Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Відомості, отримані Маккобі внаслідок проведення з кожним членом групи від трьох до двадцяти інтерв'ю, дають чітке уявлення про тип характеру[23].
Глибока наукова зацікавленість у розумінні, динамічне відчуття роботи, жвавість — 0%
Зосереджений, енергійний, вправний, але бракує глибокого наукового інтересу до природи речей — 22%
Цікавиться роботою тією мірою, якою це потрібно для самої роботи, інтерес несталий — 58%
Помірно продуктивний, не зосереджений, виявляє до роботи переважно інструментальний інтерес заради заробітку і економічної стабільності — 18%
Пасивний, непродуктивний, неуважний — 2%
Відкидає роботу, відкидає навколишній світ — 0%
100%
Особливо тут вражають два факти: 1) відсутність глибокої зацікавленості у розумінні; 2) несталий інтерес до роботи у переважної більшості або помірний інтерес до неї, зумовлений тим, що вона є засобом забезпечення надійного економічного становища.
Повною протилежністю цьому є те, що Маккобі називає «шкалою любові»:
Здатний любити, позитивний, творчий — 0%
Відповідальний, щирий, палкий, але любить поверхово — 5%
Виявляє помірний інтерес до іншої людини, здатний любити глибше — 40%
Має традиційні інтереси, добропорядний, орієнтований на рольову поведінку — 41 %
Пасивний, нездатний любити, байдужий — 13%
Заперечує життя, черствий — 1%
100%
Серед опитаних людей не знайшлося жодного, кого можна було б охарактеризувати як «особистість, що спроможна глибоко любити», хоча 5% становлять «щирі й палкі». Решті властиві помірні або традиційні інтереси, неспроможність любити або відкрите заперечення життя — справді, приголомшлива картина емоційної недорозвиненості і тріумфу раціональності.
Наведеній загальній структурі характеру відповідає «кібернетична релігія» ринкового характеру. За фасадом агностицизму чи християнства криється відверто язичницька релігія, хоча люди й не усвідомлюють її як таку. Цю релігію дуже складно описати, бо такий опис можливий лише на основі того, що люди роблять (і не роблять), а не на основі їхніх роздумів про релігію чи догми якоїсь релігійної організації. На перший погляд найприголомшливішим є те, що людина перетворила себе на бога, здобувши технічну можливість створити «інший світ» замість того світу, який, за твердженням традиційної релігії, вперше було створено Богом. Сформулюю цю думку інакше: ми перетворили машину на бога і, обслуговуючи її, стали подібними до такого бога. Якому б формулюванню ми не віддали перевагу, важливо те, що людські істоти, перебуваючи у стані цілковитого, найбільшого безсилля, уявляють, ніби завдяки науці і техніці стали всемогутніми.
Цей аспект кібернетичної релігії відсилає до найбільш обнадійливого періоду розвитку. Але така релігія стає дедалі згубнішою в міру того, як ми опиняємось в ізоляції, без можливості емоційно реагувати на світ, і водночас бачимо, з якою невідворотністю наближається світова катастрофа. Ми перестаємо бути господарями техніки і натомість стаємо її рабами, а техніка — колись важливий компонент творення — повертається до нас іншим боком, обличчям богині руйнування (на кшталт індійської богині Калі), якій і чоловіки, і жінки жадають принести в жертву самих себе і своїх дітей. Вчепившись у надію на краще майбутнє і утримуючи у свідомості лише його образ, кібернетичне людство заплющує очі на той факт, що саме воно складається переважно із шанувальників богині руйнування.
Можна навести тисячі доказів цієї тези, але найпереконливішими є два таких. По-перше, великі (а також деякі менші) держави далі розробляють ядерну зброю зі щораз більшою руйнівною силою і виявляють неспроможність прийти до єдино правильного рішення: знищити всі ядерні озброєння і заводи, де виготовляють для них матеріали. По-друге, нічого, по суті, не робиться для подолання загрози екологічної катастрофи. Інакше кажучи, нічого не робиться для того, аби зберегти людський рід.
Гуманістичний протест
Дегуманізація соціального характеру і розквіт індустріальної та кібернетичної релігії викликали рух протесту, внаслідок якого виник новий тип гуманізму, коріння якого — у християнстві і філософському гуманізмі пізнього Середньовіччя та доби Просвітництва. Цей протест знайшов вияв як у теїстичній християнській, так і в пантеїстичних та нетеїстичних філософських теоріях. Джерела цього протесту, з одного боку, пов'язані з романтиками, що дотримувались консервативних політичних поглядів, з другого — з марксистами та іншими соціалістами (і деякими анархістами). І праві, й ліві були одностайними у критиці індустріальної системи та тієї шкоди, якої вона завдає людям. Такі католицькі мислителі, як Франц фон Баадер, чи консервативні політичні лідери на кшталт Бенджаміна Дізраелі часом викладали сутність проблеми тим самим способом, що й Карл Маркс.
Кожна зі сторін по-своєму уявляла шлях порятунку людей від небезпеки перетворення їх на речі. Праві — романтики — вважали, що єдино можливий вихід полягає в тому, щоб зупинити нестримний «прогрес» індустріальної системи і повернутися до колишніх, хоча й дещо модифікованих форм соціального порядку.
Протест лівих, який можна було б назвати радикальним гуманізмом, виявлявся як у теїстичній, так і в нетеїстичній формах. Соціалісти вважали, що економічний розвиток зупинити неможливо, як неможливо повернутися до колишніх форм соціального устрою, і що єдиний шлях порятунку — це рух уперед і створення нового суспільства, яке б звільнило людей од відчуження, підпорядкування машині і майбутньої дегуманізації. Соціалізм являв собою синтез середньовічної релігійної традиції, постренесансного духу наукового мислення і політичної дії. На зразок буддизму, він був «релігійним» рухом мас, бо його метою було вивільнення людей від егоїзму і жадоби, хоча за формою він лишався світським і атеїстичним.
Вважаю конче потрібним бодай короткий коментар, який би прояснив моє ставлення до вчення Маркса, оскільки радянські комуністи і західні соціал-реформісти викривили його, перетворивши соціалізм на справжнісінький матеріалізм, мета якого — досягнення добробуту для кожного. Свого часу Герман Коген, Ернст Блох та інші вчені зазначали, що соціалізм являє собою нерелігійне вираження пророчого месіанства. Можливо, в найкращий спосіб це можна продемонструвати, процитувавши Кодекс Маймоніда [72], в якому подано таку характеристику месіанського часу: «Мудреці й пророки пристрасно очікували приходу Месії не для того, щоб народ Ізраїлю зацарював над усім світом, і не для того, щоб підкорити собі чужовірців та вивищитися над іншими народами, і не для того, щоб він міг їсти, пити, весело проводити час. Вони сподівалися на те, що Ізраїль буде вільним, і що народ його зможе присвятити себе вивченню Книги та закладеної у ній мудрості, і не буде жодного, хто порушить закон, ні гонителя його, і кожен буде гідний жити у світі грядущім. І не стане тоді ні голоду, ні війни, ні заздрощів, ані