Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Велика частина нашого дорослішання полягає в тому, що ми вчимося читати інших. На дитячому майданчику діти дражнять одне одного і кидають виклики, навчаючи одне одного, коли неприємні зауваження слід інтерпретувати серйозно, а коли сприймати їх за жарти. Коли ми дорослішаємо, іронія бере гору, зароджується нова, постійна гра, в якій ми кажемо щось інше, відмінне від того, що дійсно хочемо передати. Правила цієї гри такі ж, як і брехні, потрібно враховувати, що водночас існують дві реальності – того, що людина говорить, і того, що вона насправді має на увазі.

У 2012 році іронія стала запорукою успіху для групи французьких дослідників мозку. Вони були серед тих, хто намагався розшукати в мозку нейронну мережу, яка відповідала за зчитування думок інших людей і уявлення їхнього внутрішнього життя. У вчених була теорія, де ця мережа міститься. Але досі нікому не вдавалося довести, що саме та частина мозку активується, коли ми намагаємося зрозуміти наміри інших. Рішенням було створити 20 коротких оповідань, які містили б однакові речення, вжиті як буквально, так і в іронічному сенсі. Наприклад, оперний співак міг сказати: «Ну і виступ видався сьогодні!» Далі історія розкриє, вдалим чи невдалим був концерт, а отже, що мав на увазі співак. І справді, виявилося, що мережа, що відповідала за читання думок інших, працювала активніше, коли речення потрібно було розуміти як іронічне.

У науковій фантастиці добре описано кліше про те, що роботи та штучний інтелект ламаються, стикаючись з парадоксами на кшталт «Наступне твердження є правдивим: Попереднє твердження хибне». У старому телевізійному серіалі «Зоряний шлях» (Star Trek) схожі логічні бомби були звичною «зброєю» капітана Кірка, коли він стикався зі зловісними суперкомп’ютерами. Іншою наскрізною темою серіалу є те, що андроїд Дейта (Data) не розуміє іронії та гри слів інших офіцерів. Такі форми комунікації в книжках та кіно взяли на себе роль індикатора людського розуму, бо саме здатність іронізувати відрізняє нас від інших розумних істот.

Можливо, наша найбільш людська риса – це вміння дивитися на речі з погляду інших. І ті серед нас, у кого найкраще розвинена емпатія, також добре розпізнають брехню. Водночас вони самі і є найкращими брехунами.

Добрі брехуни

Найдорожчий судовий процес в історії ІТ-індустрії проходив в Англії з 2007 по 2009 рік, коли телекомпанія BskyB подала до суду на ІТ-провайдера EDS. Звинувачення полягало в тому, що провайдер надав оманливу інформацію щодо витрат та термінів виконання телекомунікаційного проекту, і найважче у справі було довести, що мова тут не про звичне непорозуміння, а зумисну брехню. На 37-й день судового розгляду Джо Ґелловей сидів у залі засідання, він був головним свідком зі сторони EDS, і оскільки він був ключовим учасником конфлікту, на кону стояла його особиста репутація. В якийсь момент прокурор запитав Ґелловея про освіту.

Ґелловей здобув ступінь MBA в коледжі Конкордія на Віргінських островах, він розповів про свій рік навчання там, про те, що пішов на навчання, бо керував проектом для дистриб’юторів Coca-Cola на райському острові Сент-Джон. Він добирався туди на крихітних чотири- чи шестимісних літачках і, відвідуючи багато вечірніх занять, він добре ознайомився з будівлями в університетському містечку, настільки добре, що міг детально їх описати. Адвокат телекомпанії Марк Говард терпляче вислухав розповідь Ґелловея. Через кілька днів по тому він приніс із собою до залу суду диплом. Документ зазначав, що Говардовий пес, шнауцер Лулу, отримав ступінь MBA у тому ж коледжі, що й Ґелловей. Ще й з кращими оцінками.

Коледж Конкордія є насправді однією з багатьох дипломних фабрик, які продукують та роздають дипломи за незначних чи за відсутності будь-яких зусиль. Він розташований у штаті Делавер, і не має ніяких корпусів на острові Сент-Джон. Адвокат зумів також довести, що ніяких дистриб’юторів Coca-Cola на острові також не було. Як і посадкової смуги, куди міг би приземлитися літак. Після такого викриття довіра до Ґелловея добряче похитнулася і вже нічого не коштувала, а судовий процес завершився тим, що EDS повинні були виплатити компенсацію близько 1,7 млрд крон.

У процесі, де так багато стояло на кону, здавалося б, Ґелловей мав би добряче обдумати, перш ніж так відкрито брехати. Навряд чи для нього було несподіванкою те, що команда високооплачуваних адвокатів омине весь його життєпис та досвід. Коли йому поставили конкретне запитання щодо диплома, чи не було б ліпше одразу визнати брехню? Або ж принаймні розповісти якомога менше, наприклад, сказати, що він мало що пам’ятає з того року? Однак ні, Ґелловей обрав із самовпевненістю та красномовством, притаманним його попереднім свідченням, детально розкрити плід власної уяви. Суддя у своєму вироку підкреслив, що Ґелловей продемонстрував «дивовижну схильність бути нечесним».

Словосполучення «затятий брехун» швидко спадає на думку, коли ми чуємо про людей на кшталт Ґелловея. Це ті, хто бреше без чіткого мотиву, кого не турбує почуття провини, без натяку на якесь нервування. Цей типаж, здається, є протилежністю звичним брехунам, які виражають неспокій, у котрих бігають очі. Принаймні такими є стереотипи, та чи правдиві вони? Чарльз Бонд, психолог з Техаського християнського університету, прагнув це дослідити і опитав 2520 людей із 63 країн про те, як можна розпізнати брехуна. Понад 70 % респондентів відповідали одне: на їхню думку, брехун заїкається, метушиться, чухається, відводить погляд від того, з ким веде розмову.

Проблема таких стереотипів криється в тому, що вони не є правдивими, а тому люди часто помиляються, послуговуючись ними. Разом з іншим експертом з брехні, Беллою ДеПаоло, Бонд дослідив, наскільки добре учасники зуміють розпізнати брехунів на практиці: відсоток зменшився до приблизно 47. Іншими словами, результат був би кращим, якби вони просто обирали навмання.

Дослідження свідчать, що насправді брехуни здебільшого моргають рідше, їхні руки та ноги є спокійнішими, а говорять вони повільніше. Якщо ви збираєтеся розпізнати брехуна, вам слід шукати не знервовану людину, а радше харизматичну та розмірену. Як Джо Ґелловей. Той, хто говорить неправду, часто має більш послідовне, хронологічне мовлення, оскільки брехуни переважно краще продумують історію. Вони також не виправлятимуть себе в процесі, як частенько роблять ті, хто говорить правду. Правдиві люди також схильні визнавати, що є деталі, яких вони не пам’ятають, що робить їх ще більш підозрілими.

Приховані знаки

Чи справді це дослідження пояснює, що нам слід припинити шукати ознаки брехні? Чи варто радше копати глибше? Пол Екман – прихильник другого. Він, мабуть, найбільш знаменитий у світі дослідник брехні. Є навіть телесеріал за мотивами його роботи – «Теорія брехні» (Lie to me), в якому