Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Варто згадати також книгу Е. Епплера «Кінець або зміна» [33], яка нещодавно вийшла друком. Ідеї цього ав­тора близькі до ідей Шумахера, хоча й не такі радикальні. Позиція Епплера являє собою інтерес ще й тому, що він очолює соціал-демократичну партію Баден-Вюртембергу і переконаний протестант. Його працям суголосні мої книги «Здорове суспільство» [43] та «Революція надії» [52].

На підтримку економіки, яка не передбачає зростайня виробництва, виступають і деякі автори з держав соці­алістичного табору, де сама ідея обмеження виробництва завжди була під забороною. Так, В. Харіх [62], марксистдисидент з НДР, висунув тезу про статичний баланс світо­вої економіки, який, на його думку, є єдиним способом гарантувати рівність і уникнути загрози невідворотного руйнування біосфери. У Радянському Союзі в 1972 році для обговорення проблеми «Аюдина і довкілля» було про­ведено зустріч найвидатніших учених у галузі природни­чих наук, економіки і географії. На порядку денному були питання, пов'язані з підсумками досліджень, проведених Римським клубом, які обговорювалися з розумінням та за­цікавленістю; було відзначено важливість досліджень, хоча деякі учасники не погоджувалися з висновками аналіти­ків Римського клубу (у книзі «Технологія і політика» [109] можна ознайомитися з підсумками цієї зустрічі).

У праці А. Мамфорда «Пентагон влади» [86], а також у всіх його попередніх книгах подано все найістотніше, що внесли сучасні антропологічна й історична науки в роз­виток гуманізму і що об'єднує авторів, які висували ідеї гуманістичних соціальних перетворень.

VIII. ПЕРЕДУМОВИ ЛЮДСЬКОГО ВДОСКОНАЛЕННЯ І РИСИ НОВОЇ ЛЮДИНИ

Якщо від психологічної та екологічної катастроф нас справді може порятувати лише радикальна зміна нашого характеру, тобто перехід від переважної установки на во­лодіння до установки на буття, то постає таке питання: а чи можлива взагалі масова заміна людського характеру і якщо можлива, то в який спосіб?

Я вважаю, що характер людини може змінитися за таких умов:

1. Ми страждаємо і усвідомлюємо це.

2. Ми розуміємо причини наших страждань.

3. Ми розуміємо, що є шлях, який може вивільнити нас від наших страждань.

4. Ми усвідомлюємо, що для звільнення від страж­дань ми маємо дотримуватися певних норм і змінити спо­сіб життя, який ведемо.

Ці чотири пункти відповідають Чотирьом Шляхет­ним Істинам, які становлять фундамент учення Будди і стосуються загальних умов існування людини, а не яки­хось конкретних випадків неблагополуччя, що є наслідком певних індивідуальних або соціальних обставин.

Той же принцип зміни людини, який становить основу буддизму, характеризує й марксівське уявлення про порятунок. На підтвердження цього слід з'ясувати, що для Маркса, як він сам це казав, комунізм був не кін­цевою метою, а певним етапом історичного розвитку, покликаним вивільнити людей від тих соціальних, еко­номічних і політичних умов, що змушують їх втрачати людську подобу і ставати рабами речей, машин та влас­ної зажерливості.

Перший крок, за Марксом, мав би показати робіт­ничому класу — найбільш відчуженому і нещасному вод­ночас, — що він страждає. Маркс намагався зруйнувати ті ілюзії, які заважали робітникам усвідомити всю глиби­ну їхнього злиденного становища. Другий його крок мав показати причини цих страждань, зумовлені, як він під­креслював, природою капіталізму і такими рисами харак­теру, як жадібність, корисливість, залежність, — рисами, породженими капіталістичною системою. Цей аналіз при­чин страждань робітників (і не лише робітників) став голо­вним імпульсом для роботи Маркса — аналізу капіталіс­тичної економіки. Третій його крок мав би показати, що цих страждань можна позбутися, якщо знищити умови, які їх породжують. І, нарешті, четвертий крок — це пер­спектива нового способу життя, нової соціальної системи, що не буде обтяжена стражданнями, які неминуче проду­кує стара капіталістична система.

Фрейдівська методика лікування хворих за змістом подібна до наведеної схеми. Пацієнти зверталися до Фрейда, бо вони страждали і усвідомлювали це. Але зазвичай вони не усвідомлювали причин власних страждань. Тому перше завдання психоаналітика полягає в тому, щоб допо­могти пацієнту відкинути ілюзії щодо причин страждання і дослідити, в чому насправді полягають ці причини. Діа­гноз сутності індивідуальної або соціальної хвороби — це, власне, питання її інтерпретації, і кожен лікар може ін­терпретувати її у свій спосіб. На основі власних уявлень пацієнта щодо причин його страждань, як правило, не­можливо поставити правильний діагноз. Сутність психо­аналітичного лікування — допомогти пацієнту усвідомити справжні причини його хвороби.

Пацієнти, що пройшли через це усвідомлення, мо­жуть зробити наступний крок, тобто зрозуміти, що вони здатні вилікуватися, якщо причини хвороби буде усунуто. Згідно з методикою Фрейда, задля цього потрібно віднови­ти приглушені спомини пацієнта про певні події, що ста­лися в дитинстві. Традиційний психоаналіз не вважає між тим четвертий етап обов'язковим. Багато психоаналітиків переконані, що усвідомлення того, що приглушувалося, вже дає терапевтичний ефект. Справді, часто так і від­бувається, особливо в тих випадках, коли пацієнт демон­струє чітко визначені симптоми, скажімо у випадках іс­терії або нав'язливих станів. Проте я не вірю в можливість досягнення тривалого позитивного ефекту тими пацієн­тами, які страждають через певну хворобу і потребують зміни свого характеру; цього ефекту годі сподіватися, аж допоки вони не змінять свого способу життя відповідно до тих змін характеру, яких вони бажають досягти. Можна, скажімо, аналізувати залежність того чи того індивіда аж до другого пришестя, але всі ці спроби будуть марні, якщо життєва ситуація пацієнта лишиться така сама, як була й до початку цього аналізу. Ось простий приклад: жінка страждає через залежність від свого батька; навіть якщо вона зрозуміє найглибші причини своєї залежності, вона не відчує змін на краще, доки не наважиться змінити спо­сіб життя, наприклад почне жити окремо від батька, від­мовиться від його допомоги, наважиться на ризик і не­зручності, неминучі при здійсненні реальних кроків до незалежності. Усвідомлення, відокремлене від практичних дій, є неефективним.

Нова людина

Функція нового суспільства — сприяти появі нової Людини, структура характеру якої міститиме в собі такі риси:

— Готовність відмовитися від усіх форм володіння, щоб повністю бути.

— Відчуття безпеки, ідентичності і впевненості в собі, засновані на вірі у власне існування і на внутрішній потребі у прихильності, зацікавленні, любові, солідарності; ця віра мала б заступити бажання мати, володіти, панува­ти над світом і, отже, бути рабом своєї власності.

— Усвідомлення того факту, що ніхто й ніщо поза нами не може надати сенсу нашому життю, лише повна незалежність (зокрема й від речей) є умовою для плідної ді­яльності, спрямованої на служіння своєму ближньому.

— Відчуття присутності тут і тепер.

— Радість від служіння людям, а не від здирництва та експлуатації.

— Любов і повага до життя в усіх його проявах, ро­зуміння, що священним є життя і все, що сприяє його