Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
У деяких проектах висувалися такі глобальні цілі, як «усуспільнення засобів виробництва», але на практиці вони виявилися стандартними соціалістичними (чи комуністичними) гаслами, що лише прикривали відсутність соціалізму. «Диктатура пролетаріату» чи «інтелектуальної еліти» — настільки ж розмиті й оманливі поняття, як «вільна ринкова економіка» чи «вільні народи». У ранніх соціалістів і комуністів, від Маркса до Леніна, жодних конкретних планів побудови соціалістичного чи комуністичного суспільства не було, і в цьому була вразливість соціалізму.
Нові соціальні форми, які стануть основою буття, не виникнуть на порожньому місці, без численних попередніх проектів, моделей, без проведення досліджень та експериментів, які допоможуть подолати прірву між тим, що необхідно, і тим, що можливо. Врешті, це приведе до широкомасштабного довгострокового планування, а також до розробки короткотермінових планів початкових заходів. Усе залежатиме від волі та гуманістичного духу залучених осіб; крім того, якщо людина бачить перспективу і розуміє, що конкретно можна зробити, аби крок за кроком наблизитися до неї, вона починає відчувати не страх, а натхнення та ентузіазм.
Якщо економічна і політична сфери життя мають бути підпорядковані завданню людського розвитку, то модель нового суспільства повинна будуватися відповідно до потреб невідчуженого та орієнтованого на буття індивіда. Це означає, що людські істоти позбудуться жахливої бідності, яка для переважної більшості наразі є головною проблемою, і не будуть присилувані індустріальним світом до того, аби перетворитися на Homo consumens, людину споживчу, внаслідок дії законів капіталістичного виробництва, що вимагають безперервного його зростання, а відповідно і зростання споживання. Аби люди стали вільними і покінчили з патологічним споживанням, за рахунок якого живиться промислове виробництво, слід радикально змінити економічну систему: покласти край нинішньому становищу, за якого існування здорової економіки можливе лише ціною нездоров'я людей. Наше завдання — створити здорову економіку для здорових людей.
Першим вирішальним кроком у цьому напрямку повинна стати переорієнтація виробництва на «здорове споживання».
Традиційна формула «виробництво заради споживання замість виробництва заради прибутку» недостатня, оскільки неясно, про яке саме споживання йдеться — здорове чи патологічне. Тут і виникає найважче практичне запитання: хто мусить визначати, які потреби є здоровими, а які — нездоровими? Принаймні цілком безперечно одне: в жодному випадку не можна примушувати громадян споживати те, що є найкращим з погляду держави, навіть якщо це справді найкраще. Якщо бюрократичний контроль буде силоміць стримувати споживання, то це лише посилить споживацький голод громадян. Здорове споживання може впроваджуватись тільки тоді, коли щораз більша кількість людей захоче змінити споживацькі звички і свій стиль життя. Це можливо лише за умови, що людям буде запропоновано інший тип споживання, привабливіший за той, до якого вони звикли. Звісно, це не може відбутися раптом чи бути впроваджено наказом; потрібен повільний освітній процес, і важливу роль тут має відіграти уряд.
Встановлення норм здорового споживання замість споживання патологічного чи індиферентного має бути функцією держави. Гарним прикладом такої державної структури може бути Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів у США (ФДА). На основі експертних висновків учених з різних галузей, а також за результатами тривалих експериментів це управління визначає, які продукти та лікарські препарати шкідливі для здоров'я. Цінність інших предметів споживання і послуг могла б визначати рада, до складу якої увійшли б психологи, антропологи, соціологи, філософи, теологи і представники різних соціальних груп та груп споживачів.
Але висновок про те, що корисно, а що шкідливо для людей, вимагає значно глибшого дослідження, аніж вирішення питань, що є в компетенції Управління з контролю за якістю харчових продуктів і медикаментів. У рамках нової науки про Людину має бути проведено фундаментальні дослідження природи людських потреб, вивчення яких наразі ледь започатковано. Варто визначити, що є справді потребою нашого організму, а що — наслідком культурного розвитку; які потреби є виявом розвитку індивіда, а які є штучними, тобто нав'язаними виробництвом; які потреби «активізують» людину, а які роблять її пасивною; які потреби викликано патологічною, а які — здоровою психікою.
На відміну від рішень, які приймає ФДА, рішення нової гуманістичної ради експертів не будуть втілюватися в життя силоміць, а правитимуть лише орієнтирами і пропонуватимуться громадянам для широкого обговорення. Уже зараз багато хто усвідомив важливість питання здорового і нездорового харчування; результати досліджень допоможуть суспільству глибше розібратися і з іншими здоровими чи патологічними потребами. Слід зазначити, що споживання породжує пасивність, що спрага швидкої зміни вражень і новизни, яку вдовольняє лише споживацтво, відбиває нашу внутрішню стурбованість, бажання втекти від самого себе; треба усвідомити, що гонитва за новими речами — це лиш засіб самозахисту, страх опинитися наодинці із самим собою або з іншою людиною.
Уряд може значно полегшити процес освіти, якщо субсидуватиме виробництво бажаних товарів і послуг, доки воно не стане прибутковим. Ці дії уряду має супроводжувати широка просвітницька кампанія на користь здорового споживання. Цілком можливо, що погоджені дії, спрямовані на стимулювання здорових потребзмінять характер споживання. Якщо водночас відмовитися від застосовуваних у сучасній рекламі методів «промивання мозку», а це важлива умова, то цілком прогнозовано, що ці зусилля виявляться не менш ефективними, ніж індустріальна пропаганда.
Програма вибіркового споживання (і виробництва) за принципом «що сприяє благополуччю?» наражається на стандартне заперечення: в умовах економіки вільного ринку споживачі отримують саме те, що вони хочуть, і відповідно у «вибірковому» виробництві нема необхідності. Цей аргумент ґрунтується на припущенні, ніби споживачі бажають того, що є для них добрим; а взагалі це абсолютно неправильно (у випадку наркотиків чи навіть цигарок ніхто й не намагався б скористатися таким аргументом). Це твердження жодним чином не враховує того важливого факту, що бажання споживачів формуються виробниками. Незважаючи на існування конкуренції між брендами, завданням будь-якої реклами є стимулювання жадоби споживання. Всі фірми через рекламу допомагають одна одній; у покупця ж лишається тільки сумнівний привілей вибору між кількома конкуруючими марками. Прихильники думки про всемогутність бажань споживачів часто наводять стандартний приклад: крах компанії «Edsel», яка належала Форду. Але крах цієї компанії не суперечить тому факту, що рекламна облога, яка посприяла цьому, була рекламою купівлі автомобілів; це приносило прибутки всім компаніям, за винятком невдахи «Edsel». Більше того, промисловість впливає на смаки населення також і тим, що не випускає товари, які були б кориснішими для споживача, але є менш прибутковими для їхніх виробників.
Здорове споживання можливе лише за умови, якщо ми зможемо якнайрішучіше приборкати право акціонерів і менеджерів великих підприємств визначати характер своєї продукції виключно на підставі прибутковості та завдань розширення виробництва.
У західних демократичних державах подібні