Нарис історії України. Том 2 - Дмитро Іванович Дорошенко

В. Липинський, Генерал артилерії Вел. Князівства Руського, “Записки Наук. Тов. ім. Шевченка”, т. 87, Львів 1909.

В. Гаpaсимчук, Смерть Ів. Виговського, “Ювіл. Збірник в честь М. Грушевського”, т. І, Київ 1928.

А. Востоковъ, Судьба Выговскихь й Нечая, “Кіевская Старина”, 1890, кн. І.

П. МатвЂевъ, Москва и Малороссія въ управленіе Ордынъ-Нащокина Малороссійскимъ Приказомъ. “Русскій Архивъ”, 1901, кн. І.

Гетьманування Юрія Хмельницького:

Н. Костомаровъ, Гетманство Юрія Хмельницкаго, “Собраніе сочиненій”, кн. V. (т. 12), укр. переклад “Руська Істор. Бібліотека”, т. XIII.

В. Гарасимчук, Перед чуднівською кампанією, “Науковий Збірник в честь М. Грушевського”, Львів 1906; його ж: Чуднівська кампанія, “Записки Наук. Тов. ім. Шевченка”, тт. 110-114 і 116, Львів 1912-13

W. Czеrmak, Szczęśliwy rok. Dzieje wojny moskiewsko-polskiej w r. 1660, “Przeigląd Polski”, 1886-1897, tt. 82. 83 і 107.

L. Kubala, Wojny duńskii i pokój oliwski 1657-1660, Львів 1922.

A. Hniłko, Wyprawa Cudnowska w 1660 roku, Warszawa 1931.

Т. Коrzоn, Dola і niedola Jana Sobieskiego, t. I, Kraków 1898.

М. Петровський, Українські діячі XVII ст.

І.Т. Цецюра, “Записки Істор.-Філол. Відд. Україн. Академії Наук”, т. 24, Київ 1929.

Іг. Лоський, Юрій Немирич, канцлер Великого Князівства Руського, “Поступ”, Львів, 1928, кн.З-8.

Гетьманування Тетері й Бруховецького:

Н. Костомаровъ, Руина. Гетманство Брюховецкаго, “Собраніе Сочиненій”, кн. VI (т. 15), Петербург 1905; укр. переклад: “Руська Іст. Бібліотека”, т. XIV. Тернопіль 1892.

С. Е(гунова), Гетманство Брюховецкаго, “Кіевская Старина”, 1885, кн. VIII.

А. Востоковъ, Козелецкая Рада 1662 г., там же, 1882, кн. II; його ж: НЂжинская Рада 1663 г., там же, 1888, кн. V.

М. Петровський, До історії Руїни, “Записки Ніжинського Інституту Народної Освіти”, т. VIII, Ніжин 1928; його ж:

Українські діячі XVII в. П. Роман Ракушка-Романовський, “Записки Істор.-Філ. Відд. Укр. Академії Наук”, т. XXVI. Київ 1931.

В. Модзалевський, Перший військовий підскарбій (1663—1669) Роман Ракушка, там же, тт. І-ІІІ, Київ, 1919-23.

В. Эйнгорнъ, Очерки изъ исторіи Малороссіи въ XVII в. Сношенія малороссійскаго духовенства съ московскимъ правительствомъ въ царствованіе АлексЂя Михайловича, Москва 1899.

М. Петровський, 3 історії клясової боротьби на Україні в XVII стол., “Записки Ніженського Інст. Соціяльн. Виховання”, т. XII, Ніжин 1932. Загальні праці: біографії Ю. Хмельницького, Виговського, Бруховецького й Тетері в книзі: В. Антоновичъ и В. Бецъ, Историческіе дЂятели Юго-Западной Россіи, Київ 1885.

С. Соловьевъ, Исторія Россіи, тт. Х-ХІ.

Д. Эварницкій, Исторія Запорожскихъ Козаковъ, т. II. Петербургь 1895.

Ол. Єфименко. Історія українського народу, т. II, Харьків 1922.

В. Волкъ-Карачевскій, Борьба Польши съ козачествомъ во второй половинЂ XVII и началЂ XVIII в., Київ 1899 («Кіевскія Университетскія ИзвЂстія», 1899).

А. Павлищевъ, Польская анархія и война за Украину, т. II, Петербургъ 1878.

