Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

експерт, прототипом якого є сам Екман, а грає його Тім Рот, розгадує таємниці злочинів і дає коментарі на кшталт: «Погляньте на асиметричні риси довкола її рота, це може вказувати на те, що вона намагається зобразити фальшиві емоції». Між іншим, зараз робота професора має на меті також допомогти поліції та прикордонникам упіймати брехунів, але історія почалася ще в далекому минулому, а точніше, у 70-х роках.

Екман та його наставник Сільван Томкінс працювали над тим, аби прочитати всі таємниці, які приховує обличчя, а не лише аби розпізнати брехню чи правду. У той час, коли більшість антропологів вважали, що мова тіла залежить від культури, двоє вчених шукали спільні риси різних народів, і вони їх знайшли. Здивування, страх, радість, презирство та інші емоції характерні для багатьох, і вони знаходять своє вираження в одних і тих самих м’язах, незалежно від частини земної кулі. Екман та його колеги окреслили базові функції різноманітних виразів обличчя, які вони назвали «одиниці дії» (action units), і присвоїли їм різні номери. А потім склали 10 000 можливих комбінацій цих одиниць.

З-поміж усіх комбінацій, на щастя, застосовуються людьми лише близько 3000, які становлять основу Системи кодування виразів обличчя Екмана (Ekmans Facial Action Coding System – FACS). «Радість» – це, наприклад, поєднання одиниці номер шість (скорочення м’язів, що піднімають вгору щоки – кругового м’яза ока (orbicularis oculi) та орбітальної частини лобової звивини (pars orbitalis)) і номер дванадцять (великий виличний м’яз (zygamatic major) підтягує зовнішній край губ). Інші емоції можуть поєднувати кілька одиниць у різних комбінаціях та значеннях (1 + 4 + 6 + 11 = сум). Однак не будемо вдаватися у складні деталі.

Оскільки задіяно стільки м’язів, більшості людей важко надати обличчю правильного виразу свідомо. Досі найвідомішим прикладом є, мабуть, так звана посмішка Дюшена, названа на честь французького лікаря, що лягла в основу роботи Чарльза Дарвіна «Вираз емоцій у людини та тварин» (The Expression of the Emotions in Man and Animals). Завдяки винаходам XIX століття, як, наприклад, електрика та фотографія, Дюшен зумів стимулювати кожен окремий м’яз обличчя та задокументувати результат. Так він виявив, що існує дві різні усмішки – справжня та фальшива – залежно від того, які м’язи задіяно. Orbicularis oculi – це кільцеподібний м’яз навколо ока. Його дуже важко контролювати свідомо, а тому, коли цей м’яз скорочується і утворює зморшки довкола очей, ці рухи сприймаються як більш спонтанні і справжні.

Екман зрозумів, що м’язи обличчя можуть розкрити правду про наші почуття, але тоді він ще не був готовий до свого великого прориву у сфері виявлення брехні. Він настав у 1967 році, коли з ним зв’язалася група психіатрів. Вони шукали ознаки, які могли б допомогти їм виявити, коли пацієнти із суїцидальними нахилами обманювали. Кілька років до того Екман зафільмував 40 розмов між лікарями та пацієнтами, і він знав, що принаймні один з пацієнтів брехав: після інтерв’ю лікар пацієнтки, назвімо її Мері, був переконаний, що можна цілком безпечно відправити її додому, однак перед самим від’їздом вона все-таки зізналася, що планувала спробувати вбити себе вчетверте.

Екман та його колега Воллес Фрізен знайшли це відео і стали його переглядати знову і знову. Чи може бути так, що якісь деталі лікар оминув увагою? Вони переглянули відео в сповільненому режимі і нарешті помітили: коли Мері запитали про її плани на майбутнє, вираз відчаю промайнув на її обличчі, так швидко, що його було майже неможливо побачити при нормальному темпі. Екман уже знав, що важко підробити фальшиві вирази, а тепер він ще й зрозумів, що приховати справжні так само не легко.

Екман і Фрізен називають мимовільні гримаси «мікровиразами» і пояснюють їх як форми вияву справжніх почуттів, навіть коли хтось намагається їх стримати. Пізніше Екмана часто просили прокоментувати випадки публічної брехні, промотуючи при цьому в сповільненому режимі відео знаменитостей, зокрема Річарда Ніксона, чи записи вбивць дітей, які брехали по телебаченню – такий метод також ліг і в основу серіалу. Коли зупинити кадр, кожен може помітити правду, яку в нормальних умовах людське око не вловлює, за частку секунди на обличчі може промайнути гнів, страх чи презирство. Екман також проводить курси для прикордонників та правоохоронців, крім того він долучився до розробки комп’ютерної програми, яку кожен може прид­бати в інтернеті, аби навчитися розпізнавати брехню.

Щось в оці

– Orbicularis oculi, а щоб його, – каже Деніел Фоєр.

Він працював з Екмановою книгою про FACS цілий рік, разом з двома іншими колегами вони вправлялися перед дзеркалом і тренували по одній одиниці дії за раз. Але опанувати вийшло не всі з тих, які були ключем до згаданої посмішки Дюшена.

– Сам Екман навчився це робити, стимулюючи м’язи обличчя електродами, – каже Фоєр.

На жаль, навіть таких зусиль не завжди достатньо, згідно з дослідженням Єви Ґ. Крумгубер та Ентоні Манстеда з Женевського та Кардіффського університетів. У 2009 році вони дослідили, як люди реагували на усмішки Дюшена та посмішки Дюшена, і дійшли висновку, що зосереджуватися на вивченні лише кругового м’яза ока не надто дієво. Відмінність, на яку вказував Дюшен, працювала певною мірою при оцінці фотографій усміхнених людей, але коли учасникам експерименту показували людей на відео, важливішим було те, наскільки симетричними були усмішки, як надовго вони затримувалися і наскільки синхронними були рухи. Щирі усмішки зазвичай нетривалі, і всі м’язи вводяться в дію одночасно. Фальшиві посмішки часто починаються спершу з одної частини обличчя, а тоді поширюються на інші, і їх можна затримати надовго, згадайте знану «посмішку бортпровідниці».

Посмішка Дюшена – чи не найвідоміший індикатор фальші в популярній культурі. Ще один фокус, який регулярно з’являється у кримінальних серіалах на телебаченні та в популярних посібниках з мови тіла, – стежити за рухами очей потенційних брехунів. Згідно з теорією нейролінгвістичного програмування (НЛП), наші очі мимовільно відводяться праворуч, коли ми говоримо неправду, а це означає, що в такі моменти ми задіюємо творчу частину мозку. Якщо погляд ковзає ліворуч, значить людина каже правду, тому що отримує інформацію з довготривалої пам’яті. Такий метод добре працює у телесеріалах, однак науково не підтверджений. У 2012 році дослідники Единбурзького університету та Університету Хартфордшира провели експеримент, у якому взяли участь і праворукі, і шульги. Їм показували на відео людей, які брешуть або говорять правду. Ті, хто застосовував метод НЛП для виявлення брехунів, не показали кращих результатів. Дослідники також вивчили 52 відеозаписи з людьми, які публічно звернулися за допомогою з розшуку зниклих родичів (половина з них, як з’ясувалося пізніше, брехали). Після ретельної роботи над транскрибуванням