Мати чи бути? - Еріх Зелігманн Фромм
Радикальний гуманізм XIX і XX століть буде описано нижче, при обговоренні гуманістичного протесту проти язичництва індустріальної доби. Але для того, щоб мати основу для такого обговорення, ми маємо розглянути нове язичництво, що розвивалося водночас із гуманізмом і в цей момент історичного розвитку погрожує нам знищенням.
Першим кроком, що підготував ґрунт для розвитку «індустріальної релігії», була елімінація Лютером материнського елементу в церкві. Може, це видасться зайвим відступом, але я мушу порушити це питання, бо воно важливе для розуміння розвитку нової релігії й нового соціального характеру.
Суспільства організовуються відповідно до двох принципів: патріцентричного (або патріархального) і матріцентричного (або матріархального). І. Я. Бахофен [8] та А. Г. Морган [85] уперше показали, що при матріцентричному принципі центральною постаттю суспільства є любляча мати. Материнський принцип — це безумовна любов: мати любить своїх дітей лише тому, що вони її (а не чиїсь інші) діти, а не тому, що вони подобаються їй. Материнську любов неможливо заслужити гарною поведінкою, але не можна й втратити її, согрішивши. Материнська любов — це милосердя і співчуття (давньоєврейською rachamim, корінь цього слова — rechem, «материнська утроба»).
Батьківська любов, навпаки, зумовлюється такими чинниками, як гарна поведінка дитини, її успіхи. Батько дужче любить дитину, яка схожа на нього більше за інших, ту, кого він хоче зробити спадкоємцем своєї власності. Любов батька можна втратити, але її можна знов повернути покаянням і сумирністю. Батьківська любов — це справедливість.
Ці два принципи — чоловічий-батьківський та жіночий-материнський — не лише відповідають наявності засад чоловічого й жіночого у будь-якій людині, а й виявляють властиву кожній людині (чоловікові чи жінці) потребу в милосерді і справедливості. Либонь, найзаповітнішим бажанням людини є досягнення такого синтезу, в якому ці два полюси (материнство й батьківство, жіноче й чоловіче, милосердя і справедливість, почуття й розум, природа й інтелект) не лише втратили б взаємний антагонізм, а й доповнювали та увиразнювали б одне одне. У патріархальному суспільстві такого синтезу досягти сповна неможливо, однак у римсько-католицькій церкві якоюсь мірою він був. Богоматір, церква як любляча мати, Папа Римський і священики уособлюють материнську безумовну любов поряд з батьківськими елементами суворої патріархальної бюрократії, на чолі якої стояв той же Папа, але вже як носій влади.
Цим материнським елементам у релігійній системі відповідало ставлення до природи у процесі виробництва: праця селянина, так само як і ремісника, не була ворожою природі. Це була кооперація з природою — не насильство над нею, а її перетворення відповідно до її власних законів.
Суто патріархальна форма християнства, що спиралася на бюргерів і світських князів, була встановлена в Північній Європі Лютером. Мета нового соціального характеру полягала в тому, щоб заслужити любов і схвалення патріархальної влади, а єдиним засобом зробити це стала праця.
За фасадом християнства виникла нова таємна — «індустріальна» — релігія, вкорінена у структурі характеру сучасного суспільства, але релігією не визнана. «Індустріальна релігія» несумісна зі справжнім християнством. Вона принижує людей до рівня слуг економіки і машин, створених їхніми руками.
В основу «індустріальної релігії» покладено новий соціальний характер. Його зміст — це страх і підпорядкування могутній чоловічій владі, культивування почуття вини за непослух, розрив зв'язків людської солідарності через пріоритети корисливості і взаємний антагонізм. «Священними» в «індустріальній релігії» є праця, власність, прибуток, влада, хоча вона й посприяла розвитку індивідуалізму та свободи в рамках своїх основних принципів. З перетворенням християнства на суто патріархальну релігію стало можливим висловити «індустріальну релігію» в термінології християнства.
«Ринковий характер» і «кібернетична релігія»
Щоб зрозуміти характер і таємну релігію сучасного людського суспільства, потрібно чітко й виразно уявити собі ту зміну соціального характеру, яка відбулася за період від початку доби капіталізму до другої половини XX століття. Авторитарний, одержимий, накопичуваньний характер, розвиток якого почався в XVI столітті і який почав переважати у структурі характеру принаймні середніх класів суспільства протягом наступних століть, до кінця XIX включно, — неухильно почав поступатися місцем перед ринковим характером. (Зміни різних орієнтацій характеру я описав у книзі «Людина як вона є» [40].)
Я назвав цей феномен ринковим характером тому, що в такому випадку людина відчуває себе мов товар, а свою вартість — не як споживчу, а як мінову. Жива істота стає товаром на «ринку особистостей». І на товарному ринку, і на ринку особистостей діє однаковий принцип визначення ціни, лише на першому продаються товари, а на другому — особистості. В обох випадках ціна зумовлюється їхньою міновою вартістю, для якої споживча вартість є необхідною, але недостатньою умовою.
І хоч якими різними бувають співвідношення таких передумов успіху, як майстерність та людські здібності, з одного боку, й особистість — з другого, все ж вирішальну роль у досягненні успіху завжди відіграє «особистісний чинник». Успіх залежить переважно від того, наскільки люди уміють вигідно подати себе як «особистість», наскільки гарна їхня «упаковка», наскільки вони «життєрадісні», «здорові», «агресивні», «надійні», «честолюбні». Окрім усього цього, успіх залежить від походження, приналежності до того чи іншого клубу, знайомства з «потрібними людьми». Тип затребуваної особистості певною мірою залежить від специфіки галузі, в якій людина може знайти роботу. Біржовий маклер, продавець, секретар, залізничний службовець, професор коледжу чи менеджер готелю — кожен з них мусить запропонувати інакший тип особистості, та всі вони, попри відмінність кожного, мають відповідати одній умові: користуватися попитом.
Ставлення людини до самої себе зумовлюється розумійням нею того, що наявності умінь і відповідних здібностей може виявитись не досить для отримання певної роботи; для успіху потрібна ще й перемога в жорсткій конкуренції з іншими учасниками цього змагання. І якби людина, покладаючись на свої знання та вміння, була певна, що вона заробить на прожиття, то почуття власної гідності було б пропорційним її здібностям, тобто її споживчій вартості. Але оскільки успіх залежить переважно від