Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Еріх ФРОММ

МАТИ ЧИ БУТИ?

Діяти це бути.

Лао Цзи

Люди повинні брати близь­ко до серця не стільки те, що вони мають робити, скільки власну сутність.

Мейстер Екхарт

Чим нікчемніше твоє бут­тя і чим менше ти проявляєш власне життя, тим більша твоя власність, тим більш відчужене твоє особисте життя.

Карл Маркс

ПЕРЕДМОВА

У цій книзі я звертаюсь до двох основних тем, які розглядав і в попередніх роботах. На початку книга міс­тить результати моїх подальших досліджень у царині радикально-гуманістичного психоаналізу, при цьому я концентруюсь на розгляді егоїзму та альтруїзму як двох ба­зових орієнтацій характеру. Кінцева, третя частина книги розвиває тему, заявлену мною в «Здоровому суспільстві» і в «Революції надії»: криза сучасного суспільства та шляхи її подолання. Повторення раніше висловлених мною ду­мок були неминучі, але я сподіваюся, що новий погляд, під кутом якого написано цю працю, а також подальший розвиток концепції справдять надії навіть тих читачів, які нже ознайомилися з моїми попередніми роботами.

Взагалі-то назва цієї книги дуже подібна до назв двох книг, що вийшли раніше, — «Бути і мати» Габріеля Марселя [73] і «Володіння і буття» Балтазара Штееліна [104]. Усі три праці написано в дусі гуманізму, однак вони підходять до розгляду теми цілковито різними способами: Габріель Мар­сель, приміром, пише з теологічного і філософського погля­дів; тоді як праця Штееліна — конструктивне обговорення матеріалізму в сучасній науці і внесок в аналіз дійсності (Wirklichkeitsanalyse). Ця ж книга має справу з емпірич­ним психологічним і соціальним аналізом двох способів іс­нування. Тим читачам, які по-справжньому зацікавлять­ся цією темою, я рекомендую книги, написані Марселем і Штееліном. (Я не знав про публікацію роботи Марселя ан­глійською і тому прочитав її в дуже гарному англійському перекладі, що був виконаний для мого приватного корис­тування Беверлі Х'юз. Але в списку вказав ту, що видана.)

Аби зробити це видання цікавішим, посилання були зведені до мінімуму — як кількісно, так і за обсягом. Якщо деякі посилання вказано в дужках, точні вказівки знайде­те в бібліографії. Звертаю увагу ще на одну стильову осо­бливість (видання англійською. — Ред.) — використання слів man (чоловік) та «він». Сподіваюся, що я уникнув мови, орієнтованої на чоловіків. Я вдячний Маріон Одомірок за те, що вона переконала мене, наскільки є важливим засто­сування саме такого мовного стилю. Щоправда, по одній позиції ми не дійшли згоди — стосовно сексизму в мові, конкретніше — щодо слова man як терміна, що означає Homo Sapiens. Використання поняття «чоловік» у цьому контексті без розрізнення статі має довгу традицію в гума­ністичному мисленні, і я не вірю, що ми здатні обійтися без слова, яке чітко означає специфіку людини. До речі, тако­го ускладнення немає в німецькій; там використовується слово mensch, яке означає «людина» — без виокремлення статі. Та навіть в англійській слово man використовується точно тим же чином, і, як на мене, було б доцільно поно­вити в англійській значення безстатевого слова man, за­мість того аби вишукувати для заміни всілякі неоковирні слова. В цій книзі я пишу Man з великої літери, аби вказа­ти на використання його як безстатевого терміна.

Лишається тепер приємний обов'язок: висловити мою глибоку вдячність кільком особам, які зробили свій внесок у поліпшення змісту і стилю цієї книги. Спершу я хочу по­дякувати Райнеру Функу, який дуже допоміг в уточненні термінології. У численних дискусіях з ним мені стали зро­зумілі складні поняття християнської теології; він також спрямував мій інтерес до теологічної літератури; він про­читав мій рукопис кілька разів і дав чудові поради, які стали в пригоді, так само, як і його конструктивна крити­ка. Завдяки йому вдалося збагатити рукопис і усунути де­які помилки. Я дуже вдячний Маріон Одомірок, її чутливе редаїування дуже вдосконалило цю книгу. Мою вдячність шлю також Джоан Х'юз, яка свідомо й терпляче друкува­ла й передруковувала численні версії цього рукопису, дала чимало чудових порад стосовно стилю і влучнішого вико­ристання мови. І, нарешті, я схиляюся у вдячності перед Анні Фромм, яка читала рукопис у кількох версіях, завжди при цьому відгукуючись вартими уваги порадами, виказу­ючи тонке мовне чуття.

Е. Ф., Нью-Йорк, червень 1976 р.

ВСТУП: ВЕЛИКІ СПОДІВАННЯ, ЇХНІЙ КРАХ І НОВІ АЛЬТЕРНАТИВИ

КІНЕЦЬ ОДНІЄЇ ІЛЮЗІЇ

Від самого початку індустріальної епохи надію й віру поколінь живили Великі Сподівання необмеженого прогре­су — сподівання перемоги над природою, матеріального достатку і безперешкодної особистої свободи — тобто все­осяжного щастя для переважної більшості. Можна з пев­ністю стверджувати, що наша цивілізація почалася, коли людство заходилося активно контролювати природу. Що­правда, той контроль лишався обмеженим аж до настання індустріальної епохи. З прогресом індустріалізації — від за­міни енергії тварин та людей механічною, а потім ядерною енергією і до заміни людського мозку комп'ютером — ми відчували, що були на шляху необмеженого виробництва, тобто необмеженого споживання, що техніка зробила нас всемогутніми, а наука — всезнаючими. Ми наближалися до того, аби стати богами, верховними істотами, які здатні створити інший світ, використовуючи при цьому світ при­роди лиш як сировину для нового творення.

Чоловіки і чимдалі частіше жінки отримували досвід нового відчуття свободи, вони ставали володарями їхніх власних життів: кайдани феодалізму було розбито, і віль­ні від пут люди могли робити що заманеться. Принаймні всі так відчували, навіть коли це насправді було так лише для вищих і середніх класів, втім, їхні досягнення могли навернути й інших у віру в те, що згодом нова свобода пошириться на всіх членів суспільства, якщо індустріалі­зація зберігатиме свій шалений темп. Соціалізм і комунізм швидко видозмінилися і замість тих рухів, наміром яких була побудова нового суспільства та формування нової лю­дини, трансформувалися в політичні течії, ідеал яких — буржуазний спосіб життя для всіх, така собі універсальна буржуазність. Досягнення багатства і комфорту для всіх мало привести до безмежного щастя для всіх. Триєдність необмеженого виробництва, абсолютної свободи і необме­женого щастя створювала ядро нової релігії — Прогресу, і новий Земний Град Прогресу мав замінити Град Божий. Що й казати про енергію, життєздатність і надію, які ця нова релігія забезпечила своїм прихильникам.

Треба уявити грандіозність Великих Сподівань, вра­жаючі матеріальні та інтелектуальні досягнення індустрі­ального періоду, щоб зрозуміти, наскільки травматичним для людини стало усвідомлення краху цих сподівань. Ін­дустріальний період не виконав отієї Великої Обіцянки, і чимдалі більша кількість людей починає усвідомлювати, що:

— необмежене задоволення всіх бажань не спрацьо­вує, не дає добробуту, не є дорогою до щастя і навіть до максимального