Історія польсько-українських конфліктів т.3 - Микола Сивіцький

Кресняков Василь (Кжесняк Владислав) — перукар з Дубенки, перед війною член «Стрільця» і ревний поляк, нині український шпигун — зраджує колишніх колег, його «заслугою» є вивезення до Освенціма польського вчителя Свата з Дубенки, капітана Війська Польського;

Єжи Марчук — священик з Дубенки, народився приблизно у 1914 році в Уханях, видатний український діяч, постійно підтримує зв'язок з бандерівцями з-за Бугу; запам'ятався полякам під час виселення, спроби його знищення поки що безуспішні, бо є дуже обережним;

Демчук Ян — українець з Білополя, вбивця двох поляків у Кіцині, здається, член СД;

Васильчук Микола — приблизно 35 років, староста села Курманів, український міліціонер і член СД, особливо знущався з поляків під час виселення з Бусенка і (нерозбірливо), особистий приятель Лукащука;

Бойко — вахмістр української поліції, вбив у околицях Дубенки кільканадцять поляків;

Брати Бекеші — Владислав і Євген — українські міліціонери з Бусня біля Білополя, одні з найактивніших українських вбивць, виконавці вироків Українського комітету;

Чуприн Михайло — український міліціонер у Білополі, нині в запасі.

Archiwum Państwowe Lublin, Zespół AK obwód Hrubieszów — Teczka 22. — S. 2.

НЕЗАВЕРШЕНЕ СВІДЧЕННЯ

Фрагмент спогадів інженера Івана Фура «Грубешівщина у період німецької окупації 1939–1944»

(…) Німці, окрилені своїми успіхами на фронті, вже у 1942 році взялися за реалізацію програми Гітлера, метою якої була колонізація українських земель німецьким населенням. Керівник підрозділів СС і гестапо Любельського дистрикту Глобоцник в кінці 1942 року утворив комісію з переселення місцевого населення з Замойського повіту: поляків на захід, а українців до Грубешівського повіту. Замойський повіт був призначений для сербських, бессарабських та інших фольксдойчів. (…) Щоб звільнити місце для українців у Грубешівському повіті, планувалось виселити поляків на захід.

Переселення українців з Замойщини почалось у листопаді 1942 року. Переселено було 1327 родин (7087 осіб). Переселенці мали право забрати з собою все рухоме майно, крім господарського реманенту і живності (худоба, свині, вівці, кури). Фольксдойчі, використовуючи це розпорядження, нападали на колони, забирали коней, грабували майно переселенців. Польське населення німці почали виселяти на захід уже в січні 1943 року. Тоді були виселені всі поляки з Уханів, Розкошівки і Волі Уханської, а на їхнє місце поселені українські родини з Замойського повіту. Переселення поляків тривало до кінця березня 1943 року. Їх повністю виселили з гмін Грабовець, Ухані й Білополя, а частково також з гмін Ментки й Дубенка.

Під впливом німецьких переселень і радіозаяви радянського комісара Гречухи, що Україна не відмовиться від Холмщини, Лемківщини і Ярославщини, польські боївки вирішили перетворити цю територію в пустелю. Полякам наказано виїжджати на захід. З окремих гмін, зокрема Молодятич, Вербковиць, Городла, Монятич, виїхали тільки одиниці, з інших — майже всі, головним чином колоністи, які часто самі палили свої будівлі. Наступною акцією польських боївок було повне нищення українських сіл і мордування українського населення, щоб залишити пустоту.

Так, 19 березня вбили голову УДК у Грубешеві доктора Миколу Струтинського, 21 березня — полковника Якова Войнаровського, молодіжного референта при УДК. Войнаровського вбили у селі Пересоловиці у школі, де мешкала його дружина, яку він цього дня відвідав. Ці самі польські «герої» напали вночі 22 березня 1943 року на свідомого українського господаря Івана Богуна і вбили його разом із сином Іваном. Так само вбито вісім війтів (…), кілька старост, вчителів, священиків, гмінних урядників і 29 довірених осіб УДК.

Як правило, польські банди оточували села вночі, підпалювали будинки зі всіх боків запальними снарядами, а потім вбивали всіх, хто не встиг сховатись. Наприклад, 9 березня 1944 року о 4 годині пополудні банди оточили село Ментки, спалили 160 господарств і вбили 54 особи; о 2 годині ночі напали на Сагринь, спалили 250 господарств і вбили 245 осіб. У цей самий час відбулись напади на село Турковиці, де спалено 220 господарств і вбито 17 осіб. У Сагрині був постерунок української поліції, і під її захист на ніч приходило навколишнє населення, тому було стільки жертв. Банди брали собі назви від своїх рідних місцевостей. У Сагрині лютували банди «Борсук», «Малиці», «Модринець» і «Тишовці».

У березні й квітні 1944 року були частково або повністю спалені такі села: Ментки — село і колонія, Сагринь — село і колонія, Турковиці, Теребинь, Андріївка, Стрижовець, Ласків, Смолигів, Модринь, Модринець, Масловиці, Меняни, Козодави, Моложів — село і колонія, Тихобір, Чиховиці, Верещин, Вітків, Ощув, Пригоріле, Бересть, Мірче, Пасіки, Пересоловиці, Забірці, Малків, Потурин, Василів, Ульгувек, Вишнів, Радостів, Обровець. Частково спалені: Вороновичі, Малиці, Хорощиці, Жабче, Крилів, Костяшин, Ліски, Доброміриці, Тарношин, Молодятичі, Сліпче, Космів, Тухані і Жеплін.

Кількість вбитих українців важко встановити. Спроба відновити перебіг подій, яку здійснив голова УДК у Грубешеві Африкан Хрущ, охопила 1385 осіб, але загальне число є набагато більшим і сягає майже 2500 осіб. Спочатку УДК здійснював детальний статистичний облік убитих людей в окремих селах Грубешівського повіту з точними прізвищами і віком жертв. Але цим обліком було охоплено тільки 835 убитих осіб, у тому числі 446 жінок, чоловіків 389; всього дітей віком до 14 років було 139, від 15 до 50 років — 431 особа і понад 50 років — 265 осіб. Продовження такого обліку виявилось неможливим. Записували тільки загальну кількість убитих, і, зрештою, з цього нічого не вийшло, бо часто не було кому поінформувати УДК.

Ці трагічні часи на Холмщині найбільше відчув Грубешівський повіт, бо у ньому було найбільше невинних жертв. Оборона, організована українським населенням, була неефективною, бо польські банди нападали з темряви, а українські мешканці були освітлені пожежею господарських будівель, і в них було дуже легко цілитись.

Німецька окупаційна влада не цікавилась цими вчинками і не притягала польських бандитів до відповідальності.

Надбужанщина: Історично-мемуарний збірник. Т. І. — Нью-Йорк— Париж — Сідней — Торонто, 1989. — С. 729–731.

ЖЕРТВИ НАДБУЖЖЯ

Неповний реестр українців, вбитих польським підпіллям на Підляшші й Холмщині у 1942–1944 роках.

Повіт Грубешів