Українська література » Наука, Освіта » Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Читаємо онлайн Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький
На кожному кроці більшовики писали і говорили, що знищили всіх повстанців, що їх уже нема, а вони несподівано з'явились на території. Спочатку люди не вірили, що це справді УПА, і думали, що це — польські партизани. Але швидко переконались, що це насправді УПА. Люди налаштовані до підрозділів прихильно, найбільше хвалять за те, що повстанці не грабують. Дуже часто можна було почути: «О, таких партизанів можна і місяць утримувати» або «Таких ми ще не бачили». Коли з деяких сіл відходили загони, то господарі говорили: «Дай, Боже, щоб вони нас не залишили». Населення, особливо молодь, захоплюється революційними піснями. Не раз було чути: «Але ж співають! Скільки живу — не чув такого ладного співу». Через кілька тижнів після появи підрозділів УПА в селі ні про що інше не говорили, а тільки про партизанів.

Прибуття УПА дуже популяризувало діяльність організації на цих теренах. Більшовицька пропаганда намагалась показати візит підрозділів у поганому світлі, говорячи: «Совєти з-за Бугу їх вигнали, то вони прийшли сюди!» Але ця пропаганда не мала жодного відгуку.

Коли прибули підрозділи УПА, ППР (Польська Партія Робітнича. — Пер.) «присіла». Їй не удаються спроби розширити мережу на подальші території. У сприйнятті населення партійці все більше уподібнюються до колишнього класу панів, збільшується дистанція між партійцями і населенням. ППР є найсильнішою у гмінах Кривоверба і Влодава. У деяких селах є зброя. Союз боротьби молодих (ЗВМ — комсомол) існує формально у деяких селах, але не провадить жодної діяльності. Незважаючи на все, існує якась глибоко прихована ненависть. Випадки, коли «стають» поляками, трапляються дуже рідко. Найбільш напруженими є польсько-українські стосунки на півночі, у гмінах Піщаць і Тучна.

Поляки:

Поява листівок під назвою «Поляки!» вразила поляків, бо ніхто з них не припускав, що існує якась українська незалежницька організація.

Були різні припущення щодо того, хто підкинув листівки. Одні говорили, що це літак, інші — що якийсь підрозділ, треті — що це якась українська незалежницька організація. Дехто підозрював навіть поляків-аківців. Неодностайно реагувало польське населення. Більшість була задоволена, що бульбівці йдуть на угоду; або: добре, що АК погодилася з УПА, і тепер нам нічого не загрожує з боку українців. Незадоволеною залишилася більшість шовіністів, які ще збираються помститися за Волинь. Польське підпілля вже кілька разів нагадувало, що дістало наказ не чіпати українців. Тодішня міліція і польська адміністрація вороже ставилися до цих вістей. Листівки стали ще одним приводом для виступів проти українського населення. Але якщо підійти в цілому, то листівки справили позитивний вплив на ставлення поляків до нас.

Прибуття загонів УПА зумовило прихильніше ставлення поляків до українського населення. Поляки побачили нашу силу, яку хочеш-не-хочеш треба шанувати. Тактовне ставлення українських повстанців до польського населення подолало в людській свідомості упередження, що бульбівці ріжуть поляків. Всі, хто вірив найрізноманітнішим бредням комуністичної преси, переконалися, що насправді було інакше. Поява УПА настрашила тільки поляків, переселених з Волині, які упереджено виступали проти УПА.

Ставлення поляків до «совєтів», як і раніше, залишається ворожим. Не люблять «совєтів» також нинішні польсько-більшовицькі адміністративні чинники. Цю ненависть поляків до «совєтів» підсилює брутальне ставлення радянського війська до поляків, крадіжки, арешти і т. д.

Діяльність АК на місцевості ослабла (вони законспірувалися).

Більшовики:

Протягом липня через територію проїжджали більшовицькі війська. Всюди, де вони затримувалися на нічліг, продавали награбоване у Німеччині майно. Пияцтво, крадіжі^и і ґвалтування жінок — це нормальні явища, які завжди траплялися там, де затримувалися радянські війська. Кажуть, що вони не хотіли б виїжджати з Польщі, бо всього є в достатку, а в СРСР — голод. Усі вихваляють німецький добробут і не можуть нахвалитися, що мали там повну свободу грабувати. Частими є випадки обурення діяльністю більшовицької влади і висловлювань, що настане час, коли запитаємо владу про наше добро. Якийсь поранений червоноармієць (пораненим повернувся з Червоної Армії) розказував, що вбивства командирів і енкаведистів у Червоній Армії є поширеним явищем. Червоноармійці дуже ненавидять енкаведистів. Інший солдат говорив, що в Україні є багато бандерівців, і що це — добрі хлопці. Солдатів вони не чіпають, вбивають тільки енкаведистів. А тим с… синам так і треба. Я на фронті воював, а вони по тилах грабували. Зрозуміло, що говорив він це після випитої горілки і то сам на сам з господарем. Коли управління дізналося, що на території є УПА, і звернулося до солдатів, які переганяли пограбовану у Німеччині худобу, щоб допомогли організувати облаву, ті відповіли: «На фронті ми воювали і якось залишилися живими, а тепер маємо загинути від бандерівців? Не підемо!» Місцеві хлопці, які пішли у Червону Армію, а тепер поранені повернулися додому, навтішалися вже комуною. Це стосується навіть тих, хто раніше був переконаним комуністом.

Різне:

На території є тільки польські школи. Щоб отримати дозвіл на школу з українською мовою викладання, треба дуже постаратись, до того ж бракує вчителів. Тому відкриття там української школи майже неможливе. Для заповнення всіх шкіл, і то хоча б у найбільших селах, потрібно 48 учителів. У гімназії Влодави спостерігаються сильні впливи АК.

Справа виїзду втрачає актуальність. Про виїзди ніхто не думає. Найкращими ліками проти виїзду є повернення втікачів з числа тих, хто вже виїхав.

Селянам установили норму на сіно. Вона є майже такою, як німецька. Люди не поспішають віддавати, вважаючи, що, можливо, викрутяться, як і минулого року. Може, нікого не розстріляють за невиконання норми.

Слава Україні — героям слава!

П.

Archiwum Państwowe Rzeszów, zespól WUSW. — Sygn. 180. — K. 14–16.


Документ 10

ПІСЛЯ НІМЕЦЬКИХ ПЕРЕСЕЛЕНЬ

Фрагменти звіту представника УКЦ у Любельському окрузі, доктора Лонгіна Голейка на засіданні Українського Центрального комітету 10 грудня 1943 року у Кракові про ситуацію на Холмщині й Підляшші.

Організаційна праця у деяких повітах, як, наприклад, у Білгорайському, Любельському, Красникському і Радзинському, через комуністичні й польські акти терору майже припинилась або дуже ослабла. (…)

Справи безпеки і переселення взаємопов'язані, бо через переселення багато поляків вступає до польських банд, які нападають на наших переселенців, викидають їх з отриманих господарств, дуже часто спалюють

Відгуки про книгу Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: