Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

Каже, що кожен з них отримає по цидулці, на одній з яких – хрестик. Той, хто отримає папірець із хрестиком, повинен правдиво відповісти на його запитання. Всім іншим доведеться брехати. Фоєр застосує свої навички виявлення брехні та з’ясує, кому попалася цидулка з хрестиком. Роздавши папірці, він просить усіх на подіумі помінятися місцями, одночасно роблячи помітки в записнику та готуючи свої запитання.

– Важливо звертати увагу на те, що відбувається, коли люди думають, що за ними не спостерігають, – каже він, коли всі знаходять собі місця, вишиковуючись у ряд. – Четверо з вас тепер знають, що мають збрехати, тож трохи нервують, тоді як одному випало сказати правду і немає причин хвилюватися. Ви всі, ймовірно, припускаєте, що я почну з крайньої людини ліворуч, тому чотири брехуни природно шукатимуть місце праворуч, а людині з хрестиком залишиться стати ліворуч, оскільки для неї це не гратиме такої ролі.

Фоєр вказав на чоловіка, який став другим зліва.

– Я помітив, що спершу ви стали крайнім справа, а опинилися майже крайнім зліва. Можливо, ви хотіли видатись достатнім нахабою і продемонструвати, що можете мене обманути, але я не думаю, що ви з таких, ваша мова тіла на це не вказує.

Фоєр попросив жінку, яка опинилася крайньою зліва, назвати ім’я матері. Вона відповіла «Анне Ліне», і після короткої паузи повторила ім’я трохи гучніше, немов хотіла впевнитися, що її почули. Фоєр відмітив, що перед тим, як відповісти, вона зробила паузу.

– Ви обманюєте. Дуже легко побачити, що відбувалося. Спершу ви пригадували, як насправді звуть вашу маму, а потім ваш погляд трішки загубився, поки ви придумували інше ім’я.

Фоєр звелів жінці сісти і сказав, що задля спрощення завдання для решти він поставить усім одне і те ж запитання.

– Тож ви матимете нагоду підготувати свою брехню.

Він поставив те саме запитання чоловікові в піджаку. Чоловік зробив крок вперед, випростався обличчям до Фоєра, сховав руки у кишені так, що великий палець залишився назовні, і аж тоді відповів.

– Ой, – вигукнув Фоєр. – Ви набундючуєте груди і випрощуєтеся так, ніби кидаєте мені виклик!

Фоєр каже, що вже достатньо впевнений у своїх здогадках, та все ж спершу запитає в інших. Наступна жінка вислуховує трактування та коментарі щодо своєї мови тіла, а тоді легко киває і підводить очі вгору, мовби вибачаючись.

– Вона бреше, – каже Фоєр, і він має рацію. Так він продовжує й далі, і зрештою, опитавши всіх, може стверджувати, що набундючений чоловік був саме тим, хто говорив правду.

Потім Фоєр показує аркуш, на якому робив нотатки до того, як усі помінялися місцями. Там написано ім’я чоловіка в піджаку.

– Це спрацьовує не завжди, але таким методом я часто послуговуюся. Я сказав чотирьом з вас брехати, запитав, чи зрозуміли ви, і всі кивнули. Потім я сказав, що слід говорити правду, і коли тоді перепитав, чи все ясно, кивнула лише одна людина, і це були ви.

Виступи Фоєра нагадують суміш елементів шоу, лекцій та детального читання людської міміки, фактів та постави тіла. Один з його курсів, «Збреши мені» (Lie to me), побудований довкола Фоєрових здібностей бути детектором брехні в людській подобі, і на його вебсайті є низка відео, на яких видно його в роботі. «Дуже добре, ви сковуєте свої рухи, щоб не дозволити мені їх прочитати», – каже він одному з учасників гри в брехню. Потім він слушно каже, що чоловік заховав у руці купюру в 500 крон, і виграє. Психологію він професійно вивчав (однак не закінчив, аби отримати ступінь) в Університеті Де Монфор, а навички гіпнозу та магії, до яких також вдається у своїх виступах, опанував вже самостійно.

Інтерес до мови тіла та взаємодії є спільним знаменником усього, що він робить, а пішло все від простої цікавості, яка зародилася рано і була спровокована необхідністю. За столиком у кафе він розповів мені історію про те, що коли йому було чотирнадцять, він почув, як одна з дівчат у класі сказала, що їй сподобалося танцювати з Деніелем, але є проблема: він ніколи не дотанцьовував до кінця пісні, завжди завершував танець раніше. Тоді він вперше зрозумів, що треба танцювати до кінця пісні, і не востаннє неправильно розшифрував коди людської взаємодії.

– Моє життя наповнене саме цим, бо мій мозок не вловлює таких деталей. Соціальні норми часто стають для мене загадкою. Тож єдиний мій спосіб їх засвоїти – детально вивчити.

Думки інших

Група дослідників під керівництвом Ґордона Р. Т. Райта провела у 2012 році в Англії експеримент, під час якого вони перевірили давній вислів «впізнавати себе в інших». Учасників перевіряли і на здатність викривати брехню інших, і на вміння переконливо брехати. Дослідники виявили значну кореляцію: найкращі ошуканці також і найліпше виявляли обман. Як і у випадку з усіма подібними відповідностями, чітко встановити, у чому саме тут зв’язок, важко, однак теорія, яку запропонували самі вчені, полягає в тому, що і сама брехня, і її розкриття даватимуться легше тим, хто має добре розвинену «модель психічного стану» (Theory of Mind). Ця академічна концепція оцінює нашу здатність налаштовуватися на думки інших і розуміти те, що відбувається у чужій голові.

Більшість людей розвивають здатність розуміти думки інших у віці від трьох до чотирьох років, що психологи довели за допомогою тесту «Саллі/Енн». Дітям показують двох ляльок: у Саллі є кошик, у Енн – коробка. Крім того, у Саллі є кулька, і перед тим, як «вийти», вона кладе кульку у свій кошик. Після того як Саллі «пішла», Енн виймає кульку з кошика і кладе її в коробку. Експериментатор запитує дітей: «Де Саллі буде шукати кульку, коли вона повернеться?» Трирічні діти вважають очевидним те, що Саллі повинна заглянути в коробку, бо вони самі знають, що кулька там. Вони ще не здатні усвідомити, що внутрішній досвід ляльки відрізняється від їхнього, і що та не була присутня, коли кульку переміщали. Натомість п’ятирічки вже можуть заглянути в голову Саллі та поставити себе на її місце, відповідно вони вказуватимуть на кошик.

Для більшості дорослих є настільки очевидним уявляти думки інших, що ми зчитаємо емоції та мотиви навіть там, де їх не існує. Наприклад, нам часто здається, що собаки «насміхаються» чи виглядають «винними», а ринок акцій «з усіх сил намагається нормалізуватися». Проте деяким, звісно, це дається краще за інших, і якщо припущення Райта з колегами правдиве, то ті, кому легше дається поставити себе на місце іншої людини, і самі