Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм

Мета ринкового характеру — якнайповніша адаптація, аби бути потрібним і зберегти попит на себе за будь-яких об­ставин, що складаються на ринку особистостей. Люди з рин­ковим характером не мають навіть власного «Я» (на відміну, скажімо, від людей XIX століття), на яке можна було б сперти­ся і яке б їм належало. Їхнє «Я» постійно змінюється відповід­но до принципу «я такий, який я вам потрібен».

Люди з ринковим характером не мають іншої мети, окрім постійного руху і виконання всіх справ з максималь­ною ефективністю; якщо запитати їх, чому вони мають рухатися з такою швидкістю, чому вони мають прагнути до найбільшої ефективності, то справжньої відповіді на ці запитання вони дати не зможуть, а натомість запро­понують лише «раціоналістичні» відмовки типу «щоб було більше робочих місць» або «з метою постійного розширен­ня компанії». Вони не замислюються (принаймні свідомо) над філософськими чи релігійними питаннями на зразок «для чого живе людина?», «чому людина дотримується того або іншого напрямку?». Кожен з них має гіпертрофоване, постійно мінливе «Я», але кожному ж бракує «самості», стрижня, почуття ідентичності. «Криза ідентичності» в сучасному суспільстві справді є кризою, і вона спричине­на тим фактом, що кожен його член став уніфікованим інструментом, чиє почуття ідентичності зумовлене лиш участю в діяльності корпорації чи іншої велетенської бю­рократичної організації, оскільки ідентичність примітив­них осіб базується на членстві в якомусь клані.

Люди з ринковим характером не вміють ні любити, ні ненавидіти. Ці «старомодні» емоції не вписуються у струк­туру характеру, що функціонує майже повністю на раціо­нальному рівні і уникає будь-яких почуттів, як позитивних, так і негативних, які можуть завадити досягненню основної мети ринкового характеру — продажу та обміну, а точні­ше — функціонуванню відповідно до логіки «мегамашини», частиною якої вони є. Їх не хвилюють жодні питання, крім одного: наскільки добре вони функціонують; а про це мож­на робити висновок, виходячи зі швидкості їхнього просу­вання бюрократичною драбиною.

Оскільки люди з ринковим характером не відчува­ють глибокої прихильності ні до себе, ні до інших, їм усе байдуже, але не тому, що вони такі егоїсти, а тому, що їхнє ставлення до себе й до інших надто хистке. Можливо, саме цим пояснюється, чому їх не турбує небезпека економічної і ядерної катастроф, навіть попри те, що вони ознайом­лені з інформацією, яка свідчить про цю загрозу. Мабуть, той факт, що цих людей не лякає загроза власному жит­тю, можна було б пояснити надзвичайною сміливістю й альтруїзмом; проте з таким поясненням неможливо пого­дитися, бо ці люди не виявляють також стурбованості за своїх дітей та онуків. Отака відсутність занепокоєності на всіх рівнях — наслідок втрати емоційних зв'язків навіть з «найближчими». А причина в тому, що в людей з ринковим характером немає «найближчих», вони самі собі не близькі.

Чому сучасні люди так люблять купувати і спожива­ти, але байдужі до того, що придбали? Вичерпна відповідь на це запитання полягає в самому феномені ринкового ха­рактеру: відсутність прихильностей у людей з таким харак­тером робить їх байдужими й до речей. Мабуть, єдине, що для них важливо, — це престиж або комфорт, який дають ці речі, але не самі речі як такі. Їх просто споживають, так само як друзів і коханців, тому що глибока звичка не фор­мується і в цих випадках також.

Позаяк мета людини ринкового характеру — «на­лежне функціонування» за певних обставин, це зумовлює її переважно раціональну реакцію на довколишній світ. Винятковим багатством Homo sapiens є розум у значенні розуміння, а от маніпулятивний інтелект як інструмент до­сягнення практичних цілей властивий і тваринам, і люди­ні. Маніпулятивний інтелект, позбавлений розуму, небез­печний, бо він змушує людей діяти в такий спосіб, який з позиції розуму може виявитися згубним. Чим видатнішим є неконтрольований маніпулятивний інтелект, тим він не­безпечніший.

Трагедію людини, зайнятої тільки наукою, інакше кажучи, трагедію відчуженого інтелекту, а також її на­слідки добре ,показав Чарльз Дарвін. В автобіографії він пише, що до тридцятирічного віку знаходив велику втіху в музиці, поезії, живописі, та потім втратив будь-який смак до них на багато років: «Здається, мій розум став якоюсь машиною, що перемелює великі зібрання фактів у загаль­ні закони... Втрата цих смаків рівносильна втраті щастя і може шкідливо позначитись на розумових здібностях, а ще ймовірніше — на моральних засадах, бо вона послаблює емоційний бік нашої природи» (цитовано за Шумахером [96]. — Е. Ф.).

Описаний Дарвіном процес розвивався відтоді дуже швидко, і між розумом та серцем виник майже повний розрив. Але варто звернути особливу увагу на той факт, що такого виродження розуму не сталося у більшості про­відних учених, які працювали у галузі точних і найбільш революційних наук (наприклад, у теоретичній фізиці). Я маю на увазі таких науковців, як А. Ейнштейн, Н. Бор, А. Сілард, В. Гейзенберг, Е. Шрьодінгер, — усіх їх глибо­ко цікавили філософські та моральні проблеми.

Атрофія емоційного життя нерозривно пов'язана з переважанням раціонального, маніпулятивного мислен­ня. Оскільки емоції не культивуються, вважаються за­йвими і розглядаються радше як перешкода, вони лиша­ються недорозвиненими і не перевершують того рівня, який властивий емоційному розвитку дитини. Тому люди з ринковим характером надзвичайно наївні в усьому, що стосується емоційного боку життя. «Емоційні люди» при­ваблюють їх, однак їхня наївність заважає їм визначи­ти, коли емоційність є природною, а коли — фальшивою. Тому багато брехунів і шахраїв процвітають як духовні та релігійні лідери, тому політики, які зображують силь­ні емоції, дуже приваблюють людей з ринковим характе­ром, і тому останні не можуть відрізнити щиро релігійну людину від того, хто за порадами своїх піарників просто імітує релігійність.

Ясна річ, описати цей тип особистості можна не лише терміном «ринковий характер». Для цього можна було б використати термін Маркса — відчужений харак­тер; люди з такою вдачею відчужені від своєї праці, від самих себе, від інших людей і природи. У термінології психіатрії людину з ринковим характером можна було б назвати шизоїдною, однак такий термін може ввести в оману, бо шизоїдна особистість, живучи серед інших шизоїдних особистостей, успішно функціонує і не від­чуває неспокою, який властивий їй у більш «нормально­му» оточенні.

Під час остаточного редагування рукопису цієї кни­ги мені дали змоіу прочитати підготовлену до публікації працю Майкла Маккобі «Гравці: нові корпоративні ліде­ри» [71]. У цьому глибокому дослідженні Маккобі аналізує структуру характеру 250 керівників, менеджерів, інже­нерів двох успішних великих компаній у США. Більшість отриманих ним результатів