Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Білгорайський повіт:

В околиці Тарногрода поселено приблизно 6 тисяч українців із Замойського повіту. Проти осадників виступили польська підпільна організація і місцеві поляки, які повернулися з концентраційних таборів. Вони почали вбивати наших старост, сільських агрономів і довірених осіб та інших, хто брав участь у переселенні. Загинуло 32 особи.

У серпні 1943 року стався напад на село Буковина — вбито 10 осіб, 7 тяжко поранено, спалено 31 господарство.

22.10.43 польська банда напала на села Луків, Александрія і Ксенжополь. Постерунок української поліції складався тоді з 18 осіб, у тому числі 2 німецьких жандарми. Під час стрілянини загинуло 11 українських поліцейських, староста і 2 німецьких жандарми, а 4 поліцейських борються за життя.

Одночасно інша банда повністю розграбувала село Александрію, зґвалтувала всіх дівчат, а селянам наказала до 1.11.43 року покинути село.

Уся переселенська акція завершилась тим, що з 6000 осіб, переселених до Білгорайського повіту, 4000 втекли назад, до свого попереднього місця проживання. (…)

Замостянський повіт:

У два етапи виселено приблизно 21 тисячу українців. Через переселення польська терористична організація виступила проти нашого Представництва у Томашові Любельському і проти Союзу кооперативів та знищила все правління Союзу кооперативів і багато наших довірених осіб. Усього під час переселенської акції вбито 59 провідних українських діячів на цій території.

Грубешівський повіт: 25.04.43 року польська терористична організація видала листівку, у якій погрожує, що за кожне виселене польське село спалить два українських. І цю погрозу виконала: 6.05.43 у селі Моложів спалено 59 українських господарств, 29.05.43 у селі Стрільці — 80 господарств, а 21.05.43 у селі Ухані — 23 господарства, 1.10.43 у селі Пасіки спалено 90 господарств, при цьому 9 господарів убито, а 10 тяжко поранено.

Після спалення села Пасіки польська терористична організація розповсюдила листівку з вимогою, щоб населення віддавало свої продовольчі запаси і одяг. Це єдиний спосіб забезпечення цієї армії. Будь-який опір буде зламаний силою.

Ці події довели українське населення до розпачу. Виявилося, що з подальшими ексцесами поляків можна боротися тільки шляхом відплати, і тому вбито поляків у селах Хоробрів, Долгобичів, Телятин.

Помітивши грізну ситуацію, Український комітет допомоги у Грубешові закликав українське населення до збереження спокою, підкреслюючи, що продовження відплати може викликати репресії з боку німців і ще більший хаос.

На жаль, польська сторона вчинила інакше. Польський комітет під тиском німецької влади видав звернення, у якому звинувачує як українців, так і поляків. Але польська терористична організація злегковажила зверненням польського комітету і вже вночі на 23.10 спалила село Мірче — 182 господарства; уночі на 28.10 така сама доля спіткала село Молодятичі, а 29.10 — село Грабовець, при цьому вбито багато людей особливо жорстоким способом. Убито 220 осіб, і понад 2000 залишилися без даху над головою.

У Холмському повіті за звітний рік вбито 60 видатних українців, у повіті Біла Підляська — 20, а в Любельському повіті — 31.

8.12.43 українські установи міста Люблін отримали поштою попередження про реванш за виступи проти польського населення на Волині за підписом: «Рука справедливості. Люблін, 7.12.43».

Для поліпшення безпеки у Любельському воєводстві треба збільшити кількість української поліції й створити відповідно озброєну самооборону.

Василь Верига. Дорогами Другої світової війни. — Торонто, 1981. — С. 224–226.

ЕКЗЕКУЦІЇ В ДУБЕНЦІ

Звіт

6 січня 1944 року публічно на вулиці розстріляно 42 особи польської національності. Майже всі страчені — колоністи, заарештовані у повіті сільською українською поліцією. Згідно з вироками, оголошеними на плакатах двома днями пізніше, страта відбулась як репресія за вбивство 36 осіб української національності. Вирок закінчувався зверненням до населення доносити про місцезнаходження бандитів, які заважали відбудові Генеральної Губернії. Українські боївки (офіційно гестапо ставилося до них толерантно) у період від 28.ХІІ.43 донині вбили приблизно 30 осіб, переважно інтелігенцію (трьох лікарів, двох практикантів) і багатих колоністів.

(…) Організований українцями два тижні тому напад на польську колонію не вдався. Українці встигли спалити тільки два будинки, коли їх заатакувала селянська самооборона і прогнала. Селянська боївка у відповідь спалила українське село, яке налічувало понад 300 дворів. Ненависть польського селянина до українців набагато більша, ніж до німців.

Додаю 20 різних обвинувачень для винесення судового вироку.

Мацей

Додатки — це окремі картки з блокнота, позначені датою 29.ХН.1943 і написом «Резолюція» та двома підписами: Семп, Вжос (очевидно, судді) під актом обвинувачення з таким змістом:

Вишневський — український міліціонер, професійний розбійник;

Дудзицький — український міліціонер з Юзефова, біля Дубенки, брав участь у низці вбивств поляків;

Камінський Владислав — коваль, підковує коней, більшовик, нині шпигує на користь німців;

Павло Васильчук — війт у Дубенці, 60 років, член Українського комітету, присікується до поляків, хабарник, пияк і бабій;

Євген Токарчук — командир українських боївок, за смертні вироки полякам кілька разів на нього влаштовувалися замахи, під час яких вбито його батька, сестру і двох братів;

Богдан Іванець — український вчитель у Дубенці, студент Львівської політехніки, брав участь у замаху на міністра Перацького, нині український діяч, народився 28.Х.1907, мешкає разом з дружиною Любою;

Борис Царук — має контингентний магазин у Дубенці, народжений у 1900 році в Скригічині, перед війною працював у комуні, при більшовиках носив червону пов'язку і навіть сидів за це у в'язниці, нині видатний член Українського комітету;

Семашко Петро — керівник молочарні у Дубенці, приблизно 40 років, член Українського комітету, у нього відбуваються збори і виносяться вироки полякам, часто до нього приходять гінці з-за Бугу;

Августин Шкварко — український священик з Білополя, член Українського комітету, у нього часто відбуваються українські збори, серйозних обвинувачень поки що не має, намагається сподобатись полякам;