Перегляд позитивного мислення: на основі нової науки про мотивацію - Гебріел Еттінген

котрий назвав «наміри імплементації»[113], зчеплення експліцитних інтенцій із приводу способу реалізації бажання. Якщо ви розкладете процес, за допомогою якого люди реалізують свої бажання, то виявите дві фази: початкову фазу, коли ви розглядаєте варіанти й вирішуєте досягти певної мети, і другу фазу, коли плануєте братися до здійснення бажання. Десятиліття дослідів довели, що якщо ви сильно переймаєтесь якимось бажанням, то у вас збільшуються шанси його реалізації. Якщо торговий агент Джим хоче зміцнити свої стосунки з регіональним менеджером, а його колега Колін не дуже до цього поривається, то в Джима трохи кращі шанси це зробити. Експерименти свідчать, що наміри людини не набагато збільшують результативність[114]. Джим цілком міг би хотіти зміцнити стосунки зі своїм регіональним менеджером, але різні фактори — наприклад, складнощі зі стартапом або якісь інші обставини — можуть заважати йому зробити в цьому напрямі щось путяще.

Пітер зі своєю співробітницею Веронікою Брандштеттер установили, що тільки-но ми твердо вирішуємо досягти мети й заходжуємося планувати наші дії для цього, уже сам процес допомагає братися до роботи й долати перешкоди. В одному початковому дослідженні студентів університету учасникам поставили доволі важке завдання: написати звіт через два дні після свят-вечора про те, як вони провели свята[115]. Половині групи запропонували уточнити, де, коли та як вони збиралися писати звіт (тобто подати точний план), а іншій половині такого не пропонували. З учасників, які планували, де, коли та як вони діятимуть, 71 % надіслав звіт дослідникам. З учасників, які не укладали план, звіт дослідникам надіслало 32 %. Така проста дія, як планування, перетворилась на інструмент саморегулювання, що дуже допоміг учасникам просуватись до своєї мети.

Із плином часу Пітер провів нові дослідження й зрозумів, що планування способу досягнення мети (він назвав це «здійсненням намірів») ще дужче впливало на процес, якщо воно набувало логічного вигляду «якщо — то»: «Якщо виникне ситуація х, то я зроблю у відповідь у». Припустімо, Джим відчуває сильне хвилювання, коли його регіональний менеджер несподівано заходить до офісу, і через це Джимові важко почати розмову або поставити запитання. Наміри імплементації Джима можуть мати наступний вигляд: «Якщо почну нервувати в розмові з регіональним менеджером, то нагадаю собі, що в мене як торгового агента найкращі показники в нашому районі, й продажі в мене виросли з минулого року»; або: «Якщо почну нервувати в розмові з регіональним менеджером, то на хвилинку вибачусь, кілька разів глибоко вдихну для заспокоєння й повернуся до розмови».

Від початку 1990-х років Пітер з колегами провів десятки експериментів, вивчаючи вплив намірів імплементації в ситуаціях із різними цілями, як-от: користування громадським транспортом, споживання знежирених страв, виконання завдання на читання, здійснення новорічних обіцянок, самостійний огляд своїх яєчок для виявлення раку, відвідини занять з техніки безпеки. Статистичний аналіз майже ста таких дослідів показав, що наміри імплементації справляли вплив «від середнього до великого» на реальну поведінку, значно збільшуючи ймовірність досягнення мети. Наміри імплементації допомагали братися за завдання, «що мало вигляд пам’ятання про те, що треба діяти, використання доброї нагоди, подолання початкової нехоті». Воно також допомагало людям не відволікатися, відмовлятися від контрпродуктивної, але звичної поведінки, зберігати енергію для інших цілей, які з’являлися після досягнення попередньої мети[116].

Доведено, що наміри імплементації особливо допомагають людям, яким складно контролювати свої дії. У досліді з двадцятьма наркоманами, які страждали від абстиненції, Пітер із колегами запропонував одній групі написати коротке резюме до 17.00 того дня (шпитальний персонал заохочував наркоманів писати резюме, щоб вони могли працевлаштуватися після завершення лікування)[117]. Інша група теж висловила намір написати резюме, але їй не треба було уточнювати план — де й коли вони писатимуть. На 17.00 восьмеро з десятьох наркоманів, котрі спланували наміри імплементації, подали написані резюме. З десятьох наркоманів, які не вдавалися до планування, так ніхто нічого й не написав.

Як може така проста річ, як формулювання судження «якщо ситуація, то поведінка», ефективно заповнювати розрив між намірами й поведінкою, збільшуючи результативність дій людини? Схоже, що, подібно до ментального контрастування, наміри імплементації творять дива, працюючи на рівні автоматизму або несвідомого[118]. Власне, вибудовування процесу намірів імплементації ментально готує нас до дій, заздалегідь викликаючи в нашому мозку ситуацію появи перешкоди або нагоди. Джим, торговий агент, який хоче покращити стосунки зі своїм начальником, налаштовується на появу перешкоди (у цьому випадку — хвилювання) й одержує можливість швидко зреагувати. Він учасно помічає появу хвилювання й відразу реагує так, як собі запланував. Ситуативний сигнал про хвилювання дозволяє проконтролювати свою поведінку, причому це відбувається миттєво, майже рефлекторно. І не треба шукати нагоди, аби почати діяти, — навпаки, йому важко не діяти при появі хвилювання. Він не вирішує діяти: пусковий механізм дії спрацьовує автоматично. Таким чином намір імплементації доповнює свідомі зусилля, яких ми докладаємо для досягнення мети. Подібно до ментального контрастування, намір імплементації програмує наш автоматизм для оптимальної відповіді й кращого регулювання нашої поведінки.

Обговорюючи нашу роботу, ми з Пітером відчули, що ментальне контрастування й наміри імплементації можуть взаємодоповнюватись, творячи метакогнітивну стратегію. Ми побачили, що ментальне контрастування когнітивно готує вас до здійснення бажань, пов’язуючи у свідомості майбутнє з перешкодами. Наскільки ж вам було б зручніше, якби ви могли експліцитно під’єднувати свій розум до визначеного наперед реагування при появі певних перешкод? Крім того, ментальне контрастування дозволяє людям зосереджуватися на бажанні й перейматися ним, що є передумовою задіяння намірів імплементації[119]. Сумісне використання ментального контрастування й наміру імплементації (ми спочатку придумали для цього трохи неоковирне скорочення МКНІ) може спростити вибір і вдоволення бажання та зробити цей процес ефективнішим, максимізуючи роботу мозку без ваших свідомих зусиль. Як практична стратегія для повсякдення, МКНІ може дати вам змогу повністю віддатися своїм бажанням, регулюючи свою поведінку, щоб зробити ефективнішими ваші стосунки з оточенням.

Подумайте самі, наскільки важко давати раду намірам, щойно ви їх окреслили. Ви могли б вирішити на пару місяців відмовитися від солодощів, щоб схуднути, але ж у колеги день народження, і хтось під час зустрічі за столом нарад конче подасть вам солодкий бостонський пиріг із кремом. У цій ситуації ви можете пригадати про дієту та свідомо встояти перед куштуванням пирога, але що буде, якщо ви стомлені або перебуваєте у стані стресу? Що станеться, якщо хтось підсуне вам цей пиріг із кремом саме тоді, коли ви звикли надвечір трохи під’їсти? Інколи вам вистачить стримати своє бажання і свідомо себе обмежити, але в критичних ситуаціях, коли з’являються перешкоди, стриматись буває важко. Потрібно ще щось, щось несвідоме, на зразок намірів імплементації.