Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
— Намагання приборкати свою жадобу і ненависть, вивільнитися, наскільки можливо, з полону ілюзій.
— Життя без ідолопоклонства й без ілюзій, оскільки буде досягнуто такого стану, коли ілюзії перестануть бути потрібними.
— Розвиток здатності любити, а разом з тим і спроможності критично й реалістично мислити.
— Звільнення від нарцисизму й усвідомлення трагічних обмежень, внутрішньо властивих людському існуванню.
— Всебічний розвиток людини та її оточення як найвища мета життя.
— Розуміння необхідності дисципліни й реалістичності для досягнення означеної мети.
— Розуміння того, що жоден розвиток не може відбуватися поза структурою, а також усвідомлення різниці між структурою як атрибутом життя і «порядком» як атрибутом нежиттєвості, смерті.
— Розвиток уяви, але не в сенсі втечі від нестерпних умов життя, а як засобу покласти край цим умовам і розпізнавати реальні можливості.
— Відмова ошукувати інших і прагнення не бути ошуканим самому; можна зажити слави простодушного, але не наївного.
— Дедалі глибше і всебічне самопізнання.
— Відчуття свого єднання із життям і відповідно відмова від підкорення та експлуатації природи, від її виснаження і руйнування, намагання зрозуміти природу й жити з нею в гармонії.
— Свобода, але не як свавілля, а як можливість бути самим собою: не вузлом зажерливих пристрастей, а тонко збалансованою структурою, яка будь-якої миті може зіткнутися з альтернативою: розвиток чи руйнування, життя або смерть.
— Розуміння того, що зло й руйнування — невідворотні наслідки неправильного розвитку.
— Розуміння того, що лиш небагатьом поталанить досягти досконалості з усіх цих пунктів, і водночас відсутність амбіційного прагнення «досягти мети», бо відомо, що такі амбіції — всього лиш інший прояв зажерливості й орієнтації на володіння.
— Щастя всеосяжної любові до життя, незалежно від того, що нам судилося, бо життя як таке дає людині настільки велике задоволення, що не варто піклуватися про те, чого вона могла б а чи не могла б досягти.
Поза компетенцією цієї книги — давати рекомендації щодо того, що саме мають робити люди, які живуть у сучасному кібернетичному, бюрократичному, індустріальному суспільстві — в «капіталістичній» або «соціалістичній» його формі, — щоб установку на володіння бодай частково замінити установкою на буття. Для цього знадобилася б інша книга, яку можна було б назвати «Мистецтво бути». Але останніми роками опубліковано чимало книг про шляхи досягнення щастя, серед яких є корисні, а є й шкідливі, що лише ошукують читача, експлуатуючи новий ринок, який виник у зв'язку з намаганням людей уникнути катастрофи. У бібліографії наводиться перелік деяких важливих книг, що можуть бути корисними для кожного, хто виявляє серйозний інтерес до проблеми досягнення щастя.
IX. РИСИ НОВОГО СУСПІЛЬСТВА
Нова наука про людину
Аби створити нове суспільство, передусім треба усвідомити, що на цьому шляху можуть трапитися нездоланні труднощі. Вочевидь, саме усвідомлення цих труднощів було однією з головних причин, чому спроб змінити cycпільний лад було так мало. «Навіщо виборювати неможливе? — міркує багато людей. — Спробуємо поводитись так, ніби курс, який вказано на наших мапах і за яким ми рухаємося, приведе нас до безпеки і щастя». Дехто впадає у розпач, але приховує свою зневіру під маскою оптимізму, хоч як це не безглуздо. Але дехто ще не втратив надію; та, щоб наблизитися до мети, такі люди мають бути тверезими реалістами, які відмовились від усіх ілюзій і сповна усвідомили можливі труднощі. Саме тверезою свідомістю й відрізняються свідомі утопісти від мрійників.
Згадаймо принаймні деякі з проблем, які можуть спіткати будівничих нового суспільства і мають бути ними розв'язані:
— Визначитись, як проводити подальшу індустріалізацію, уникаючи тотальної централізації, щоб не деградувати до фашизму старого типу або, що ймовірніше, до осучасненого технократичного «фашизму з усміхненим обличчям».
— Поєднати, з одного боку, всеохопне планування, а з другого — високий рівень децентралізації, відмовившись від «економіки вільного ринку», яка вже переважно перетворилась на фікцію.
— Відмовитись від необмеженого зростання економіки на користь її вибіркового розвитку з метою відвернення економічної катастрофи.
— Створити такі умови праці і психологічний настрій, за яких основною мотивацією було б не матеріальне збагачення, а моральне задоволення.
— Забезпечити подальший розвиток науки і в той же час убезпечитись від можливого перетворення цього наукового прогресу на загрозу для існування людства через упровадження окремих розробок.
— Створити такі умови, за яких люди відчували б щастя й радість, замість того щоб задовольняти потреби в насолодах.
— Для задоволення основних потреб гарантувати індивідам повну безпеку та незалежність від бюрократичного апарату.
— Надати можливість для індивідуальної ініціативи в щоденному житті, а не у сфері бізнесу (де, втім, вона навряд чи є нині).
Усі перераховані проблеми видаються зараз абсолютно нездоланними, так само як нездоланними здавалися труднощі, що виникали у процесі розвитку техніки. Але розв'язання останніх виявилося цілком реальним, адже було створено нову науку, яка проголосила принцип спостереження і пізнання природи як умову панування над нею, про що йдеться, зокрема, в «Новому Органоні» Френсіса Бекона [9]. Ця нова наука XVII століття, яка досі вабить найблискучіші уми в індустріальних країнах, привела до втілення тих технічних утопій, про які мріяла людина.
Але сьогодні, через майже три з половиною століття, ми потребуємо зовсім іншої, нової науки. Нам потрібна гуманістична наука про Людину як основа прикладної науки і прикладного мистецтва соціальної реконструкції.
Реалізація технічних утопій, наприклад повітроплавання, відбулася завдяки новій науці про природу. Людська утопія месіанського часу — мрія про нове об'єднане людство, яке живе в братерстві й мирі, вільне від економічної детермінації, війн і класової боротьби, — може бути здійснена, якщо до реалізації людської утопії докладатиметься стільки ж енергії, інтелекту й ентузіазму, скільки до реалізації утопій технічних. Неможливо сконотруювати підводного човна за описами Жюля Берна; так само неможливо створити гуманістичне суспільство, читаючи книги пророків.
Не можна бути певним, що природничі науки поступляться своїм панівним становищем перед новою наукою — наукою про людське суспільство. Якщо це станеться, ми збережемо шанс на виживання, але це залежатиме від того, скількох добре освічених, дисциплінованих, небайдужих чоловіків і жінок привабить нове завдання, з яким мусить упоратися людський розум, адже цього разу метою є панування не над природою, а над технікою та ірраціональними соціальними силами й інститутами, які загрожують існуванню не лише західного суспільства, а й усього людства.
Я певен, що наше майбутнє залежить від того, чи зможуть найкращі уми людства, сповна усвідомивши наявну кризу, присвятити себе новій гуманістичній науці про людину. Без цих