Брехня. Як блеф, авантюри та самообман роблять нас справжніми людьми, Бор Стенвік

– Та згодом одного разу в читальному залі я зрозумів, що насправді дослідники намагаються сказати, – вів далі Раклев. – А саме, що це неможливо, ніяк не вийде, жодні люди на таке не здатні.

Цеглинки стали на свої місця. Відповідь крилася не в тому, щоб зламати код, а щоб зрозуміти, що коду не існує. Проблемою завжди було Раклевове переконання, буцімто брехню можна викрити, ідеал, який він перейняв від своїх учителів з норвезької поліції.

– Потім виявилося, що цей міф був поширеним і в інших країнах: він побутував в Англії, і досі процвітав, наприклад, у США.

В останні роки в західному світі почався розкол. Європейські поліцейські організації все більше вдаються до того, що Раклев називає технікою процесуального інтерв’ювання (investigative interviewing). У Сполучених Штатах натомість досі дотримуються проведення допиту (interrogation). Особливо поширеним є так званий метод Рейда, який починається із прямого обвинувачення підозрюваного («Ми знаємо, що це скоїв ти»), а потім робота ведеться над визнанням провини.

Норвезька модель, яка стала застосовуватися відтоді, коли Раклев повернувся додому з Англії, є певною мірою протилежною. У Норвегії поліція радше притримає докази, які переносять підозрюваного на місце події. Вони попросять його у вільній формі пояснити, що відбулося. Дослідження Олдерта Фрея показує, що люди схильні здебільшого відмовчуватися, коли їх атакують доказами їхньої провини. Легше викрити брехню, коли підозрювані говорять.

Якщо у норвезької поліції і є докази, то вони продумують усі можливі варіанти, чому ці докази можуть вводити в оману, а підозрюваний може виявитися невинним («Залишати розум відкритим» – ось як це називається на одному зі слайдів PowerPoint-презентацій Раклева). Чи може бути природне пояснення тому, що в квартирі знайдено відбитки пальців підозрюваного? Вислухавши розповідь підозрюваного, слідчий проведе аналіз та спробує розробити власні версії так, щоб підозрюваний не зрозумів цього, а тоді перейде до конкретизуючих запитань. Чи був підозрюваний знайомий із жертвою? Чи коли-небудь перебував за вказаною адресою?

Тож докази почнуть надаватися в останній момент, і якщо підозрюваний таки винен, а поліція добре впоралася із завданням передбачити можливі пояснення, підозрюваному буде набагато важче вигадати правдоподібні виправдання («але ж ви сказали, що ніколи не були в цій частині міста?»). Тактичною частиною успіху є перекрити всі можливі шляхи відступу. Існує також і принципова частина, яку Раклев називає «реалізацією презумпції невинуватості». Вона полягає в тому, що поліція прагне радше знайти можливості виправдати підозрюваного, а не шукати способи доведення його причетності до скоєння злочину.

Пастки та упередження

Після того, як поліцейський, колега Раклева, опитав свідка у справі Колстада, здавалося, справа зрушила з місця. Жінка буквально вказала, що вбивцею був Стайн Інґе Юганнесен – він, за її описом, вийшов із квартири мертвого бодібілдера весь у крові. Коли почалося інтерв’ювання Юганнесена, він заявив, що ніколи не мав нічого спільного з Колстадом, проте незабаром поліція дізналася, що вони разом займалися фальсифікаціями, і довіра до Юганнесена похитнулася. Він заплутався у власній брехні, і поліція почала тиснути сильніше. На шість місяців підозрюваного помістили в одиночну камеру, поки поліція готувала справу проти нього.

За чотири дні перед судом збожеволів один мешканець госпісу в Осло. Спершу він зателефонував до поліції повідомити, що когось убив, але поліція спростувала цю заяву. Потім він попросив адміністративних працівників госпісу викликати поліцію, але вкотре отримав відмову. У відповідь та на знак протесту він підпалив плетене крісло та перевернув телевізор. Нарешті йому вдалося привернути увагу поліції, і вони почали його допитувати. Саме тоді слідчий Уле Якоб Еґленд очевидно розгубленим увійшов до кабінету Асбйорна Раклева.

– Тут на допиті сидить чоловік, який стверджує, що то він убив Колстада.

Судовий процес проти Юганнесена перенесли, а за вбивство згодом засудили іншу людину. Через кілька тижнів після несподіваного зізнання сам Раклев допитав Юганнесена, який висловив побажання: «Сподіваюся, ви винесете з цього урок». Раклев та слідчий Еґленд серйозно взялися за виклик, і пізніше вони разом з Юганнесеном провели ряд лекцій. Матеріали звідти тепер входять до навчальної програми Поліцейської академії, щоб звернути увагу поліцейських на небезпеку помилки правоохоронців, які бувають надто впевнені, що можуть відрізнити правду від брехні.

– Він сказав, що невинний, вона сказала, що він збрехав, – каже Раклев. – А ми помилилися і щодо нього, і щодо неї, тож в загальному підсумку прорахувалися.

У розслідуванні багато чого пішло не так після того, як в гру вступила свідок. Як зазначив Раклев, необхідно було перевірити її розповідь, з’ясувати, чи вона бреше, чи Юганнесен може виявитися невинним. У поліції було кілька версій: оскільки вона сказала їм, що говорила по телефону перед цим, вони могли пересвідчитися, чи дзвінок зареєстрований на базовій станції. Вона також сказала, що йде дощ, такі деталі можна теж перевірити. Поліція звернулася до оператора зв’язку, але не змогла знайти жодних натяків на дзвінок. Метеорологічний інститут у Бліндерні повідомив, що того дня таки були опади, але падав сніг, не дощ.

Пастки підтвердження є поширеною проблемою не тільки в межах поліцейського розслідування, але й для всіх людей у різних випадках. Коли ми вже сформували картину ситуації, то будемо інтерпретувати всю подальшу інформацію на основі неї, і таким чином лише підтверджуватимемо те, у що вже й так віримо. Це також може вплинути на спосіб пошуку інформації. У цьому випадку, наприклад, поліція запитала у телекомунікаційної компанії, чи можливо, що дзвінок був переадресований, оскільки лінія була зайнята. У відповідь вони почули, що така ймовірність є. Метеорологічний інститут теж не міг заперечити, що в районі Ґрьонланд могла бути плюсова температура, хоча в Бліндерні було мінус три.

Але найбільш класичним прикладом пастки підтвердження став випадок, коли свідок у якийсь момент вирішила відкликати свідчення.

– Ми запитали, чому, і вона сказала, що боїться Стайна Інґе. Ми сприйняли це як доказ тієї картини, яку бачили: вона була бідолашним хоробрим свідком, а він – холоднокровним вбивцею. Насправді вона намагалася нам сказати, що прагнула все припинити, але не була достатньо чесною або сміливою для цього. І внаслідок цього підозри проти нього тільки посилилися.

Раклеву заледве вдалося дістатися додому з Ліверпуля, коли тривала ця справа, він зайнявся складанням нового плану проведення допитів для норвезької поліції. Він усвідомлював загрози і повідомив про них слідчого. Те, що сталося, цілком підтверджує дослідження: навіть якщо люди знають про небезпеку пасток підтвердження та упереджень, їм все одно не вдається їх уникнути.

Деніел Фоєр підтримує методи норвезької поліції та застерігає від абсолютних висновків з того, що люди бачать.

– Дуже слушно,