Ор. Левицкій, Очеркъ внутренней исторіи Малороссіи во 2-ой половинЂ XVII в., Київ 1874, («Кіев. Универс. Изв.», 1874).

Розділ 4

...

Петро Дорошенко. Подорож Бруховецького до Москви й заведення воєвідської управи на Лівобережжі. Війна Дорошенка з Польщею 1667 року. Повстання Бруховецького проти Москви. Дорошенко опановує Лівобережну Україну. Його боротьба з Суховієм і Ханенком. Многогрішний гетьманом на Лівобережжі. Турецька політика Дорошенка й війна 1672 р. Самойлович. Упадок Дорошенка. Чигиринські походи. Юрій Хмельницький — «князь України». Бахчисарайський мир.

Петро Дорошенко народився 1627 р. в Чигирині в семї козацького полковника. Рід Дорошенків був старий козацький рід, «заслужений у війську». Дід Дорошенка, Михайло, був гетьманом і загинув р. 1628 на війні в Криму. Невідомо, коли й де одержав Дорошенко освіту, але він добре знав латину й польську мову, знав історію, був дуже добрим промовцем, що все свідчить за тогочасну шкільну освіту. Разом із Богданом Хмельницьким він вийшов весною року 1648 на Україну й пройшов під рукою великого гетьмана військову й дипломатичну школу. В році 1649 він був записаний до реєстру Війська Запорозького, як гарматний писар, чигиринського полку, а в році 1657 Хмельницький призначив його полковником прилуцьким. Дорошенко став на стороні Виговського, брав участь у Чуднівській кампанії, а за Тетері був ґенеральним осавулом. Зречення Тетері застало його на уряді полковника черкаського.

Коли Тетеря весною 1665 року виїхав до Польщі, гетьманський титул захопила зовсім незначна фіґура повстанського ватажка Степана Опари. Він зійшовся з татарами, які перебували на Україні, як союзники поляків, і в червні 1665 року проголосив себе гетьманом. Але самі татари скоро спостерегли нікчемність Опари, заарештували його й предложили козакам вибрати іншого гетьмана. Правобережні полковники зїхалися на свято Покрови 10 жовтня до Чигирина й вибрали тимчасово гетьманом Дорошенка. Остаточно ж вибрала його загальна рада, яка зібралась у Чигирині в початку січня 1666 р. Так передають про вибір Дорошенка козацькі літописи, а інших джерел про цей факт ми не знаємо. Опара був виданий полякам, і ті його розстріляли.

Певна річ, вибираючи Дорошенка, козаки вважали на те, що він «з діда-прадіда козак», що він «поля знає», що він пройшов школу Хмельницького, і що на становищі гетьмана він думає зробити щось більше, ніж тільки задовольнити своє честолюбство. Оповідаючи про чигиринську раду в січні 1666 р., яка остаточно вибрала Дорошенка, Величко каже, що після вибору новий гетьман присягнув військові, а військо взаємно присягло йому на вірність, при чім, як висловлюється літописець, «не було специфіковано, при якім монарху залишатись, чи при польськім, чи при московськім». І далі Величко кілька разів підкреслює «невтральність» Дорошенка. Дехто з наших істориків добачає в постанові чигиринської ради виставлення програми політичної самостійности України. Одначе попервах новий гетьман мусів визнавати польський суверенітет, хоча б уже тому, що в цілому ряді важніших пунктів краю: в Чигирині, Корсуні, Білій Церкві та інших стояли польські залоги, а в самого Дорошенка спочатку була всього якась тисяча козаків, і вся його сила, як каже один сучасник, була в татарах.

Перед новим гетьманом лежало незвичайно важке завдання. Край був зруйнований, життя було розстроєне. Треба було насамперед укріпити свою владу в краю, де ще в цілому ряді місцевостей населення визнавало зверхність московського царя. Треба було зорганізувати солідну і надійну військову силу. Та насамперед треба було усунути претендентів до булави, в яких не було недостачі. Не встиг зійти зі сцени Опара, як «обізвався», як тоді казали, новий претендент, брацлавський полковник Дрозденко. Дорошенко мусів іти походом на Брацлав, узявши на допомогу відділи польського війська. Після кількатижневої облоги Брацлав піддався, Дрозденко був узятий у полон і розстріляний. Після того, укріпивши за собою східне Поділля,