Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Я не хочу сказати, що всі бюрократи — ейхмани. Поперше, чимало людей, посідаючи бюрократичні посади, не є бюрократами за своєю вдачею. По-друге, в багатьох випадках бюрократизм не поглинає людини повністю і не вбиває в ній усе людське. Проте серед бюрократів чимало ейхманів, з тією лише різницею, що їм не доводиться знишувати тисячі людей. Однак, якщо бюрократ у лікарні відмовляється прийняти хворого у критичному стані, бо його мав направити до лікарні терапевт, — цей посадовець діє, немов Ейхман. Так само вчиняють подеколи і працівники соціальної сфери, які можуть приректи людину на голод, але не порушать певні правила свого бюрократичного кодексу. Таке бюрократичне ставлення до людини властиве, на жаль, не лише чиновникам, а й деяким лікарям, медсестрам, учителям, професорам, а також багатьом чоловікам стосовно їхніх дружин та батькам стосовно дітей.
Тільки-но жива людина стає зведеною до номера у якомусь списку, справжні бюрократи можуть вчинити з нею якнайжорстокіше, і не тому, що жорстокість відповідає важливості їхніх дій, а тому, що вони не мають жодних людських почуттів щодо своїх підопічних. Не настільки огидні, як садисти, бюрократи навіть більш небезпечні, бо не почувають конфлікту між сумлінням та обов'язком: вони сумлінно виконують свої обов'язки; але для них не існує людини як об'єкта співчуття і милосердя.
На старих підприємствах або у великих установах на зразок відділів соціального забезпечення, лікарень чи в'язниць досі ще можна зустріти старомодного, недружнього бюрократа. У таких установах навіть звичайний службовець має значну владу над бідняками й іншими беззахисними людьми. Бюрократів, що працюють у сучасному виробництві, не звинуватиш у непривітності; у них, здається, менше садистських нахилів, хоча вони й можуть отримувати певне задоволення від влади над людьми. Але тут знову виявляємо бюрократичну схильність до речей, у цьому випадку до системи: вони вірять у неї. Корпорація — це їхній дім, її правила священні, адже вони «раціональні».
Але співіснувати із системою демократії співучасті не здатні жодні бюрократи — ні старого, ні нового ґатунку, оскільки бюрократичний дух несумісний з духом активної участі індивіда у громадському житті. Нова соціальна наука мусить розробити плани впровадження нових форм небюрократичного широкомасштабного управління на засадах відповідності (що співзвучно з відповідальністю) людям чи ситуаціям, а не правилам. Якщо розраховувати на здатність адміністратора до спонтанного реагування і не робити фетишу з економії, небюрократичне управління стане можливим.
Для успішного створення суспільства, заснованого на принципах буття, звичайно, слід врахувати і багато інших чинників. Вносячи нижчеподані пропозиції, я зовсім не претендую на оригінальність; навпаки, мене надихає те, що більша частина цих пропозицій в тій чи тій формі вже була висловлена іншими авторами-гуманістами[29].
• Слід заборонити всі методи «промивання мізків», що використовуються у промисловій та політичній рекламі.
Методи «промивання мізків» небезпечні не лише тому, що вони спонукають нас купувати речі, які нам зовсім не потрібні і навіть не бажані, а ще й тому, що вони змушують нас обирати тих політичних діячів, яких ми ніколи б не обрали, якби повністю контролювали себе. Та ми далеко не повністю контролюємо себе, оскільки пропаганда використовує методи гіпнотичного впливу на людей. І щоб боротися з цією дедалі зростаючою небезпекою, ми повинні заборонити застосування всіх форм гіпнотичного впливу як у сфері споживання, так і у сфері політики.
Застосовувані в рекламі і політичній пропаганді гіпнотичні методи є серйозною загрозою психічному здоров'ю, особливо — ясному й критичному мисленню та емоційній незалежності. У мене нема жодного сумніву в тому, що ретельні дослідження покажуть: вживання наркотиків набагато менше шкодить здоров'ю, ніж різні способи «промивання мізків» — од підпорогових навіювань до таких напівгіпнотичних прийомів, як постійне повторювання або відвертання від раціонального мислення під дією закликів до сексуальної насолоди («Я Лінда, кохай мене!»). Бомбардування винятково сугестивними методами, яке реклама послідовно здійснює на комерційному телебаченні, одурманює глядача. Цей наступ на розум і відчуття реальності переслідує людину скрізь, ані на мить не полишаючи у спокої: під час багатогодинного сидіння біля телевізора, за кермом авто, в ході передвиборчої кампанії тощо. Специфічний ефект цих сугестивних методів полягає у створенні атмосфери напівсну, в якій людина водночас і вірить, і не вірить, і загалом втрачає відчуття реальності.
Припинення отруєння населення засобами масового навіювання справить на споживачів майже такий вплив, як впливає на наркоманів утримання від вживання наркотиків.
• Необхідно знищити прірву між багатими і бідними народами.
Можна не сумніватися в тому, що наявність і подальше поглиблення цієї прірви призведе до катастрофи. Бідні країни вже перестали сприймати їхню економічну експлуатацію індустріальним світом як Божий дар. І хоча Радянський Союз експлуатує свої сателітні держави тим самим колоніальним способом, водночас він підтримує протест колоніальних народів і використовує його як політичну зброю проти Заходу. Підвищення цін на нафту було початком — і символом — спроби народів колоніальних країн покінчити з системою, яка змушує їх продавати сировину за низькими цінами, а промислові товари купувати за високими. Так само війна у В'єтнамі була символічним початком кінця політичного та військового панування Заходу над колоніальними народами.
Що може статися, якщо не буде вжито рішучих заходів для знищення цієї прірви? Чи то якісь епідемії поширяться і проникнуть у суспільство білих, чи голод підштовхне населення бідних країн до такого відчаю, що вони, можливо, за допомогою деяких людей з індустріального світу, які їм співчувають, вдадуться до насильства і навіть застосування ядерної чи біологічної зброї, що викличе хаос у таборі білих.
Цю катастрофу можна відвернути, якщо вдасться поставити під контроль голод, убозтво і хвороби, а для цього життєво необхідна допомога високорозвинених країн. При наданні такої допомоги багаті країни не повинні керуватися бажанням отримувати прибутки чи якісь політичні переваги; не слід також поширювати економічні і політичні принципи капіталізму на країни Азії й Африки. Безперечно, визначати найефективніші шляхи надання допомоги бідним країнам (зокрема, щодо термінів такої допомоги) мають спеціалісти в галузі економіки.
Але виконати це завдання зможуть лише ті, кого можна назвати «справжніми спеціалістами», тобто особи, що мають не лише блискучий інтелект, а й чуйне людське серце, яке спонукає їх перейматися пошуками оптимального рішення. Аби зібрати цих спеціалістів, отримати від них рекомендації і додержуватися їх, необхідно, щоб помітно послабла орієнтація на володіння і виникло відчуття солідарності й турботи (а не жалощів). Справжня турбота передбачає, що вона поширюється не лише на наших сучасників, а й на наступні генерації. Справді, ніщо так не свідчить про наш егоїзм, як те, що ми й далі марнуємо природні ресурси, отруюємо