько 10—20 мільйонів осіб.
4. Спроби подальшого збільшення виробництва харчових продуктів призведуть до швидкого виснаження довкілля і зрештою — до зменшення можливостей землі постачати продукти харчування. Поки ще неможливо чітко визначити, чи є незворотним виснаження навколишнього середовища; вірогідно, можливості нашої планети підтримувати життя постійно зменшуються. Технічні «досягнення» на зразок автомобілів, пестицидів, неорганічних азотних добрив — найголовніші причини виснаження довкілля.
5. Є всі підстави припускати, що при подальшому зростанні населення збільшується ймовірність загибелі людства внаслідок епідемії чуми або термоядерної війни. Ці дві причини можуть стати найбільш небажаним «розв'язанням» проблеми росту населення; обидві причини потенційно спроможні знищити цивілізацію і спричинити вимирання Homo sapiens.
6. Сучасні технології не пропонують панацеї для подолання кризи, викликаної комплексом проблем перенаселення, екології та нестачі їжі. Втім, технології можуть допомогти досягти певних успіхів у таких галузях, як боротьба із забрудненням довкілля, розвиток засобів зв'язку і контроль народжуваності. Але кардинальне рішення передбачає радикальні і швидкі зміни в установках людей, особливо стосовно проблем народжуваності, розвитку економіки, технології, охорони довкілля і